|
Глава 22
|
Глава 22
|
|
1
|
1
|
| Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав: | И отвѣща́въ Іису́съ, па́ки рече́ и́мъ въ при́тчахъ, глаго́ля: |
|
2
|
2
|
| Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму. | уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє человѣ́ку царю́, и́же сотвори́ бра́ки сы́ну своєму́ |
|
3
|
3
|
| І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. | и посла́ рабы́ своя́ призва́ти зва́нныя на бра́ки: и не хотя́ху пріити́. |
|
4
|
4
|
| Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. | Па́ки посла́ и́ны рабы́, глаго́ля: рцы́те зва́ннымъ: се́, обѣ́дъ мо́й угото́вахъ, юнцы́ мои́ и упита́нная исколе́на, и вся́ гото́ва: пріиди́те на бра́ки. |
|
5
|
5
|
| Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги. | Они́ же небре́гше отидо́ша, о́въ у́бо на село́ своє́, о́въ же на ку́пли своя́: |
|
6
|
6
|
| Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. | про́чіи же є́мше рабо́въ єго́, досади́ша и́мъ и уби́ша и́хъ. |
|
7
|
7
|
| Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. | И слы́шавъ ца́рь то́й разгнѣ́вася, и посла́въ во́я своя́, погуби́ уби́йцы о́ны и гра́дъ и́хъ зажже́. |
|
8
|
8
|
| Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні. | Тогда́ глаго́ла рабо́мъ свои́мъ: бра́къ у́бо гото́въ є́сть, зва́нніи же не бы́ша досто́йни: |
|
9
|
9
|
| Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля. | иди́те у́бо на исхо́дища путі́й, и єли́цѣхъ а́ще обря́щете, призови́те на бра́ки. |
|
10
|
10
|
| І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми. | И изше́дше раби́ о́ни на распу́тія, собра́ша всѣ́хъ, єли́цѣхъ обрѣто́ша, злы́хъ же и до́брыхъ: и испо́лнися бра́къ возлежа́щихъ. |
|
11
|
11
|
| Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. | Вше́дъ же ца́рь ви́дѣти возлежа́щихъ, ви́дѣ ту́ человѣ́ка не оболче́на во одѣя́ніє бра́чноє, |
|
12
|
12
|
| І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. | и глаго́ла єму́: дру́же, ка́ко вше́лъ єси́ сѣ́мо не имы́й одѣя́нія бра́чна? О́нъ же умолча́. |
|
13
|
13
|
| Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. | Тогда́ рече́ ца́рь слуга́мъ: связа́вше єму́ ру́цѣ и но́зѣ, возми́те єго́ и вве́рзите во тму́ кромѣ́шнюю: ту́ бу́детъ пла́чь и скре́жетъ зубо́мъ: |
|
14
|
14
|
| Бо багато покликаних, та мало обраних. | мно́зи бо су́ть зва́ни, ма́ло же избра́нныхъ. |
|
15
|
15
|
| Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові. | Тогда́ ше́дше фарісе́є, совѣ́тъ воспрія́ша, я́ко да обольстя́тъ Єго́ сло́вомъ. |
|
16
|
16
|
| І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. | И посыла́ютъ къ Нему́ ученики́ своя́ со иродіа́ны, глаго́люще: Учи́телю, вѣ́мы, я́ко и́стиненъ єси́, и пути́ Бо́жію вои́стинну учи́ши, и неради́ши ни о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ человѣ́комъ: |
|
17
|
17
|
| Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні? | рцы́ у́бо на́мъ, что́ Ти́ ся мни́тъ? Досто́йно ли є́сть да́ти кинсо́нъ ке́сареви, или́ ни́? |
|
18
|
18
|
| Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри? | Разумѣ́въ же Іису́съ лука́вство и́хъ, рече́: что́ Мя искуша́єте, лицемѣ́ри? |
|
19
|
19
|
| Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій. | покажи́те Ми́ злати́цу кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Єму́ пѣ́нязь. |
|
20
|
20
|
| І говорить їм: чиє це зображення і напис? | И глаго́ла и́мъ: чі́й о́бразъ се́й и написа́ніє? |
|
21
|
21
|
| Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. | [И] глаго́лаша Єму́: ке́саревъ. Тогда́ глаго́ла и́мъ: воздади́те у́бо ке́сарева ке́сареви, и Бо́жія Богови. |
|
22
|
22
|
| Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли. | И слы́шавше диви́шася: и оста́вльше Єго́ отидо́ша. |
|
23
|
23
|
