|
Глава 27
|
Глава 27
|
|
1
|
1
|
| Коли ж настав ранок, усі первосвященики і старійшини людські зібрали раду на Ісуса, щоб убити Його. | У́тру же бы́вшу, совѣ́тъ сотвори́ша вси́ архієре́є и ста́рцы людсті́и на Іису́са, я́ко уби́ти Єго́: |
|
2
|
2
|
| І, зв’язавши Його, відвели і видали Його Понтію Пилату, правителю. | и связа́вше Єго́ ведо́ша и преда́ша Єго́ Понті́йскому Піла́ту иге́мону. |
|
3
|
3
|
| Тоді Іуда, що зрадив Його, побачивши, що Він засуджений, і розкаявшись, повернув тридцять срібників первосвященикам та старійшинам, | Тогда́ ви́дѣвъ Іу́да преда́вый Єго́, я́ко осуди́ша Єго́, раска́явся возврати́ три́десять сре́бреники архієре́ємъ и ста́рцемъ, |
|
4
|
4
|
| кажучи: згрішив я, зрадивши кров невинну. Вони ж сказали йому: що нам до того? Гляди сам. | глаго́ля: согрѣши́хъ преда́въ кро́вь непови́нную. Они́ же рѣ́ша: что́ єсть на́мъ? Ты́ у́зриши. |
|
5
|
5
|
| І, кинувши срібники в храмі, він вийшов, пішов і удавився. | И пове́ргъ сре́бреники въ це́ркви, отъи́де: и ше́дъ удави́ся. |
|
6
|
6
|
| Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крови. | Архієре́є же пріє́мше сре́бреники, рѣ́ша: недосто́йно є́сть вложи́ти и́хъ въ корва́ну, поне́же цѣна́ кро́ве є́сть. |
|
7
|
7
|
| І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх. | Совѣ́тъ же сотво́рше, купи́ша и́ми село́ скуде́льничо, въ погреба́ніє стра́ннымъ: |
|
8
|
8
|
| Тому і зветься земля та «землею крови» до цього дня. | тѣ́мже нарече́ся село́ то́ село́ кро́ве, до сего́ дне́: |
|
9
|
9
|
| Тоді збулося сказане пророком Єремією, який говорить: і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля, | тогда́ сбы́стся рече́нноє Ієремі́ємъ проро́комъ, глаго́лющимъ: и прія́ша три́десять сре́бреникъ, цѣ́ну Цѣне́ннаго, Єго́же цѣни́ша от сыно́въ Изра́илевъ, |
|
10
|
10
|
| і дали їх за землю гончареву, як сказав мені Господь. | и да́ша я́ на село́ скуде́льничо, я́коже сказа́ мнѣ́ Госпо́дь. |
|
11
|
11
|
| Ісус же став перед правителем. І питав Його правитель: Ти Цар Юдейський? Ісус сказав йому: ти говориш. | Іису́съ же ста́ предъ иге́мономъ. И вопроси́ Єго́ иге́монъ, глаго́ля: Ты́ ли єси́ Ца́рь Іуде́йскій? Іису́съ же рече́ єму́: ты́ глаго́леши. |
|
12
|
12
|
| І коли звинувачували Його первосвященики і старійшини, Він нічого не відповідав. | И єгда́ На́нь глаго́лаху архієре́є и ста́рцы, ничесо́же отвѣщава́ше. |
|
13
|
13
|
| Тоді говорить Йому Пилат: чи не чуєш, скільки свідчать проти Тебе? | Тогда́ глаго́ла Єму́ Піла́тъ: не слы́шиши ли, коли́ка на Тя́ свидѣ́телствуютъ? |
|
14
|
14
|
| І не відповідав йому ні на жодне слово, так що правитель вельми дивувався. | И не отвѣща́ єму́ ни къ єди́ному глаго́лу, я́ко диви́тися иге́мону зѣло́. |
|
15
|
15
|
| На свято ж Пасхи правитель мав звичай відпускати народові одного в’язня, якого хотіли. | На [вся́къ] же пра́здникъ обы́чай бѣ́ иге́мону отпуща́ти єди́наго наро́ду свя́зня, єго́же хотя́ху: |
|
16
|
16
|
| Був тоді у них відомий в’язень, званий Вараввою. | имя́ху же тогда́ свя́зана наро́чита, глаго́лемаго Вара́вву: |
|
17
|
17
|
| Отже, коли вони зібралися, Пилат сказав їм: кого хочете, щоб я відпустив вам — Варавву чи Ісуса, названого Христом? | собра́в шымся же и́мъ, рече́ и́мъ Піла́тъ: кого́ хо́щете [от обою́] отпущу́ ва́мъ: Вара́вву ли, или́ Іису́са глаго́лемаго Христа́? |
