Глава 13
1
В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Hігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл.
2
Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх».
3
Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.
4
Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідтіль відпливли до Кіпру;
5
і, бувши в Саламіні, проповідували слово Боже в юдейських синагогах; мали ж вони й Іоана для служіння.
6
Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, юдеянина на ім’я Варіісус,
7
який був із проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.
8
А Еліма-волхв [бо те означає ім’я його] противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри.
9
Але Савл, він же й Павло, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього,
10
сказав: «О, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх?
11
І нині ось рука Господня на тобі: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу». І раптом обійняла його темрява й пітьма, і він ходив навпомацки, шукаючи поводиря.
12
Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому.
13
Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним, прибули до Пергії, у Памфілії. А Іоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима.
14
Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антиохії пісидійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли.
15
Після читання Закону і Пророків начальники синагоги послали сказати їм: «Мужі-браття! Якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть».
16
Павло, підвівшись, дав знак рукою і сказав: «Мужі ізраїльтяни і ті‚ що бояться Бога, вислухайте!
17
Бог народу цього обрав батьків наших і підніс цей народ під час перебування у землі єгипетській, і силою великою вивів їх із неї,
18
і близько сорока років годував їх у пустелі.
19
І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину їхню землю.
20
І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла.
21
Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок.
22
Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здійснить усі бажання Мої».
23
З його роду Бог за обітницею підніс Ісуса — Спасителя Ізраїлеві.
24
Перед самим пришестям Його Іоан проповідував хрещення всьому народові ізраїльському.
25
Закінчуючи ж путь свою, Іоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось іде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах.
26
Мужі-браття, сини роду Авраамового і всі між вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасіння цього.
27
Бо жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи,
28
і, не знайшовши в Hьому ніякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його.
29
Коли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу.
30
А Бог воскресив Його з мертвих.
31
Він багато днів являвся тим, які вийшли з Hим із Галилеї до Єрусалима і які нині є свідками Його перед народом.
32
І ми благовістимо вам, що обітницю, дану батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса,
33
як і в другому псалмі написано: «Ти Син Мій: Я нині родив Тебе».
34
А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не обернеться в тління, про це сказав так: «Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно».
35
Тому й в іншому місці говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тління».
36
Давид, послуживши у свій час Божій волі, упокоївся, і приєднався до своїх отців, і побачив тління;
37
а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління.
38
Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Hього вам сповіщається відпущення гріхів;
39
і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий віруючий.
40
Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків:
41
«Дивіться, недбайливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам».
42
Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у наступну суботу.
43
Коли ж присутні розходились, то багато юдеїв і шанувальників Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодаті Божій.
44
Hаступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже.
45
Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів і, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло.
46
Тоді Павло та Варнава з дерзновенням сказали: «Вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників.
47
Бо так заповів нам Господь: «Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землi».
48
Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя.
49
І слово Господнє поширилося по всій країні.
50
Але юдеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей, і вчинили гоніння на Павла та Варнаву, і вигнали їх за свої межі.
51
Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії.
52
А ученики сповнювались радости й Духа Святого.
