1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 57
|
|
|
1
|
|
| Праведник помирає, і ніхто не приймає цього до серця; і мужі благочестиві підносяться від землі, і ніхто не помислить, що праведник підноситься від зла. | |
|
2
|
|
| Він відходить до миру; ті, що ходять прямими путями, будуть спочивати на ложах своїх. | |
|
3
|
|
| Але наблизьтеся сюди ви, сини чаклунки, сíм’я перелюбника і блудниці! | |
|
4
|
|
| З кого ви глузуєте? проти кого розширюєте рот, висуваєте язик? чи ви не діти злочину, сíм’я неправди, | |
|
5
|
|
| розпалені похіттю до ідолів під кожним гіллястим деревом, ті, що заколюєте дітей біля струмків, між розщелинами скель? | |
|
6
|
|
| У гладеньких каменях струмків доля твоя; вони, вони жереб твій; їм ти робиш узливання і приносиш жертви: чи можу Я бути задоволений цим? | |
|
7
|
|
| На високій і видатній горі ти ставиш ложе твоє і туди піднімаєшся приносити жертву. | |
|
8
|
|
| За дверима також і за одвірками ставиш пам’яті твої; бо, відвернувшись від Мене, ти оголюєшся і сходиш; розширюєш постіль твою і домовляєшся з тими з них, з якими любиш лежати, видивляєшся місце. | |
|
9
|
|
| Ти ходила також до царя із запашною мастю і примножила масті твої, і далеко посилала послів твоїх, і принижувалася до пекла. | |
|
10
|
|
| Від довгого шляху твого стомлювалася, але не говорила: «надія загублена!»; усе ще знаходила жвавість у руці твоїй, і тому не відчувала ослаблення. | |
|
11
|
|
| Кого ж ти злякалася й устрашилася, що зробилася невірною і Мене перестала пам’ятати і зберігати у твоєму серці? чи не від того, що Я мовчав, і притому довго, ти перестала боятися Мене? | |
|
12
|
|
| Я покажу правду твою і діла твої, — і вони будуть не на користь тобі. | |
|
13
|
|
| Коли ти будеш волати, чи спасе тебе збіговисько твоє? — усіх їх віднесе вітер, розвіє подув; а той, хто надіється на Мене, успадкує землю і буде володіти святою горою Моєю. | |
|
14
|
|
| І сказав: піднімайте, піднімайте, рівняйте шлях, прибирайте перешкоду зі шляху народу Мого. | |
|
15
|
|
| Бо так говорить Вишній і Звеличений, Який вічно живе, — Святий ім’я Його: Я живу на висоті небес і у святилищі, й також із упокореними і смиренними духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця упокорених. | |
|
16
|
|
| Бо не вічно буду Я судитися і не до кінця гніватися; інакше знеможе переді Мною дух і все, що дише, що Мною створене. | |
|
17
|
|
| За гріх користолюбства його Я гнівався й уражав його, ховав лице і обурювався; але він, відвернувшись, пішов шляхом свого серця. | |
|
18
|
|
| Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його. | |
|
19
|
|
| Я виконаю слово: мир, мир далекому і ближньому, — говорить Господь, — і зцілю його. | |
|
20
|
|
| А нечестиві — як море схвильоване, яке не може заспокоїтися, і во́ди якого викидають мул і бруд. | |
|
21
|
|
| Немає миру нечестивим, — говорить Бог мій. |
