|
Глава 13
|
Главa Gi
|
|
1
|
1
|
| В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Hігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл. | Бsху же нёцыи во цRкви сyщей во ґнтіохjи прbр0цы и3 ўчи1теліе: варнaва же и3 сmмеHнъ нарицaемый нjгеръ, и3 лукjй кmринeанинъ, и3 манаи1лъ со и4рwдомъ четвертовлaстникомъ воспитaнный, и3 сavлъ. |
|
2
|
2
|
| Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх». | Служaщымъ же и5мъ гDеви и3 постsщымсz, речE д¦ъ с™hй: tдэли1те ми2 варнaву и3 сavла на дёло, на нeже призвaхъ и5хъ. |
|
3
|
3
|
| Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх. | ТогдA пости1вшесz и3 помоли1вшесz и3 возл0жше рyки на нS, tпусти1ша и5хъ. |
|
4
|
4
|
| Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідтіль відпливли до Кіпру; | Сі‰ u5бо, пHслана бы6вша t д¦а с™а, снид0ста въ селеvкjю, tтyду же tплhста въ кЂпръ, |
|
5
|
5
|
| і, бувши в Саламіні, проповідували слово Боже в юдейських синагогах; мали ж вони й Іоана для служіння. | и3 бы6вша въ саламjнэ, возвэщaста сл0во б9іе въ с0нмищихъ їудeйскихъ: и3мёzста же и3 їwaнна слугY. |
|
6
|
6
|
| Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, юдеянина на ім’я Варіісус, | Прошє1дша же џстровъ дaже до пaфа, њбрэт0ста нёкоего мyжа волхвA лжепрор0ка їудeанина, є3мyже и4мz варіисyсъ, |
|
7
|
7
|
| який був із проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже. | и4же бЁ со ґнfmпaтомъ сeргіемъ пavломъ, мyжемъ разyмнымъ. Сeй призвaвъ варнaву и3 сavла, взыскA ўслhшати сл0во б9іе: |
|
8
|
8
|
| А Еліма-волхв [бо те означає ім’я його] противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри. | сопротивлsшесz же и4ма є3лЂма в0лхвъ, тaкw бо сказyетсz и4мz є3гw2, и3скjй разврати1ти ґнfmпaта t вёры. |
|
9
|
9
|
| Але Савл, він же й Павло, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього, | Сavлъ же, и4же и3 пavелъ, и3сп0лнисz д¦а с™а, и3 воззрёвъ нaнь, |
|
10
|
10
|
| сказав: «О, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх? | речE: q, и3сп0лненне всsкіz льсти2 и3 всsкіz ѕл0бы, сhне діaволь, врaже всsкіz прaвды, не престaнеши ли развращaz пути6 гDни пр†выz; |
|
11
|
11
|
| І нині ось рука Господня на тобі: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу». І раптом обійняла його темрява й пітьма, і він ходив навпомацки, шукаючи поводиря. | и3 нн7э, сE, рукA гDнz на тS, и3 бyдеши слёпъ, не ви1дz с0лнца до врeмене. Внезaпу же нападE нaнь мрaкъ и3 тмA, и3 њсzзaz и3скaше вождA. |
|
12
|
12
|
| Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому. | ТогдA ви1дэвъ ґнfmпaтъ бhвшее, вёрова, дивsсz њ ў§ніи гDни. |
|
13
|
13
|
| Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним, прибули до Пергії, у Памфілії. А Іоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима. | (За? lв7.) Tвeзшесz же t пaфа пavелъ и3 сyщіи съ ни1мъ, пріид0ша въ пергjю памфmлjйскую: їwaннъ же, tлучи1всz t ни1хъ, возврати1сz во їеrли1мъ. |
|
14
|
14
|
| Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антиохії пісидійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли. | Nни1 же, прошeдше t пергjи, пріид0ша во ґнтіохjю пісідjйскую, и3 вшeдше въ с0нмище въ дeнь суббHтный, сэд0ша. |
|
15
|
15
|
| Після читання Закону і Пророків начальники синагоги послали сказати їм: «Мужі-браття! Якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть». | По чтeніи же зак0на и3 прbрHкъ, послaша нач†лницы с0нмища къ ни6мъ, глаг0люще: мyжіе брaтіе, ѓще є4сть сл0во въ вaсъ ўтэшeніz къ лю1демъ, глаг0лите. |
|
16
|
16
|
| Павло, підвівшись, дав знак рукою і сказав: «Мужі ізраїльтяни і ті‚ що бояться Бога, вислухайте! | Востaвъ же пavелъ и3 помаaвъ рук0ю, речE: мyжіе ї}лтzне и3 боsщіисz бGа, ўслhшите: |
