|
Глава 17
|
|
|
1
|
|
| Великі і незбагненні суди Твої, тому ненавчені душі впали в оману. | |
|
2
|
|
| Бо беззаконні, які задумали гнітити святий народ, в’язні темряви і полонені довгої ночі, зачинившись у домах, ховалися від вічного Промислу. | |
|
3
|
|
| Думаючи сховатися у таємних гріхах, вони, під темним покровом забуття, розсіялися, сильно лякані і бентежені примарами, | |
|
4
|
|
| бо і найпотаємніше місце, яке ховало їх, не спасало їх від страху, але страшні звуки навколо їх приводили їх у занепокоєння, і з’являлися люті чудовиська зі страшними лицями. | |
|
5
|
|
| І ніяка сила вогню не могла озорити, ні яскравий блиск зірок не міг осяяти цю похмуру ніч. | |
|
6
|
|
| Являлися їм тільки багаття, які горіли самі собою, повні жаху, і вони, боячись невидимого — примари, уявляли собі видиме ще гіршим. | |
|
7
|
|
| Упали зваби чарівного мистецтва, і вихваляння мудрістю було піддане осміянню, | |
|
8
|
|
| бо ті, які обіцяли відігнати від страдницької душі жахи і страхи, самі страждали на ганебну боязнь. | |
|
9
|
|
| І хоч ніякі страхіття не турбували їх, але, переслідувані бродіннями отруйних звірів і свистами плазунів, вони зникали від страху, боячись глянути навіть на повітря, від якого нікуди не можна втекти, | |
|
10
|
|
| бо нечестя, засуджуване власним свідченням, — боязке і, преслідуване совістю, завжди придумує жахи. | |
|
11
|
|
| Страх є не що інше, як позбавлення допомоги від розуму. | |
|
12
|
|
| Чим менше надії всередині, тим більше уявляється невідомість причини, що породжує муки. | |
|
13
|
|
| І вони у цю істинно нестерпну ніч, що прийшла з глибин нестерпного пекла, приготувавшись заснути звичайним сном, | |
|
14
|
|
| то були тривожимі страшними примарами, то розслаблювані душевним смутком, бо находив на них раптовий і неочікуваний страх. | |
|
15
|
|
| Отже, де хто тоді був захоплений, ставав полоненим, і його ув’язнювали у цю темницю без оков. | |
|
16
|
|
| Чи був то хлібороб або пастух, або той, хто займався працею в пустелі, усякий, будучи захопленим, підлягав цій неминучій долі; | |
|
17
|
|
| бо усі були зв’язані одними нерозв’язними путами темряви. Чи вітер, що свистить, чи милозвучний голос птахів серед густих гілок, чи сила швидкоплинної води, чи сильний тріск падаючого каміння; | |
|
18
|
|
| чи невидиме бігання скакаючих тварин, чи голос ревучих диких звірів, чи луна, що віддається з гірських ущелин, усе це, жахаючи їх, повергало у розслаблення. | |
|
19
|
|
| Бо весь світ був освітлюваний ясним світлом і займався безперешкодно ділами; | |
|
20
|
|
| а над ними одними була розпростерта важка ніч, образ темряви, що уміла колись обійняти їх; але самі для себе вони були обтяжливішими за темряву. |
