1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Главa н7з
|
Глава 57
|
|
1
|
1
|
| Ви1дите, кaкw прaведный поги1бе, и3 никт0же не пріeмлетъ сeрдцемъ, и3 мyжіе прaведніи взeмлютсz, и3 никт0же разумёетъ: t лицa бо непрaвды взsсz прaведный. | Праведник помирає, і ніхто не приймає цього до серця; і мужі благочестиві підносяться від землі, і ніхто не помислить, що праведник підноситься від зла. |
|
2
|
2
|
| Бyдетъ съ ми1ромъ погребeніе є3гw2, взsсz t среды2. | Він відходить до миру; ті, що ходять прямими путями, будуть спочивати на ложах своїх. |
|
3
|
3
|
| Вh же пріиди1те сёмw, сhнове беззак0нніи, сёмz прелюбодёєвъ и3 блудни1цы: | Але наблизьтеся сюди ви, сини чаклунки, сíм’я перелюбника і блудниці! |
|
4
|
4
|
| въ чeмъ ўслаждaстесz и3 на кого2 tверз0сте ўстA в†ша; и3 на кого2 и3зсyнусте љзhкъ вaшъ; не вh ли є3стE ч†да пaгубы, сёмz беззак0нно, | З кого ви глузуєте? проти кого розширюєте рот, висуваєте язик? чи ви не діти злочину, сíм’я неправди, |
|
5
|
5
|
| молsщіисz кумjрwмъ под8 дрeвіемъ чaстымъ, закалaюще ч†да сво‰ въ дeбрехъ посредЁ кaменіz; | розпалені похіттю до ідолів під кожним гіллястим деревом, ті, що заколюєте дітей біля струмків, між розщелинами скель? |
|
6
|
6
|
| То2 твоS чaсть, сeй тв0й жрeбій, и3 тBмъ проліsлъ є3си2 возлі‰ніz, и3 тBмъ принeслъ є3си2 жє1ртвы: t си1хъ u5бо не разгнёваюсz ли; | У гладеньких каменях струмків доля твоя; вони, вони жереб твій; їм ти робиш узливання і приносиш жертви: чи можу Я бути задоволений цим? |
|
7
|
7
|
| На горЁ выс0цэ и3 превознесeннэ, тaмw твоE л0же, и3 тaмw вознeслъ є3си2 трє1бы тво‰: | На високій і видатній горі ти ставиш ложе твоє і туди піднімаєшся приносити жертву. |
|
8
|
8
|
| и3 за подв0zми двeрій твои1хъ положи1лъ є3си2 пaмzть твою2: мhслилъ є3си2, ћкw ѓще t менє2 tступи1ши, б0лэе нёчто воз8имёеши: возлюби1лъ є3си2 спsщыz съ тоб0ю, | За дверима також і за одвірками ставиш пам’яті твої; бо, відвернувшись від Мене, ти оголюєшся і сходиш; розширюєш постіль твою і домовляєшся з тими з них, з якими любиш лежати, видивляєшся місце. |
|
9
|
9
|
| и3 ўмн0жилъ є3си2 блужeніе твоE съ ни1ми, и3 мнHги сотвори1лъ, и5же далeче t тебє2, и3 послaлъ є3си2 послы2 за предёлы тво‰, и3 смири1лсz є3си2 дaже до ѓда. | Ти ходила також до царя із запашною мастю і примножила масті твої, і далеко посилала послів твоїх, і принижувалася до пекла. |
|
10
|
10
|
| Мн0гими путьми2 твои1ми труди1лсz є3си2, и3 не рeклъ є3си2: престaну крэпsщьсz, ћкw сотвори1лъ є3си2 сі‰, сегw2 рaди не помоли1лсz ми2 є3си2 ты2. | Від довгого шляху твого стомлювалася, але не говорила: «надія загублена!»; усе ще знаходила жвавість у руці твоїй, і тому не відчувала ослаблення. |