|
18
|
18
|
| Бо знав, що видали Його через заздрощі. | Вѣ́дяше бо, я́ко за́висти ра́ди преда́ша Єго́. |
|
19
|
19
|
| Коли ж він сидів на судилищі, жінка його послала йому сказати: не роби нічого Праведникові Тому, бо я багато потерпіла сьогодні уві сні через Нього. | Сѣдя́щу же єму́ на суди́щи, посла́ къ нему́ жена́ єго́, глаго́лющи: ничто́же тебѣ́ и Пра́веднику Тому́: мно́го бо пострада́хъ дне́сь во снѣ́ Єго́ ра́ди. |
|
20
|
20
|
| Але первосвященики і старійшини підмовили народ просити за Варавву, а Ісуса погубити. | Архієре́є же и ста́рцы наусти́ша наро́ды, да испро́сятъ Ва́равву, Іису́са же погубя́тъ. |
|
21
|
21
|
| Тоді правитель спитав їх: кого з двох хочете, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву. | Отвѣща́въ же иге́монъ рече́ и́мъ: кого́ хо́щете от обою́ отпущу́ ва́мъ? Они́ же рѣ́ша: Вара́вву. |
|
22
|
22
|
| Пилат говорить їм: що ж мені робити з Ісусом, нареченим Христом? Кажуть йому всі: хай буде розіп’ятий. | Глаго́ла и́мъ Піла́тъ: что́ у́бо сотворю́ Іису́су глаго́лемому Христу́? Глаго́лаша єму́ вси́: да ра́спятъ бу́детъ. |
|
23
|
23
|
| Правитель сказав: яке ж зло вчинив Він? Та вони ще дужче кричали: нехай буде розіп’ятий. | Иге́монъ же рече́: ко́є у́бо зло́ сотвори́? Они́ же и́злиха вопія́ху, глаго́люще: да про́пятъ бу́детъ. |
|
24
|
24
|
| Пилат, побачивши, що ніщо не допомагає, а заворушення зростає, взяв води, і вмив руки перед народом, і сказав: не винний я в крові Праведника Цього; дивіться ви. | Ви́дѣвъ же Піла́тъ, я́ко ничто́же успѣва́єтъ, но па́че молва́ быва́єтъ, пріє́мь во́ду, умы́ ру́цѣ предъ наро́домъ, глаго́ля: непови́ненъ є́смь от кро́ве Пра́веднаго Сего́: вы́ у́зрите. |
|
25
|
25
|
| Увесь народ, відповідаючи, сказав: кров Його на нас і на дітях наших. | И отвѣща́вше вси́ лю́діє рѣ́ша: кро́вь Єго́ на на́съ и на ча́дѣхъ на́шихъ. |
|
26
|
26
|
| Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, бивши, віддав на розп’яття. | Тогда́ отпусти́ и́мъ Вара́вву: Іису́са же би́въ предаде́ [и́мъ], да Єго́ про́пнутъ. |
|
27
|
27
|
| Тоді воїни правителя, взявши Ісуса до преторії*, зібрали на Нього багато воїнів | Тогда́ во́ини иге́моновы, пріє́мше Іису́са на суди́ще, собра́ша На́нь все́ мно́жество во́инъ: |
|
28
|
28
|
| і, роздягнувши Його, наділи на Нього багряницю; | и совле́кше Єго́, одѣ́яша Єго́ хлами́дою червле́ною: |
|
29
|
29
|
| і, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський! | и спле́тше вѣне́цъ от те́рнія, возложи́ша на главу́ Єго́, и тро́сть въ десни́цу Єго́: и покло́ншеся на колѣ́ну предъ Ни́мъ руга́хуся Єму́, глаго́люще: ра́дуйся, Царю́ Іуде́йскій. |
|
30
|
30
|
| І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові. | И плю́нувше На́нь, прія́ша тро́сть и бія́ху по главѣ́ Єго́. |
|
31
|
31
|
| А коли наглумилися з Нього, зняли з Нього багряницю і вдягли Його в одяг Його й повели на розп’яття. | И єгда́ поруга́шася Єму́, совлеко́ша съ Него́ багряни́цу и облеко́ша Єго́ въ ри́зы Єго́: и ведо́ша Єго́ на пропя́тіє. |
|
32
|
32
|
| Виходячи, вони зустріли одного чоловіка киринейського на ім’я Симон; і примусили цього нести хрест Його. | Исходя́ще же обрѣто́ша человѣ́ка Кирине́йска, и́менемъ Си́мона: и сему́ задѣ́ша понести́ кре́стъ Єго́. |
|
33
|
33
|
