1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 44
|
Глvа, м~д”
|
|
1
|
1
|
|
І наказав [Йосиф] начальнику дому свого, говорячи: наповни мішки цих людей харчами, скільки вони зможуть нести, і срібло кожного поклади в отвір мішка його,
|
И$ заповњда і^ѓ'сифъ домострои'телю свое^мђ гл~я, напо'л#ните вре'тища мђжъ пи'ща е^лико мо'гђтъ въздви'гнђти, вложи'те же къмђждо и^ сребро` върхђ ё^стїя вре'тищђ,
|
|
2
|
2
|
|
а чашу мою, чашу срібну, поклади в отвір мішка до молодшого разом зі сріблом за куплений ним хліб. І зробив той за словом Йосифа, яке сказав він.
|
и^ чашђ сребрянђю вложи'те въ меnшего вре'тище, и^ цњ'нђ пшени'чнђю” Бы'сть же по словесњхъ і^ѓ'сифовыхњ ја%коже гл~а, заё%тра
|
|
3
|
3
|
|
Уранці, коли розвиднилося, ці люди були відпущені, вони й осли їхні.
|
же на свита'нїи мђжи эTпђсти'шася и^ ѓ^сля'та и^хъ
|
|
4
|
4
|
|
Ще не далеко відійшли вони від міста, як Йосиф сказав начальникові дому свого: іди, наздоганяй цих людей і, коли наздоженеш, скажи їм: чому ви заплатили злом за добро? [для чого украли в мене срібну чашу?]
|
і^ и^зшеDшим и'мъ и%з града, не эTи^до'ша далече” И$ реq і^ѓ'сифъ домострои'телю свое^мђ гл~я, въста'въ и^ди` въ слњдъ мђжїи, и^ пости'гни я& и^ съ гнњвомъ рцы и^мъ” Почт^ота'ко ми възда'сте зл^о за добро`,
|
|
5
|
5
|
|
Чи не та це, з якої п’є господар мій і він ворожить на ній? Це лихе ви зробили.
|
въскђ'ю ё^крадо'сте ча'шђ м^и сре'брянђ, т^а еs е%же пїе'тъ гдsнъ мои самъ и^ влъхвова'нїемъ волхвђ'етъ въ не'и. зл^њ сконча'етеся е^же сътвори'сте”
|
|
6
|
6
|
|
Він наздогнав їх і сказав їм ці слова.
|
Пости'гше же я& мђжъ рече и^мъ по словесе'мъ симъ”
|
|
7
|
7
|
|
Вони сказали йому: для чого господар наш говорить такі слова? Ні, раби твої не зроблять такої справи.
|
Сїи же рњша въскђ'ю гл~етъ гдsнъ словеса с^и. не бђ'ди рабо'мъ твои^мъ сътвори'ти сего` по словесеM сим#.
|
|
8
|
8
|
|
Ось, срібло, знайдене нами в отворах мішків наших, ми назад принесли тобі із землі Ханаанської: як же нам украсти з дому господаря твого срібло або золото?
|
поне'же сребро` е^же ѓ^брњто'хомъ въ вре'тищихъ свои^хъ. Възврати'хомъ къ тебњ` эT земля` ханаа'ня. како ё^б^о да ё^кра'демъ сребро` и^ зла'тђ ча'шђ эT до'мђ гдsна твое^го`”
|
|
9
|
9
|
|
У кого з рабів твоїх знайдеться [чаша], тому смерть, і ми будемо рабами господаря нашого.
|
ООу^ него'же ѓ^бря'щеTся чаша эT раb твоиX да ё^мреT, а^ мы бђдеM раби` гдsна
|
|
10
|
10
|
|
Він сказав: добре; як ви сказали, так нехай і буде: у кого знайдеться [чаша], той буде мені рабом, а ви будете не винні.
|
твое^го” Се же рече е'й, нн~њ ја%коже гл~ете та'ко бђдетъ, ё^ него'же ся ѓ^бря'щетъ чаша. да бђ'детъ гдsнђ мое^мђ ра'бъ, а^ вы` бђ'дете чи'сти”
|
|
11
|
11
|
|
Вони поспіхом опустили кожен свій мішок на землю і відкрили кожен свій мішок.
|
И$ потща'вшеся съвръже ко'ждо вре'тище свое`, и^ ѓ%твори'ста ко'ждо свое` вре'тище
|
|
12
|
12
|
|
Він обшукав, починаючи зі старшого і закінчуючи молодшим; і знайшлася чаша в мішку Веніаміновому.
