1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 29
|
Глава́ к҃ѳ
|
|
1
|
1
|
| І встав Яків і пішов у землю синів сходу [до Лавана, сина Вафуїла арамеянина, до брата Ревекки, матері Якова та Ісава]. | И҆ воста́въ і҆а́кѡвъ на но́зѣ, и҆́де въ зе́млю восто́чнꙋю къ лава́нꙋ сы́нꙋ ваѳꙋи́ла сѵ́рїна, бра́тꙋ же реве́кки ма́тере і҆а́кѡвли и҆ и҆са́ѵли. |
|
2
|
2
|
| І побачив: ось, на полі колодязь, і там три отари дрібної худоби, що лежала біля нього, тому що із того колодязя напували отари. Над отвором колодязя був великий камінь. | Оу҆зрѣ́ же, и҆ сѐ, кла́дѧзь на по́ли: и҆ бѧ́хꙋ та́мѡ трѝ ста̑да ѻ҆ве́цъ, почива́юще при не́мъ: ѿ тогѡ́ бо кла́дѧзѧ напаѧ́хꙋсѧ стада̀. Ка́мень же ве́лїй бѧ́ше над̾ оу҆́стїемъ кла́дѧзѧ. |
|
3
|
3
|
| Коли збиралися туди всі отари, відвалювали камінь від отвору колодязя і напували овець; потім знову клали камінь на своє місце, на отвір колодязя. | И҆ собира́хꙋсѧ та́мѡ всѧ̑ стада̀: и҆ ѿвалѧ́хꙋ ка́мень ѿ оу҆́стїѧ кла́дѧзѧ и҆ напаѧ́хꙋ ѻ҆́вцы: и҆ па́ки полага́хꙋ ка́мень на оу҆́стїи кла́дѧзѧ на мѣ́стѣ свое́мъ. |
|
4
|
4
|
| Яків сказав їм [пастухам]: брати мої! звідки ви? Вони сказали: ми з Харрана. | Рече́ же и҆̀мъ і҆а́кѡвъ: бра́тїѧ, ѿкꙋ́дꙋ є҆стѐ вы̀; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ѿ харра́на є҆смы̀. |
|
5
|
5
|
| Він сказав їм: чи знаєте ви Лавана, сина Нахорового? Вони сказали: знаємо. | Рече́ же и҆̀мъ: зна́ете ли лава́на сы́на нахѡ́рова; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: зна́емъ. |
|
6
|
6
|
| Він ще сказав їм: чи здоровий він? Вони сказали: здоровий; і ось, Рахиль, дочка його, йде з вівцями. | Рече́ же и҆̀мъ: здра́вствꙋетъ ли; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: здра́вствꙋетъ. И҆ сѐ, рахи́ль дщѝ є҆гѡ̀ и҆дѧ́ше со ѻ҆вца́ми. |
|
7
|
7
|
| І сказав [Яків]: ось, день ще довгий; не час збирати худобу; напоїть овець і йдіть, пасіть. | И҆ речѐ і҆а́кѡвъ: є҆щѐ є҆́сть днѐ мно́гѡ, не оу҆̀ ча́съ собира́ти скота̀: напои́вше ѻ҆́вцы, ше́дше паси́те. |
|
8
|
8
|
| Вони сказали: не можемо, поки не зберуться всі отари, і не відвалять каменя від отвору колодязя; тоді будемо ми поїти овець. | Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: не мо́жемъ, до́ндеже соберꙋ́тсѧ всѝ пастꙋсѝ и҆ ѿвалѧ́тъ ка́мень ѿ оу҆́стїѧ кла́дѧзѧ, и҆ напои́мъ ѻ҆́вцы. |
|