| І коли прийшли на місце, яке зветься Голгофа, що значить Лобне місце, | И прише́дше на мѣ́сто нарица́ємоє Голго́ѳа, є́же є́сть глаго́лемо Кра́нієво мѣ́сто, |
|
34
|
34
|
| дали Йому пити оцет, змішаний з жовчю; і, покуштувавши, не схотів пити. | да́ша єму́ пи́ти о́цетъ съ же́лчію смѣ́шенъ: и вку́шь, не хотя́ше пи́ти. |
|
35
|
35
|
| Ті ж, що розіп’яли Його, поділили одяг Його, кидаючи жереб; | Распе́ншіи же Єго́ раздѣли́ша ри́зы Єго́, ве́ргше жре́бія: |
|
36
|
36
|
| І, сидячи, стерегли Його там. | и сѣдя́ще стрежа́ху Єго́ ту́: |
|
37
|
37
|
| І поставили над головою Його напис провини Його: Цей є Ісус, Цар Юдейський. | и возложи́ша верху́ главы́ Єго́ вину́ Єго́ напи́сану: Се́й є́сть Іису́съ, Ца́рь Іуде́йскій. |
|
38
|
38
|
| Тоді розіп’яли з Ним двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч. | Тогда́ распя́ша съ Ни́мъ два́ разбо́йника: єди́наго о десну́ю, и єди́наго о шу́юю. |
|
39
|
39
|
| Ті, що проходили мимо, лихословили на Нього, киваючи головами своїми | Мимоходя́щіи же ху́ляху Єго́, покива́юще глава́ми свои́ми |
|
40
|
40
|
| і кажучи: Ти, Який руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш, спаси Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста. | и глаго́люще: Разоря́яй це́рковь и треми́ де́нми Созида́яй, спаси́ся Са́мъ: а́ще Сы́нъ єси́ Бо́жій, сни́ди со кре́ста́. |
|
41
|
41
|
| Так само і первосвященики з книжниками та старійшинами і фарисеями, глузуючи, говорили: | Та́кожде же и архієре́є руга́ющеся съ кни́жники и ста́рцы [и фарісе́и], глаго́лаху: |
|
42
|
42
|
| інших спасав, а Себе Самого не може спасти; якщо Він Цар Ізраїлів, нехай тепер зійде з хреста, і ми увіруємо в Нього; | ины́я спасе́, Себе́ ли не мо́жетъ спасти́? А́ще Ца́рь Изра́илевъ є́сть, да сни́детъ ны́нѣ со кре́ста́, и вѣ́руємъ въ Него́: |
|
43
|
43
|
| уповав на Бога, нехай тепер порятує Його, якщо Він угодний Йому. Бо Він казав: Я — Син Божий. | упова́ на Бо́га: да изба́витъ ны́нѣ Єго́, а́ще хо́щетъ Єму́. Рече́ бо, я́ко Бо́жій є́смь Сы́нъ. |
|
44
|
44
|
| Також і розбійники, розіп’яті з Ним, ганьбили Його. | То́жде же и разбо́йника распя́тая съ Ни́мъ поноша́ста Єму́. |
|
45
|
45
|
| З шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої. | От шеста́го же часа́ тма́ бы́сть по все́й земли́ до часа́ девя́таго: |
|
46
|
46
|
| А близько дев’ятої години Ісус викрикнув гучним голосом: Ілі, Ілі! Лама савахфані! Що значить: Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? | о девя́тѣмъ же часѣ́ возопи́ Іису́съ гла́сомъ ве́ліимъ, глаго́ля: Илі́, Илі́, ліма́ савахѳані? Є́же є́сть, Бо́же Мо́й, Бо́же Мо́й, вску́ю Мя́ єси́ оста́вилъ? |
|
47
|
47
|
| Деякі з тих, що стояли там, почувши це, говорили: Він кличе Іллю. | Нѣ́цыи же от ту́ стоя́щихъ слы́шавше глаго́лаху, я́ко Илію́ глаша́єтъ Се́й. |
|
48
|
48
|
| І зараз же один з них побіг, взяв губку, намочив оцтом і, настромивши на тростину, давав Йому пити. | И а́біє те́къ єди́нъ от ни́хъ, и пріє́мь гу́бу, испо́лнивъ же о́цта, и вонзе́ на тро́сть, напая́ше Єго́. |
|
49
|
49
|
| А інші говорили: стривайте, побачимо, чи прийде Ілля спасти Його. | Про́чіи же глаго́лаху: оста́ви, да ви́димъ, а́ще пріи́детъ Иліа́ спасти́ Єго́. |
|
50
|
50
|
| Ісус же, знову скрикнувши гучним голосом, віддав дух. | Іису́съ же, па́ки возопи́въ гла́сомъ ве́ліимъ, испусти́ ду́хъ. |