|
и^зыска' же, эT старњ'ишаго. заче'нъ до'ндеже прїиде до ме'ншаго, и^ скончиvше ѓ^брњте ча'шђ въ вре'тищи венїами'ни”
|
|
13
|
13
|
|
І роздерли вони одяг свій, і, поклавши кожен на осла свого ношу, повернулися до міста.
|
И$ растръза'ша ри'зы своя`, и^ възложиша кожDо вре'тище свое` на ѓ^слы` своя`, и^ ѓ^брати'шася въ' градъ”
|
|
14
|
14
|
|
І прийшли Іуда і брати його в дім Йосифа, який був ще вдома, й упали перед ним на землю.
|
Въни'де же і^ё'да и^ бра'тїя е^го къ і^ѓ^сифђ. е^ще` е^мђ сђщ'ђ т^ђ, и^ припадо'ша прњд ни'мъ до земля`”
|
|
15
|
15
|
|
Йосиф сказав їм: що це ви зробили? хіба ви не знали, що така людина, як я, звичайно, вгадає?
|
Рече же и^мъ і^ѓ^сифъ чт^о дњтель сїю` сътвори'сте. не вњ'сте ли ја%ко нњ'сть враж#би'тъ чл~къ ја%коже а%зъ”
|
|
16
|
16
|
|
Іуда сказав: що нам сказати господарю нашому? що говорити? чим виправдовуватися? Бог знайшов неправду рабів твоїх; ось, ми раби господарю нашому, і ми, і той, у чиїх руках знайшлася чаша.
|
Рече же і^ё^да чт^о эTвњща'емъ гдsнђ, и^ли` чт^о эTгл~емъ, и^ли` чи'мъ ѓ^правди'м#ся. б~ъ б^о ѓ^брњте зл^о рабовъ твоиX. и^ с^е мы` раби` гдsна на'шего, и^ м^ы и^ ё^ него'же ѓ^брњте ча'ша”
|
|
17
|
17
|
|
Але [Йосиф] сказав: ні, я цього не зроблю; той, у чиїх руках знайшлася чаша, буде мені рабом, а ви йдіть з миром до батька вашого.
|
Рече же і^ѓ'сифъ не бђ'ди ми сътвори'ти словеси` сего, мђж'ъ ё^ него'же ѓ^брњтеся ча'ша сїя`, то'и да бђ'детъ м^и ра'бъ, а^ в^ы да и'дете в цњ'лости къ эTц~ђ свое^мђ” При
|
|
18
|
18
|
|
І підійшов Іуда до нього і сказав: господарю мій, дозволь рабові твоєму сказати слово у вуха господаря мого, і не прогнівайся на раба твого, бо ти те саме, що фараон.
|
стђпи'въ же і^ё'да, и^ реq молю'ся гдsне да рече'тъ рабъ тво'и преD тобо'ю, и^ не прогнњ' ваися на раба` твое^го. ја^коты е^си по фараѓ'нњ властели'нъ
|
|
19
|
19
|
|
Господар мій запитував рабів своїх, говорячи: чи є у вас батько або брат?
|
гдsне, т^ы въпроша` ра'бъ твоиX гл~я, не и'мате ли эTц~а и^ брата,
|
|
20
|
20
|
|
Ми сказали господарю нашому, що у нас є батько старий, і [у нього] молодший син, син старости, брат якого помер, а він залишився один від матері своєї, і батько любить його.
|
и^ рњхомъ гдsне, е%сть н^ы эTц~ъ ста'ръ. и^ ѓтро'чищъ на ста'рость мнїи е^мђ. бра'тъ же е^мђ ё^мре`, се'и же е^ди'нъ ѓ^ста` ё^ мт~ре свое^я, эTц~ъ же възлюби`
|
|
21
|
21
|
|
Ти ж сказав рабам твоїм: приведіть його до мене, щоб мені поглянути на нього.
|
Ти&” Ты же рече рабо'мъ свои^мъ приведњте е^го къ мн^њ да и& ви'ждђ
|
|
22
|
22
|
|
Ми сказали господарю нашому: отрок не може залишити батька свого, і якщо він залишить батька свого, то цей помре.
|
и^ рњ'хомъ гдsне не мо'жетъ ѓ^ста'вити ѓ^тро'чищъ эTц~а. а^ще ли ѓ^ста'вит# эTц~а, т^о ё%мретъ”
|
|
23
|
23
|
|
Але ти сказав рабам твоїм: якщо не прийде з вами менший брат ваш, то ви більше не з’являйтеся перед моїм лицем.