|
17
|
17
|
| Бог народу цього обрав батьків наших і підніс цей народ під час перебування у землі єгипетській, і силою великою вивів їх із неї, | бGъ людjй си1хъ и3збрA nтцы2 нaшz и3 лю1ди вознесE въ пришeлствіи въ земли2 є3гЂпетстэй, и3 мhшцею выс0кою и3зведE и5хъ и3з8 неS |
|
18
|
18
|
| і близько сорока років годував їх у пустелі. | и3 до четhредесzти лётъ препитA и5хъ въ пустhни: |
|
19
|
19
|
| І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину їхню землю. | и3 низложи1въ kзы6къ сeдмь въ земли2 ханаaнстэй, дадE и5мъ въ наслёдіе зeмлю и4хъ, |
|
20
|
20
|
| І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла. | и3 по си1хъ, ћкw лётъ четhреста и3 пzтьдесsтъ, дадE и5мъ судіи6 до самуи1ла прbр0ка: |
|
21
|
21
|
| Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок. | и3 tтyду проси1ша царS, и3 дадE и5мъ бGъ саyла сhна кjсова, мyжа t колёна веніамjнова, лётъ четhредесzть: |
|
22
|
22
|
| Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здійснить усі бажання Мої». | и3 престaвль є3го2, воздви1же и5мъ дв7да въ царS, є3мyже и3 речE свидётелствовавъ: њбрэт0хъ дв7да сhна їессeова, мyжа по с®цу моемY, и4же сотвори1тъ вс‰ хотBніz мо‰. |
|
23
|
23
|
| З його роду Бог за обітницею підніс Ісуса — Спасителя Ізраїлеві. | T сегw2 сёмене бGъ по њбэтовaнію воздви1же ї}лю спcніе ї}са, |
|
24
|
24
|
| Перед самим пришестям Його Іоан проповідував хрещення всьому народові ізраїльському. | проповёдавшу їwaнну пред8 лицeмъ вни1тіz є3гw2 крещeніе покаsніz всBмъ лю1демъ ї}лєвымъ. |
|
25
|
25
|
| Закінчуючи ж путь свою, Іоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось іде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах. | (За? lG.) И# ћкоже скончавaше їwaннъ течeніе, глаг0лаше: кого2 мS непщyете бhти; нёсмь ѓзъ, но сE, грzдeтъ по мнЁ, є3мyже нёсмь дост0инъ разрэши1ти ремeнь сапог{ є3гw2. |
|
26
|
26
|
| Мужі-браття, сини роду Авраамового і всі між вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасіння цього. | Мyжіе брaтіе, сhнове р0да ґвраaмлz, и3 и5же въ вaсъ боsщіисz бGа, вaмъ сл0во спcніz сегw2 послaсz. |
|
27
|
27
|
| Бо жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи, | Живyщіи бо во їеrли1мэ и3 кн‰зи и4хъ, сегw2 не разумёвше, и3 глaсы прbр0чєскіz по вс‰ суббw6ты чтHмыz, њсуди1вше (є3го2), и3сп0лниша, |
|
28
|
28
|
| і, не знайшовши в Hьому ніякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його. | и3 ни є3ди1ныz вины2 смeртныz њбрётше, проси1ша ў пілaта ўби1ти є3го2: |
|
29
|
29
|
| Коли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу. | ћкоже скончaша вс‰, ±же њ нeмъ пи6сана, снeмше съ дрeва, положи1ша во гр0бэ. |
|
30
|
30
|
| А Бог воскресив Його з мертвих. | БGъ же воскRси2 є3го2 t мeртвыхъ: |
|
31
|
31
|
| Він багато днів являвся тим, які вийшли з Hим із Галилеї до Єрусалима і які нині є свідками Його перед народом. | и4же kвлsшесz во дни6 мнHги совозшeдшымъ съ ни1мъ t галілeи во їеrли1мъ, и5же нн7э сyть свидётеліе є3гw2 къ лю1демъ. |
|
32
|
32
|
| І ми благовістимо вам, що обітницю, дану батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса, | И# мы2 вaмъ благовэствyемъ њбэтовaніе бhвшее ко nтцє1мъ, ћкw сіE бGъ и3сп0лнилъ є4сть нaмъ чaдwмъ и4хъ, воздви1гъ ї}са, |
|
33
|
33
|
| як і в другому псалмі написано: «Ти Син Мій: Я нині родив Тебе». | ћкоже и3 во pалмЁ вторёмъ пи1сано є4сть: сн7ъ м0й є3си2 ты2, ѓзъ днeсь роди1хъ тS. |
|
34
|
34
|
| А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не обернеться в тління, про це сказав так: «Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно». | Ґ ћкоже воскRси2 є3го2 t мeртвыхъ, не ктомY хотsща возврати1тисz во и3стлёніе, си1це речE: ћкw дaмъ вaмъ прпdбнаz дв7дwва вBрнаz. |
