|
Глава 4
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| І знову почав навчати біля моря; і зібралося до Нього багато народу, так що Він увійшов у човен і сидів на морі; а весь народ був біля моря на землі. | (Зач. 15) І па́ки нача́т учи́ти при мо́рі; і собра́ся к Нему́ наро́д мног, я́коже Самому́ влі́зшу в кора́бль, сіді́ти в мо́рі; і весь наро́д при мо́рі на землі́ бя́ше. |
|
2
|
2
|
| І багато вчив їх притчами, і в навчанні Своєму говорив їм: | І уча́ше їх при́тчами мно́го і глаго́лаше їм во уче́ніії Своє́м: |
|
3
|
3
|
| слухайте, ось вийшов сівач сіяти; | сли́шіте: се, ізи́де сі́яй сі́яти; |
|
4
|
4
|
| і, коли сіяв, трапилося, що одне зерно впало при дорозі, і налетіли птахи і видзьобали його. | і бисть єгда́ сі́яше, о́во паде́ при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша є; |
|
5
|
5
|
| Інше ж упало на кам’янисте місце, де небагато було землі; і скоро зійшло, бо земля була неглибока. | друго́є же паде́ при ка́мені, іді́же не ім'я́ше землі́ мно́ги, і а́біє прозябе́, зане́ не ім'я́ше глубини́ земни́я: |
|
6
|
6
|
| Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, не маючи коріння, засохло. | со́лнцю же возсія́вшу присвя́де, і зане́ не ім'я́ше ко́рене, і́зсше; |
|
7
|
7
|
| Ще інше впало в терня; і виросло терня, і заглушило зерно, і воно не дало плоду. | і друго́є паде́ в те́рнії, і взи́де те́рніє, і подави́ є, і плода́ не даде́: |
|
8
|
8
|
| А інше впало на добру землю і дало плід, який зійшов і виріс; і вродило в тридцять, в шістдесят і в стократ. | і друго́є паде́ на землі́ до́брій, і дая́ше плод восходя́щ і расту́щ, і припло́доваше на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто. |
|
9
|
9
|
| І сказав їм: хто має вуха слухати, нехай слухає! | І глаго́лаше: імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить. |
|
10
|
10
|
| Коли ж залишився на самоті, то ті, що були з Ним разом з дванадцятьма, запитали Його про притчу. | (Зач. 16) Єгда́ же бисть єди́н, вопроси́ша Єго́, і́же бя́ху с Ним, со обімана́десяте о при́тчі. |
|
11
|
11
|
| І сказав їм: вам дано знати тайни Царства Божого, а тим, зовнішнім, усе буває в притчах, | І глаго́лаше їм: вам єсть дано́ ві́дати та́йни Ца́рствія Бо́жия, о́нім же вні́шним в при́тчах вся бива́ють, |
|
12
|
12
|
| так що вони своїми очима дивляться, і не бачать; своїми вухами чують, і не розуміють, та й не навернуться, щоб відпустились їм гріхи. | да ви́дяще ви́дять, і не у́зрять; і сли́шаще сли́шать, і не разумі́ють; да не когда́ обратя́ться, і оста́в'яться їм грісі́. |
|
13
|
13
|
| І говорить їм: не розумієте цієї притчі? Як же вам зрозуміти всі притчі? | І глаго́ла їм: не ві́сте ли при́тчі сея́? І ка́ко вся при́тчі уразумі́єте? |
|
14
|
14
|
| Сівач слово сіє. | Сі́яй, сло́во сі́єть. |
|
15
|
15
|
| Посіяне при дорозі означає тих, у яких сіється слово, але, як тільки почують слово, зараз же приходить сатана і забирає слово, посіяне в серцях їхніх. | Сі́ї же суть, і́же при путі́, іді́же сі́ється сло́во, і єгда́ усли́шать, а́біє прихо́дить сатана́ і оте́млеть сло́во сі́янноє в сердця́х їх. |
|
16
|
16
|
| Так само і посіяне на камені означає тих, які, коли почують слово, зразу з радістю сприймають його, | І сі́ї суть тако́жде і́же на ка́менних сі́ємії, і́же єгда́ усли́шать сло́во, а́біє с ра́достію приє́млють є; |
|
17
|
17
|