9
|
9
|
| Ще він говорив з ними, як прийшла Рахиль [дочка Лавана] з дрібною худобою батька свого, бо вона пасла [дрібну худобу батька свого]. | Є҆щѐ є҆мꙋ̀ глаго́лющꙋ къ ни̑мъ, и҆ сѐ, рахи́ль дщѝ лава́нѧ грѧдѧ́ше со ѻ҆вца́ми ѻ҆тца̀ своегѡ̀: ѻ҆на́ бо пасѧ́ше ѻ҆́вцы ѻ҆тца̀ своегѡ̀. |
|
10
|
10
|
| Коли Яків побачив Рахиль, дочку Лавана, брата матері своєї, і овець Лавана, брата матері своєї, то підійшов Яків, відвалив камінь від отвору колодязя і напоїв овець Лавана, брата матері своєї. | Бы́сть же ꙗ҆́кѡ оу҆зрѣ̀ і҆а́кѡвъ рахи́ль дще́рь лава́на бра́та ма́тере своеѧ̀ и҆ ѻ҆́вцы лава́на бра́та ма́тере своеѧ̀, и҆ пристꙋпи́въ і҆а́кѡвъ ѿвалѝ ка́мень ѿ оу҆́стїѧ кла́дѧзѧ: |
|
11
|
11
|
| І поцілував Яків Рахиль і підніс голос свій і заплакав. | и҆ напоѝ ѻ҆́вцы лава́на бра́та ма́тере своеѧ̀, и҆ цѣлова̀ і҆а́кѡвъ рахи́ль, и҆ возопи́въ гла́сомъ свои́мъ, воспла́касѧ: |
|
12
|
12
|
| І сказав Яків Рахилі, що він родич батька її і що він син Ревекки. А вона побігла і сказала батьку своєму [все це]. | и҆ повѣ́да рахи́ли, ꙗ҆́кѡ бра́тъ ѻ҆тца̀ є҆ѧ̀ є҆́сть и҆ ꙗ҆́кѡ сы́нъ реве́ккинъ є҆́сть. И҆ те́кши повѣ́да ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀ по словесє́мъ си̑мъ. |
|
13
|
13
|
| Лаван, почувши про Якова, сина сестри своєї, вибіг йому назустріч, обійняв його і поцілував його, і ввів його в дім свій; і він розповів Лавану про все це. | Бы́сть же ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша лава́нъ и҆́мѧ і҆а́кѡва сы́на сестры̀ своеѧ̀, течѐ во срѣ́тенїе є҆мꙋ̀ и҆ ѡ҆б̾е́мь є҆го̀ лобза̀, и҆ введѐ є҆го̀ въ до́мъ сво́й. И҆ повѣ́да лава́нꙋ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑. |
|
14
|
14
|
| Лаван же сказав йому: дійсно ти кость моя і плоть моя. І жив у нього Яків цілий місяць. | И҆ речѐ є҆мꙋ̀ лава́нъ: ѿ косте́й мои́хъ и҆ ѿ пло́ти моеѧ̀ є҆сѝ ты̀. И҆ бѣ̀ съ ни́мъ мѣ́сѧцъ дні́й. |
|
15
|
15
|
| І Лаван сказав Якову: невже ти задарма будеш служити мені, тому що ти родич? скажи мені, що заплатити тобі? | Рече́ же лава́нъ і҆а́кѡвꙋ: поне́же бра́тъ мо́й є҆сѝ ты̀, да не порабо́таеши мнѣ̀ тꙋ́не: повѣ́ждь мѝ, что̀ мзда̀ твоѧ̀ є҆́сть; |
|
16
|
16
|
| У Лавана ж було дві дочки; ім’я старшої: Лія; ім’я молодшої: Рахиль. | Оу҆ лава́на же бѣ́стѣ двѣ̀ дщє́ри: и҆́мѧ старѣ́йшей лі́а, и҆́мѧ же ю҆нѣ́йшей рахи́ль. |
|
