1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 44
|
Глава́ м҃д
|
|
1
|
1
|
| І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його, | И҆ заповѣ́да і҆ѡ́сифъ домострои́телю своемꙋ̀, глаго́лѧ: напо́лните врє́тища мꙋжє́мъ пи́щи, є҆ли́кѡ мо́гꙋтъ понестѝ: и҆ вложи́те комꙋ́ждо сребро̀ верхꙋ̀ оу҆́стїѧ вре́тища: |
|
2
|
2
|
| а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він. | и҆ ча́шꙋ мою̀ сре́брѧнꙋю вложи́те во вре́тище ме́ншагѡ, и҆ цѣ́нꙋ пшени́цы є҆гѡ̀. Бы́сть же по словесѝ і҆ѡ́сифовꙋ, ꙗ҆́коже речѐ. |
|
3
|
3
|
| Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні. | Оу҆́ тро возсїѧ̀, и҆ мꙋ́жїе ѿпꙋсти́шасѧ са́ми, и҆ ѻ҆слѧ́та и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?] | И҆зше́дше же ѻ҆нѝ и҆з̾ гра́да, не ѿидо́ша дале́че: и҆ речѐ і҆ѡ́сифъ домострои́телю своемꙋ̀: воста́въ гонѝ в̾слѣ́дъ мꙋже́й и҆ пости́гни и҆̀хъ, и҆ рцы̀ и҆̀мъ: что̀ ꙗ҆́кѡ возда́сте (*мѝ) ѕла̑ѧ за блага̑ѧ; |
|
5
|
5
|
| Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили. | вскꙋ́ю оу҆крадо́сте ча́шꙋ мою̀ сре́брѧнꙋ; не сїѧ́ ли є҆́сть, и҆з̾ неѧ́же пїе́тъ господи́нъ мо́й; ѻ҆́нъ же и҆ волхвова́нїемъ волхвꙋ́етъ въ не́й: ѕла̑ѧ соверши́сте, ꙗ҆̀же сотвори́сте. |
|
6
|
6
|
| Він наздогнав їх і сказав їм ці слова. | Ѡ҆брѣ́тъ же и҆̀хъ, речѐ и҆̀мъ по словесе́мъ си̑мъ. |
|
7
|
7
|
| Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи. | Ѻ҆ни́ же рѣ́ша є҆мꙋ̀: вскꙋ́ю глаго́летъ господи́нъ словеса̀ сїѧ̑; не бꙋ́ди рабѡ́мъ твои̑мъ сотвори́ти по словесѝ семꙋ̀: |
|
8
|
8
|
| Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото? | а҆́ще сребро̀, є҆́же ѡ҆брѣто́хомъ во вре́тищахъ на́шихъ, возврати́хомъ къ тебѣ̀ ѿ землѝ ханаа́ни, ка́кѡ бы́хомъ оу҆кра́ли и҆з̾ до́мꙋ господи́на твоегѡ̀ сребро̀ и҆лѝ зла́то; |
|
9
|
9
|
| У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого. | оу҆ негѡ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щеши ча́шꙋ ѿ ра̑бъ твои́хъ, да оу҆́мретъ: и҆ мы̀ бꙋ́демъ рабѝ господи́нꙋ на́шемꙋ. |
|
10
|
10
|
| Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні. | Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ нн҃ѣ, ꙗ҆́коже глаго́лете, та́кѡ бꙋ́детъ: оу҆ негѡ́же а҆́ще ѡ҆брѧ́щетсѧ ча́ша, бꙋ́детъ мо́й ра́бъ, вы́ же бꙋ́дете чи́сти. |
|
11
|
11
|
| Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок. | И҆ потща́шасѧ, и҆ све́рже кі́йждо вре́тище своѐ на зе́млю, и҆ ѿверзо́ша кі́йждо вре́тище своѐ. |
|
12
|
12
|
| Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому. | И҆зыска́ же ѿ старѣ́йшагѡ заче́нъ, до́ндеже прїи́де до ме́ншагѡ, и҆ ѡ҆брѣ́те ча́шꙋ во вре́тищи венїамі́ни. |