|
35
|
35
|
| Тому й в іншому місці говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тління». | Тёмже и3 въ друг0мъ гlетъ: не дaси прпdбному твоемY ви1дэти и3стлёніz. |
|
36
|
36
|
| Давид, послуживши у свій час Божій волі, упокоївся, і приєднався до своїх отців, і побачив тління; | Дв7дъ бо, своемY р0ду послужи1въ б9іимъ совётомъ, ќспе, и3 приложи1сz ко nтцє1мъ свои6мъ, и3 ви1дэ и3стлёніе: |
|
37
|
37
|
| а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління. | ґ є3г0же бGъ воздви1же, не ви1дэ и3стлёніz. |
|
38
|
38
|
| Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Hього вам сповіщається відпущення гріхів; | Вёдомо u5бо да бyдетъ вaмъ, мyжіе брaтіе, ћкw є3гw2 рaди вaмъ њставлeніе грэхHвъ проповёдаетсz: |
|
39
|
39
|
| і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий віруючий. | и3 t всёхъ, t ни1хже не возмог0сте въ зак0нэ мwmсeовэ њправди1тисz, њ сeмъ всsкъ вёруzй њправдaетсz. |
|
40
|
40
|
| Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків: | Блюди1те u5бо, да не пріи1детъ на вaсъ рэчeнное во прbр0цэхъ: |
|
41
|
41
|
| «Дивіться, недбайливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам». | ви1дите, неради1віи, и3 чуди1тесz, и3 ќзрите и3 и3счeзнете: ћкw дёло ѓзъ содёлаю во дни6 вaшz, є3мyже не и4мате вёровати, ѓще кто2 повёсть вaмъ. |
|
42
|
42
|
| Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у наступну суботу. | И#сходsщымъ же и5мъ t с0нмища їудeйска, молsху kзhцы въ другyю суббHту глаг0латисz и5мъ глаг0лwмъ си6мъ: |
|
43
|
43
|
| Коли ж присутні розходились, то багато юдеїв і шанувальників Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодаті Божій. | разшeдшусz же соб0ру, послёдоваша мн0зи t їудє1й и3 чести1выхъ пришлє1цъ пavлу и3 варнaвэ, и5же, глагHлюща и5мъ, ўвэщaста и5хъ пребывaти въ блгdти б9іей. |
|
44
|
44
|
| Hаступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже. | Во грzдyщую же суббHту мaлw не вeсь грaдъ собрaсz послyшати сл0ва б9іz: |
|
45
|
45
|
| Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів і, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло. | ви1дэвше же їудeє нар0ды, и3сп0лнишасz зaвисти и3 вопреки2 глаг0лаху глаг0лємымъ t пavла, сопроти1въ глаг0люще и3 хулsще. |
|
46
|
46
|
| Тоді Павло та Варнава з дерзновенням сказали: «Вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників. | Дерзн{вша же пavелъ и3 варнaва рек0ста: вaмъ бЁ лёпо пeрвэе глаг0лати сл0во б9іе: ґ понeже tверг0сте є5 и3 недостHйны творитE сaми себE вёчному животY, сE, њбращaемсz во kзhки: |
|
47
|
47
|
| Бо так заповів нам Господь: «Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землi». | тaкw бо заповёда нaмъ гDь: положи1хъ тS во свётъ kзhкwмъ, є4же бhти тебЁ во спcніе дaже до послёднихъ земли2. |
|
48
|
48
|
| Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя. | Слhшаще же kзhцы рaдовахусz и3 слaвлzху сл0во гDне, и3 вёроваша, є3ли1цы ўчинeни бsху въ жи1знь вёчную: |
|
49
|
49
|
| І слово Господнє поширилося по всій країні. | проношaшесz же сл0во гDне по всeй странЁ. |
|
50
|
50
|
| Але юдеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей, і вчинили гоніння на Павла та Варнаву, і вигнали їх за свої межі. | Їудeє же наусти1ша чести6выz жєны2 и3 благоwбр†зныz и3 старёйшины грaда, и3 воздвиг0ша гонeніе на пavла и3 варнaву, и3 и3згнaша | t предBлъ свои1хъ. |
|
51
|
51
|
| Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії. | W$на же, tр‰сша прaхъ t н0гъ свои1хъ на ни1хъ, пріид0ста во їконjю. |
|
52
|
52
|
| А ученики сповнювались радости й Духа Святого. | Ўчн7цh же и3сполнsхусz рaдости и3 д¦а с™а. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