| В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його: | Въ то́й де́нь приступи́ша къ Нему́ саддуке́є, и́же глаго́лютъ не бы́ти воскресе́нію, и вопроси́ша Єго́, |
|
24
|
24
|
| Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого. | глаго́люще: Учи́телю, Моисе́й рече́: а́ще кто́ у́мретъ не имы́й ча́дъ, [да] по́йметъ бра́тъ єго́ жену́ єго́ и воскреси́тъ сѣ́мя бра́та своєго́: |
|
25
|
25
|
| Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму. | бѣ́ша же въ на́съ се́дмь бра́тія: и пе́рвый оже́нься у́мре, и не имы́й сѣ́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своєму́: |
|
26
|
26
|
| Так само і другий, і третій, навіть до сьомого. | та́кожде же и вторы́й, и тре́тій, да́же до седма́го: |
|
27
|
27
|
| А після всіх померла і жінка. | послѣди́ же всѣ́хъ у́мре и жена́: |
|
28
|
28
|
| Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її. | въ воскресе́ніє у́бо, кото́раго от седми́хъ бу́детъ жена́? Вси́ бо имѣ́ша ю́. |
|
29
|
29
|
| Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. | Отвѣща́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: прельща́єтеся, не вѣ́дуще Писа́нія, ни си́лы Бо́жія: |
|
30
|
30
|
| Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. | въ воскресе́ніє бо ни же́нятся, ни посяга́ютъ, но я́ко А́нгели Бо́жіи на небеси́ су́ть: |
|
31
|
31
|
| А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: | о воскресе́ніи же ме́ртвыхъ нѣ́сте ли чли́ рече́ннаго ва́мъ Бо́гомъ, глаго́лющимъ: |
|
32
|
32
|
| Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих. | А́зъ є́смь Бо́гъ Авраа́мовъ, и Бо́гъ Ісаа́ковъ, и Бо́гъ Іа́ковль? Нѣ́сть Бо́гъ Бо́гъ ме́ртвыхъ, но [Бо́гъ] живы́хъ. |
|
33
|
33
|
| І, чуючи, народ дивувався вченню Його. | И слы́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́ніи Єго́. |
|
34
|
34
|
| А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом. | Фарисе́є же слы́шавше, я́ко посрами́ саддуке́и, собра́шася вку́пѣ. |
|
35
|
35
|
| І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: | И вопроси́ єди́нъ от ни́хъ законоучи́тель, искуша́я Єго́ и глаго́ля: |
|
36
|
36
|
| Учителю, яка заповідь найбільша в законі? | Учи́телю, ка́я за́повѣдь бо́лши [е́сть] въ зако́нѣ? |
|
37
|
37
|
| Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. | Іису́съ же рече́ єму́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всѣ́мъ се́рдцемъ твои́мъ, и все́ю душе́ю твоє́ю, и все́ю мы́слію твоє́ю: |
|
38
|
38
|
| Це є перша і найбільша заповідь. | сія́ є́сть пе́рвая и бо́лшая за́повѣдь: |
|
39
|
39
|
| Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. | втора́я же подо́бна є́й: возлю́биши и́скренняго твоєго́ я́ко са́мъ себе́: |
|
40
|
40
|
| На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки. | въ сію́ обою́ за́повѣдію ве́сь зако́нъ и проро́цы ви́сятъ. |
|
41
|
41
|
| Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх: | Собра́вшымся же фарісе́омъ, вопроси́ и́хъ Іису́съ, |
|
42
|
42
|
| що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. | глаго́ля: что́ ва́мъ мни́тся о Христѣ́? Чі́й є́сть Сы́нъ? Глаго́лаша Єму́: Дави́довъ. |
|
43
|
43
|
| Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: | Глаго́ла и́мъ: ка́ко у́бо Дави́дъ Ду́хомъ Го́спода Єго́ нарица́єтъ, глаго́ля: |
|
44
|
44
|
| сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. | рече́ Госпо́дь Го́сподеви моєму́: сѣди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твои́ма? |
|
45
|
45
|
| Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? | А́ще у́бо Дави́дъ нарица́єтъ Єго́ Го́спода, ка́ко Сы́нъ єму́ є́сть? |
|
46
|
46
|
| І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його. | И никто́же можа́ше отвѣща́ти Єму́ словесе́: ниже́ смѣ́яше кто́ от того́ дне́ вопроси́ти Єго́ ктому́. |