|
13
|
13
|
| І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста. | И҆ растерза́ша ри̑зы своѧ̑, и҆ возложи́ша кі́йждо вре́тище своѐ на ѻ҆слѧ̀ своѐ, и҆ возврати́шасѧ во гра́дъ. |
|
14
|
14
|
| І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю. | Вни́де же і҆ꙋ́да и҆ бра́тїѧ є҆гѡ̀ ко і҆ѡ́сифꙋ, є҆щѐ є҆мꙋ̀ сꙋ́щꙋ тꙋ̀, и҆ падо́ша пред̾ ни́мъ на зе́млю. |
|
15
|
15
|
| Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає? | Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: что̀ дѣ́ло сїѐ сотвори́сте; не вѣ́дасте ли, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть волхвова́тель человѣ́къ, ꙗ҆́коже а҆́зъ; |
|
16
|
16
|
| Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша. | Рече́ же і҆ꙋ́да: что̀ ѿвѣща́емъ господи́нꙋ, и҆лѝ что̀ возглаго́лемъ, и҆лѝ чи́мъ ѡ҆правди́мсѧ; бг҃ъ же ѡ҆брѣ́те непра́вдꙋ рабѡ́въ твои́хъ: сѐ, мы̀ є҆смы̀ рабѝ господи́нꙋ на́шемꙋ, и҆ мы̀, и҆ оу҆ негѡ́же ѡ҆брѣ́тесѧ ча́ша. |
|
17
|
17
|
| Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого. | Рече́ же і҆ѡ́сифъ: не бꙋ́ди мѝ сотвори́ти глаго́лъ се́й: мꙋ́жъ, оу҆ негѡ́же ѡ҆брѣ́тесѧ ча́ша, то́й бꙋ́детъ мѝ ра́бъ: вы́ же поиди́те въ цѣ́лости ко ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀. |
|
18
|
18
|
| І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон. | Пристꙋпи́въ же къ немꙋ̀ і҆ꙋ́да, речѐ: молю́ тѧ, господи́не, да рече́тъ ра́бъ тво́й сло́во пред̾ тобо́ю, и҆ не прогнѣ́вайсѧ на раба̀ твоего̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ по фараѡ́нѣ: |
|
19
|
19
|
| Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат? | господи́не, ты̀ вопроша́лъ є҆сѝ рабѡ́въ твои́хъ, глаго́лѧ: а҆́ще и҆́мате ѻ҆тца̀, и҆лѝ бра́та; |
|
20
|
20
|
| Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його. | И҆ рѣ́хомъ господи́нꙋ: є҆́сть на́мъ ѻ҆те́цъ ста́ръ, и҆ ѻ҆́трочищь на ста́рость ме́ншїй є҆мꙋ̀, а҆ бра́тъ є҆гѡ̀ оу҆́мре, ѻ҆́нъ же є҆ди́нъ ѡ҆ста́сѧ оу҆ ма́тере своеѧ̀, ѻ҆те́цъ же возлюбѝ є҆го̀. |
|
21
|
21
|
| Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього. | Ты́ же ре́клъ є҆сѝ рабѡ́мъ твои̑мъ: приведи́те є҆го̀ ко мнѣ̀, да ви́ждꙋ є҆го̀. |
|
22
|
22
|
| Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре. | И҆ рѣ́хомъ господи́нꙋ: не возмо́жетъ ѻ҆́трочищь ѡ҆ста́вити ѻ҆тца̀ своего̀: а҆́ще же ѡ҆ста́витъ ѻ҆тца̀, оу҆́мретъ. |
|
23
|
23
|
| Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем. | Ты́ же ре́клъ є҆сѝ рабѡ́мъ твои̑мъ: а҆́ще не прїи́детъ бра́тъ ва́шъ ме́ншїй съ ва́ми, не приложитѐ ктомꙋ̀ ви́дѣти лица̀ моегѡ̀. |