17
|
17
|
| Лія була слабка на очі, а Рахиль була красива станом і красива лицем. | Ѻ҆́чи же лі̑ины болѣ́знєнны: рахи́ль же бѣ̀ добра̀ ви́домъ и҆ красна̀ взо́ромъ ѕѣлѡ̀. |
|
18
|
18
|
| Яків полюбив Рахиль і сказав: я буду служити тобі сім років за Рахиль, молодшу дочку твою. | Возлюби́ же і҆а́кѡвъ рахи́ль. И҆ речѐ: порабо́таю тебѣ̀ се́дмь лѣ́тъ за рахи́ль дще́рь твою̀ ме́ншꙋю. |
|
19
|
19
|
| Лаван сказав [йому]: краще віддати мені її за тебе, ніж віддати її за іншого кого; живи в мене. | Рече́ же є҆мꙋ̀ лава́нъ: лꙋ́чше мѝ тебѣ̀ да́ти ю҆̀, не́жели и҆но́мꙋ ѿда́ти мꙋ́жеви: со мно́ю живѝ. |
|
20
|
20
|
| І служив Яків за Рахиль сім років; і вони видалися йому за кілька днів, тому що він любив її. | И҆ рабо́та і҆а́кѡвъ за рахи́ль се́дмь лѣ́тъ: и҆ бы́ша пред̾ ни́мъ ꙗ҆́кѡ ма̑лы дни̑, зане́же любѧ́ше ю҆̀. |
|
21
|
21
|
| І сказав Яків Лавану: дай дружину мою, тому що мені вже виповнився час, щоб увійти до неї. | Рече́ же і҆а́кѡвъ лава́нꙋ: да́ждь мѝ женꙋ̀ мою̀, поне́же соверши́шасѧ дні́е, да вни́дꙋ къ не́й. |
|
22
|
22
|
| Лаван скликав усіх людей того міста і зробив вечерю. | Собра́ же лава́нъ всѧ̑ мꙋ́жы мѣ́ста тогѡ̀, и҆ сотворѝ бра́къ. |
|
23
|
23
|
| Увечері ж узяв [Лаван] дочку свою Лію і ввів її до нього; і ввійшов до неї [Яків]. | И҆ бы́сть ве́черъ, и҆ пое́мь лава́нъ лі́ю дще́рь свою̀, введѐ ко і҆а́кѡвꙋ: и҆ вни́де къ не́й і҆а́кѡвъ. |
|
24
|
24
|
| І дав Лаван служницю свою Зелфу у служниці дочці своїй Лії. | Даде́ же лава́нъ лі́и дще́ри свое́й зе́лфꙋ рабы́ню свою̀, є҆́й въ рабꙋ̀. |
|
25
|
25
|
| Вранці ж виявилося, що це Лія. І [Яков] сказав Лавану: що це зробив ти зі мною? чи не за Рахиль я служив у тебе? навіщо ти обманув мене? | Бы́сть же заꙋ́тра, и҆ сѐ, бѧ́ше лі́а, и҆ речѐ і҆а́кѡвъ лава́нꙋ: что̀ сїѐ сотвори́лъ мѝ є҆сѝ; не рахи́ли ли ра́ди рабо́тахъ оу҆ тебє̀; вскꙋ́ю же ѡ҆би́дѣлъ мѧ̀ є҆сѝ; |
|
26
|
26
|
| Лаван сказав: у нашому місці так не роблять, щоб молодшу видати раніше за старшу; | Ѿвѣща́ же лава́нъ: нѣ́сть та́кѡ въ на́шемъ мѣ́стѣ вда́ти ме́ншꙋю пре́жде старѣ́йшїѧ. |
|
27
|
27
|
| закінчи тиждень цією, потім дамо тобі і ту за службу, яку ти будеш виконувати в мене ще сім років інших. | Сконча́й оу҆̀бо седми̑ны сеѧ̀, и҆ да́мъ тѝ и҆ сїю̀ за дѣ́ло, є҆́же дѣ́лаеши оу҆ менє̀ є҆щѐ се́дмь лѣ́тъ дрꙋгі̑ѧ. |
|
28
|