|
11
|
11
|
| Кого2 благопочeтъ ўбоsлсz є3си2, и3 солгaлъ ми2, и3 не помzнyлъ є3си2 менE, нижE пріsлъ мS є3си2 во ќмъ, нижE въ сeрдце твоE; и3 ѓзъ тS ви1дz, презирaю, и3 не ўбоsлсz є3си2 менE. | Кого ж ти злякалася й устрашилася, що зробилася невірною і Мене перестала пам’ятати і зберігати у твоєму серці? чи не від того, що Я мовчав, і притому довго, ти перестала боятися Мене? |
|
12
|
12
|
| И# ѓзъ возвэщY прaвду твою2 и3 ѕлHбы тво‰, ±же не ўспёютъ тебЁ: | Я покажу правду твою і діла твої, — і вони будуть не на користь тобі. |
|
13
|
13
|
| є3гдA возопіeши, да и3збaвzтъ тS во печaлехъ твои1хъ: сі‰ бо вс‰ вётръ в0зметъ, и3 tнесeтъ бyрz: ґ держaщіисz менє2 стsжутъ зeмлю и3 наслёдzтъ г0ру с™yю мою2. | Коли ти будеш волати, чи спасе тебе збіговисько твоє? — усіх їх віднесе вітер, розвіє подув; а той, хто надіється на Мене, успадкує землю і буде володіти святою горою Моєю. |
|
14
|
14
|
| И# рекyтъ: њчи1стите пред8 лицeмъ є3гw2 пути6 и3 tими1те претык†ніz t пути2 людjй мои1хъ. | І сказав: піднімайте, піднімайте, рівняйте шлях, прибирайте перешкоду зі шляху народу Мого. |
|
15
|
15
|
| Сі‰ гlетъ гDь вhшній, и4же живeтъ во выс0кихъ во вёкъ, с™hй во с™hхъ и4мz є3мY, вhшній, во с™hхъ почивazй, и3 малод{шнымъ даsй долготерпёніе и3 даsй жив0тъ сокрушє1нымъ сeрдцемъ: | Бо так говорить Вишній і Звеличений, Який вічно живе, — Святий ім’я Його: Я живу на висоті небес і у святилищі, й також із упокореними і смиренними духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця упокорених. |
|
16
|
16
|
| не во вёкъ tмщY вaмъ, ни всегдA гнёватисz бyду на вы2: д¦ъ бо t менє2 и3зhдетъ, и3 всsкое дыхaніе ѓзъ сотвори1хъ. | Бо не вічно буду Я судитися і не до кінця гніватися; інакше знеможе переді Мною дух і все, що дише, що Мною створене. |
|
17
|
17
|
| За грёхъ мaлw что2 њпечaлихъ є3го2 и3 порази1хъ є3го2 и3 tврати1хъ лицE моE t негw2: и3 њпечaлисz и3 п0йде дрsхлъ во путeхъ свои1хъ. | За гріх користолюбства його Я гнівався й уражав його, ховав лице і обурювався; але він, відвернувшись, пішов шляхом свого серця. |
|
18
|
18
|
| Пути6 є3гw2 ви1дэхъ и3 и3сцэли1хъ є3го2, и3 ўтёшихъ є3го2 и3 дaхъ є3мY ўтэшeніе и4стинно, | Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його. |
|
19
|
19
|
| ми1ръ на ми1ръ далeче и3 бли1з8 сyщымъ: и3 речE гDь: и3сцэлю2 |. | Я виконаю слово: мир, мир далекому і ближньому, — говорить Господь, — і зцілю його. |
|
20
|
20
|
| Непрaведніи же возволнyютсz и3 почи1ти не возм0гутъ. | А нечестиві — як море схвильоване, яке не може заспокоїтися, і во́ди якого викидають мул і бруд. |
|
21
|
21
|
| Нёсть рaдоватисz нечєсти1вымъ, речE гDь бGъ. | Немає миру нечестивим, — говорить Бог мій. |