|
51
|
51
|
| І ось завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; | И се́, завѣ́са церко́вная раздра́ся на дво́є съ вы́шняго кра́я до ни́жняго: и земля́ потрясе́ся: и ка́меніє распаде́ся: |
|
52
|
52
|
| і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли | и гро́би отверзо́шася: и мно́га тѣлеса́ усо́пшихъ святы́хъ воста́ша: |
|
53
|
53
|
| і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом. | и изше́дше изъ гро́бъ, по воскресе́ніи Єго́, внидо́ша во святы́й гра́дъ и яви́шася мно́зѣмъ. |
|
54
|
54
|
| Сотник же і ті, що стерегли з ним Ісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий. | Со́тникъ же и и́же съ ни́мъ стрегу́щіи Іису́са, ви́дѣвше тру́съ и бы́вшая, убоя́шася зѣло́, глаго́люще: вои́стинну Бо́жій Сы́нъ бѣ́ Се́й. |
|
55
|
55
|
| Там було також багато жінок, що дивилися здалеку; вони йшли за Ісусом з Галилеї, слугуючи Йому; | Бя́ху же ту́ и жены́ мно́ги издале́ча зря́щя, я́же идо́ша по Іису́сѣ от Галіле́и, служа́щя Єму́: |
|
56
|
56
|
| між ними були Марія Магдалина і Марія, мати Якова та Іосії, і мати синів Зеведеєвих. | въ ни́хже бѣ́ Марі́а Магдали́на, и Марі́а Іа́кова и Іосі́и ма́ти, и ма́ти сы́ну Зеведе́ову. |
|
57
|
57
|
| Коли ж настав вечір, прийшов багатий чоловік з Аримафеї на ім’я Йосиф, який також вчився в Ісуса. | По́здѣ же бы́вшу, пріи́де человѣ́къ бога́тъ от Аримаѳе́а, и́менемъ Іо́сифъ, и́же и са́мъ учи́ся у Іису́са: |
|
58
|
58
|
| Він, прийшовши до Пилата, просив тіло Ісуса. Тоді Пилат звелів віддати тіло. | се́й присту́пль къ Піла́ту, проси́ тѣлесе́ Іису́сова. Тогда́ Піла́тъ повелѣ́ да́ти тѣ́ло. |
|
59
|
59
|
| І, взявши тіло, Йосиф обгорнув чистою плащаницею | И пріє́мь тѣ́ло Іо́сифъ, обви́тъ є́ плащани́цею чи́стою |
|
60
|
60
|
| і поклав Його в новому своєму гробі, який він витесав у скелі, і, приваливши великий камінь до дверей гробу, відійшов. | и положи́ є́ въ но́вѣмъ своє́мъ гро́бѣ, єго́же изсѣче́ въ ка́мени: и возвали́въ ка́мень ве́лій надъ две́ри гро́ба, отъи́де. |
|
61
|
61
|
| Були ж там Марія Магдалина й інша Марія, які сиділи навпроти гробу. | Бѣ́ же ту́ Марі́а Магдали́на и друга́я Марі́а, сѣдя́щѣ пря́мо гро́ба. |
|
62
|
62
|
| Наступного ранку, що після п’ятниці, зійшлися первосвященики і фарисеї до Пилата | Во у́трій же де́нь, и́же є́сть по пятцѣ́, собра́шася архієре́є и фарісе́є къ Піла́ту, |
|
63
|
63
|
| і говорили: правителю! Ми згадали, що той обманщик, коли ще був живий, сказав: через три дні воскресну. | глаго́люще: го́споди, помяну́хомъ, я́ко льсте́цъ о́нъ рече́, єще́ сы́й жи́въ: по тріє́хъ дне́хъ воста́ну: |
|
64
|
64
|
| То звели охороняти гріб до третього дня, щоб ученики Його, прийшовши вночі, не вкрали Його і не сказали народові: воскрес з мертвих; і буде останній обман гірше першого. | повели́ у́бо утверди́ти гро́бъ до тре́тіяго дне́, да не ка́ко прише́дше ученицы́ Єго́ но́щію укра́дутъ Єго́ и реку́тъ лю́демъ: воста́ от ме́ртвыхъ: и бу́детъ послѣ́дняя ле́сть го́рша пе́рвыя. |
|
65
|
65
|
| Пилат сказав їм: маєте сторожу; підіть, охороняйте, як знаєте. | Рече́ же и́мъ Піла́тъ: и́мате кустоді́ю: иди́те, утверди́те, я́коже вѣ́сте. |
|
66
|
66
|
| Вони пішли і поставили біля гробу сторожу і наклали на камінь печать. | Они́ же ше́дше утверди́ша гро́бъ, зна́менавше ка́мень съ кустоді́єю. |