|
Ты же эTвњща` рабо'мъ свои^мъ, а%ще не приведе'те брата ва'шего ме'ншего сњмо, т^о не приложи'те ктомђ` ви'дњти лица` мое^го`”
|
|
24
|
24
|
|
Коли ми прийшли до раба твого, батька нашого, то переказали йому слова господаря мого.
|
Бысть же е^гда` прїидо'хомъ къ рабђ` твое^мђ эTц~ђ на'шемђ, и^ повњ'дахомъ е^мђ
|
|
25
|
25
|
|
І сказав батько наш: підіть знову, купіть нам трохи їжі.
|
рњ'чь гдsна” Рече же наM эTц~ъ нашъ. и^дњте па'ки кђпи'те намъ мало пи'ща,
|
|
26
|
26
|
|
Ми сказали: не можна нам іти; а якщо буде з нами менший брат наш, то підемо; тому що не можна нам бачити лиця тієї людини, якщо не буде з нами найменшого брата нашого.
|
мы же реко'хомъ не мо'жемъ и^ти. а%ще ли братъ на'ш# мнїи и'детъ с нами. то^ и'демъ, не мо'жемъ бо ви'дњти лица` мђж'ђ. братђ ме'ншемђ не сђщ'ђ с нами”
|
|
27
|
27
|
|
І сказав нам раб твій, батько наш: ви знаєте, що дружина моя народила мені двох синів;
|
Реq же ра'бъ тво'и эTц~ъ нашъ къ на'мъ, в^ы вњ'сте ја^ко двђ` м^и е^сть породи` жона`
|
|
28
|
28
|
|
один пішов від мене, і я сказав: очевидно, він розтерзаний; і я не бачив його донині;
|
і и^зы'иде е&ди'нъ эT мене` и^ реко'сте звњ'рь и^зъе^лъ и& е^сть, и^ не ви'дњхъ е^го досе'лњ”
|
|
29
|
29
|
|
якщо і цього візьмете від очей моїх, і трапиться з ним нещастя, то зведете ви сивину мою з печаллю у могилу.
|
А/ще бо по'имете и^ сего` эT лица` мое^го. и^ слђчи'тся е^мђ зл^о на пђти` спрово'дите ста'рость мою с печа'лїю въ а'дъ”
|
|
30
|
30
|
|
Тепер якщо я прийду до раба твого, батька нашого, і не буде з нами отрока, з душею якого пов’язана душа його,
|
Нн~њ а%ще и'демъ ё^бо къ рабђ` твое^мђ` эTц~ђ на'шемђ. и^ ѓ^тро'чища не бђ'детъ с на'ми, дш~а бо е^го свя'зана е^сть съ дш~ею сего`”
|
|
31
|
31
|
|
то він, побачивши, що немає отрока, помре; і зведуть раби твої сивину раба твого, батька нашого, із печаллю в могилу.
|
И$ бђ'детъ ја%ко ё%зритъ самъ. не сђща` ѓ^тро'чища съ на'ми. ё%мретъ, и^ с^е прово'дятъ раби` твои` ста'рость раба` твое^го эTц~а на'шего съ болњ'знїю въ а'дъ”
|
|
32
|
32
|
|
При цьому я, раб твій, взявся відповідати за отрока батькові моєму, сказавши: якщо не приведу його до тебе [і не поставлю його перед тобою], то залишусь я винним перед батьком моїм на всі дні життя.
|
Ра'бъ ботво'и эTц~ъ нашъ вда` ѓ^тро'ка в рђцњ` мои`. и^ а%зъ реко'хъ аще не приведђ е^го к тебњ. и^ не поста'влю е^го преD тобо'ю грњшенъ бђ'дђ къ эTц~ђ вс^я дн~и”
|
|
33
|
33
|
|
Отже, нехай я, раб твій, замість отрока залишуся рабом у господаря мого, а отрок нехай іде з братами своїми:
|
И$ нн~њ ё^бо бђ'дђ а%зъ рабъ твои въ ѓ^тро'чища мњ'сто ра'бъ гдsнђ мое^мђ” А$ ѓ^тро'чищь да и'детъ съ бра'тњею.
|
|
34
|
34
|
|
бо як піду я до батька мого, коли отрока не буде зі мною? я побачив би біду, що осягла б батька мого.
|
ка'ко бо и'демъ къ эTц~ђ эTтро'чищђ не сђщ'ђ с нами. да не ви'жDђ зл^а е'же и'мать быти на эTц~а мое^го”
|