| але не мають у собі кореня і непостійні; а потім, коли настане скорбота або гоніння за слово, відразу спокушаються. | і не і́муть коре́нія в себі́, но привре́менні суть; та́же би́вшей печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ються. |
|
18
|
18
|
| Посіяне між терням означає тих, що слухають слово, | А сі́ї суть, і́же в те́рнії сі́ємії, сли́шащії сло́во; |
|
19
|
19
|
| але в яких турботи віку цього, спокуси багатством та інші пожадання, увійшовши в них, заглушують слово, і воно безплідним буває. | і печа́лі ві́ка сего́, і лесть бога́тства, і о про́чих по́хоті входя́щия подавля́ють сло́во, і безпло́дно бива́єть. |
|
20
|
20
|
| А посіяне на добрій землі означає тих, що слухають слово і приймають, і приносять плід один у тридцять, другий в шістдесят, інший в стократ. | І сі́ї суть, і́же на землі́ до́брій сі́яннії, і́же сли́шать сло́во і приє́млють, і пло́дствують на три́десять, і на шестьдеся́т, і на сто. |
|
21
|
21
|
| І сказав їм: чи для того приносять світильник, щоб поставити під посудину або під ліжко? Чи не для того, щоб поставити на свічнику? | І глаго́лаше їм: єда́ світи́льник прихо́дить [вжига́ють], да под спу́дом положа́ть єго́ іли́ под одро́м? Не да ли на сві́щниці положе́н бу́деть? |
|
22
|
22
|
| Нема нічого таємного, що не стало б явним, і нічого не буває захованого, що не виявилося б. | ність бо та́йно, є́же не яви́ться, ніже́ бисть потає́но, но да при́йдеть в явле́ніє; |
|
23
|
23
|
| Коли хто має вуха слухати, нехай слухає! | а́ще кто і́мать у́ші сли́шати, да сли́шить. |
|
24
|
|
| І сказав їм: дотримуйтесь того, що чуєте: якою мірою міряєте, такою відмірено буде вам, тим, що слухають. | |
|
25
|
|
| Бо хто має, тому дасться; а хто не має, у того відніметься і те, що має. | |
|
26
|
|
| І сказав: Царство Боже подібне до того, як коли чоловік кине насіння в землю; | |
|
27
|
|
| і чи спить, чи встає вночі та вдень, а насіння сходить і росте, а як — не знає він. | |
|
28
|
|
| Земля бо сама з себе родить спочатку стебло, потім колос, далі повне зерно в колосі. | |
|
29
|
|
| Коли ж достигне плід, негайно посилає серп, бо настали жнива. | |
|
30
|
|
| І сказав: до чого уподібнимо Царство Боже? Або якою притчею зобразимо його? | |
|
31
|
|
| Воно — мов зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, дрібніше за всяке насіння на землі. | |
|
32
|
|
| А коли посіяне, сходить і стає більше від усякого зілля та дає таке велике гілля, що під тінню його можуть укриватися птахи небесні. | |
|
33
|
|
| І такими багатьма притчами проповідував їм слово, скільки вони могли слухати. | |
|
34
|
|
| Без притчі ж не говорив їм; а ученикам на самоті пояснював усе. | |
|
35
|
|
| І сказав їм увечері того ж дня: переправимось на той бік. | |
|
36
|
|
| І, відпустивши народ, узяли Його, як Він був у човні; і з Ним були інші човни. | |
|
37
|
|
| І знялась велика буря; хвилі били в човен так, що він уже наповнювався водою. | |
|
38
|
|
| А Він спав на кормі на підголівнику. Його розбудили і говорять Йому: Учителю, невже Тобі байдуже, що ми гинемо? | |
|
39
|
|
| І, вставши, Він заборонив вітрові і сказав морю: умовкни, перестань. І стих вітер, і настала велика тиша. | |
|
40
|
|
| І сказав їм: чого ви такі боязкі? Чому не маєте віри? | |
|
41
|
|
| І страх великий напав на них, і говорили між собою: Хто ж Цей, що і вітер, і море слухають Його? |