28
|
| Яків так і зробив і закінчив тиждень цією. І [Лаван] дав Рахиль, дочку свою, йому за дружину. | Сотвори́ же і҆а́кѡвъ та́кѡ: и҆ и҆спо́лни седми̑ны сеѧ̀: и҆ дадѐ є҆мꙋ̀ лава́нъ рахи́ль дще́рь свою̀ є҆мꙋ̀ въ женꙋ̀. |
|
29
|
29
|
| І дав Лаван служницю свою Валлу в служниці дочці своїй Рахилі. | Даде́ же лава́нъ рахи́ли дще́ри свое́й ва́ллꙋ рабꙋ̀ свою̀, є҆́й въ рабꙋ̀. |
|
30
|
30
|
| [Яків] увійшов і до Рахилі, і любив Рахиль більше, ніж Лію; і служив у нього ще сім років інших. | И҆ вни́де (і҆а́кѡвъ) къ рахи́ли: возлюби́ же рахи́ль па́че, не́же лі́ю: и҆ рабо́та є҆мꙋ̀ се́дмь лѣ́тъ дрꙋгі̑ѧ. |
|
31
|
31
|
| Господь [Бог] побачив, що Лія була нелюбою, і відкрив утробу її, а Рахиль була неплідна. | Ви́дѣвъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ, ꙗ҆́кѡ ненави́дима бѧ́ше лі́а, ѿве́рзе ложесна̀ є҆ѧ̀: рахи́ль же бѧ́ше непло́ды. |
|
32
|
32
|
| Лія зачала і народила [Якову] сина, і нарекла йому ім’я: Рувим, тому що сказала вона: Господь споглянув на моє нещастя [і дав мені сина], бо тепер буде любити мене чоловік мій. | И҆ зача́тъ лі́а и҆ родѝ сы́на і҆а́кѡвꙋ: нарече́ же и҆́мѧ є҆мꙋ̀ рꙋви́мъ, глаго́лѧ: ꙗ҆́кѡ призрѣ̀ гдⷭ҇ь на моѐ смире́нїе и҆ даде́ ми сы́на: нн҃ѣ оу҆̀бо возлю́битъ мѧ̀ мꙋ́жъ мо́й. |
|
33
|
33
|
| І зачала [Лія] знову і народила [Якову другого] сина, і сказала: Господь почув, що я нелюба, і дав мені і цього. І нарекла йому ім’я: Симеон. | И҆ зача́тъ па́ки лі́а и҆ родѝ сы́на втора́го і҆а́кѡвꙋ и҆ речѐ: занѐ оу҆слы́ша гдⷭ҇ь, ꙗ҆́кѡ ненави́дима є҆́смь, и҆ придаде́ ми и҆ сего̀. И҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ сѷмеѡ́нъ. |
|
34
|
34
|
| І зачала ще і народила сина, і сказала: тепер-то прилучиться до мене чоловік мій, тому що я народила йому трьох синів. Від цього наречено йому ім’я: Левій. | И҆ зача́тъ є҆щѐ и҆ родѝ сы́на и҆ речѐ: въ нн҃ѣшнее вре́мѧ оу҆ менє̀ бꙋ́детъ мꙋ́жъ мо́й, роди́хъ бо є҆мꙋ̀ трѝ сы́ны. Сегѡ̀ ра́ди наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ леѵі́й. |
|
35
|
35
|
| І ще зачала і народила сина, і сказала: тепер-то я звеличу Господа. Тому нарекла йому ім’я Іуда. І перестала народжувати. | И҆ заче́нши є҆щѐ родѝ сы́на и҆ речѐ: нн҃ѣ є҆щѐ сїѐ и҆сповѣ́мъ гдⷭ҇ꙋ. Сегѡ̀ ра́ди наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ꙋ́да, и҆ преста̀ ражда́ти. |