|
24
|
24
|
| Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого. | Бы́сть же є҆гда̀ прїидо́хомъ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀ ѻ҆тцꙋ̀ на́шемꙋ, повѣ́дахомъ є҆мꙋ̀ словеса̀ господи́на на́шегѡ, |
|
25
|
25
|
| І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі. | рече́ же на́мъ ѻ҆те́цъ на́шъ: и҆ди́те па́ки и҆ кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи. |
|
26
|
26
|
| Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого. | Мы́ же реко́хомъ: не возмо́жемъ и҆тѝ: но а҆́ще бра́тъ на́шъ ме́ншїй и҆́детъ съ на́ми, по́йдемъ: и҆́бо не возмо́жемъ ви́дѣти лицѐ мꙋ́жа, бра́тꙋ на́шемꙋ ме́ншемꙋ не сꙋ́щꙋ съ на́ми. |
|
27
|
27
|
| І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів; | Рече́ же ра́бъ тво́й, ѻ҆те́цъ на́шъ къ на́мъ: вы̀ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ двои́хъ родѝ мнѣ̀ жена̀: |
|
28
|
28
|
| один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині; | и҆ ѿи́де є҆ди́нъ ѿ менє̀, и҆ реко́сте, ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́ремъ снѣде́нъ бы́сть, и҆ не ви́дѣхъ є҆гѡ̀ да́же до нн҃ѣ: |
|
29
|
29
|
| якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу. | а҆́ще оу҆̀бо по́ймете и҆ сего̀ ѿ лица̀ моегѡ̀, и҆ слꙋчи́тсѧ є҆мꙋ̀ ѕло̀ на пꙋтѝ, и҆ сведе́те ста́рость мою̀ съ печа́лїю во а҆́дъ. |
|
30
|
30
|
| Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його, | Нн҃ѣ оу҆̀бо а҆́ще пойдꙋ̀ къ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, ѻ҆тцꙋ́ же на́шемꙋ, и҆ ѻ҆́трочища не бꙋ́детъ съ на́ми: (*дꙋша́ же є҆гѡ̀ свѧ́зана є҆́сть съ дꙋше́ю сегѡ̀,) |
|
31
|
31
|
| то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу. | и҆ бꙋ́детъ є҆гда̀ оу҆ви́дитъ ѻ҆́нъ не сꙋ́ща ѻ҆́трочища съ на́ми, оу҆́мретъ: и҆ сведꙋ́тъ рабѝ твоѝ ста́рость раба̀ твоегѡ̀, ѻ҆тца́ же на́шегѡ, съ печа́лїю во а҆́дъ: |
|
32
|
32
|
| При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя. | ра́бъ бо тво́й ѿ ѻ҆тца̀ взѧ̀ ѻ҆́трочища, глаго́лѧ: а҆́ще не приведꙋ̀ є҆го̀ къ тебѣ̀ и҆ поста́влю є҆го̀ пред̾ тобо́ю, грѣ́шенъ бꙋ́дꙋ ко ѻ҆тцꙋ̀ всѧ̑ дни̑. |
|
33
|
33
|
| Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми: | Нн҃ѣ оу҆̀бо пребꙋ́дꙋ тебѣ̀ ра́бъ вмѣ́стѡ ѻ҆́трочища, ра́бъ господи́нꙋ: ѻ҆́трочищь же да и҆́детъ съ бра́тїею свое́ю: |
|
34
|
34
|
| бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого. | ка́кѡ бо пойдꙋ̀ ко ѻ҆тцꙋ̀, ѻ҆́трочищꙋ не сꙋ́щꙋ съ на́ми; да не ви́ждꙋ ѕлы́хъ, ꙗ҆̀же ѡ҆брѧ́щꙋтъ ѻ҆тца̀ моего̀. |
