|
Глава 26
|
Глава 26
|
|
1
|
1
|
| Коли Ісус скінчив усі ці слова, то сказав ученикам Своїм: | И бы́сть, єгда́ сконча́ Іису́съ вся́ словеса́ сія́, рече́ ученико́мъ Свои́мъ: |
|
2
|
2
|
| ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття. | вѣ́сте, я́ко по двою́ дню́ Па́сха бу́детъ, и Сы́нъ Человѣ́ческій пре́данъ бу́детъ на пропя́тіє. |
|
3
|
3
|
| Тоді зібралися первосвященики, і книжники, і старійшини народу у дворі первосвященика на ім’я Каяфа, | Тогда́ собра́шася архієре́є и кни́жницы и ста́рцы людсті́и во дво́ръ архієре́овъ, глаго́лемаго Каіа́фы, |
|
4
|
4
|
| і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити. | и совѣща́ша, да Іису́са ле́стію и́мутъ и убію́тъ: |
|
5
|
5
|
| Але говорили: тільки не у свято, щоб не було заворушення в народі. | глаго́лаху же: но не въ пра́здникъ, да не молва́ бу́детъ въ лю́дехъ. |
|
6
|
6
|
| Коли ж Ісус був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, | Іису́су же бы́вшу въ Виѳа́ніи, въ дому́ Си́мона прокаже́ннаго, |
|
7
|
7
|
| підійшла до Нього жінка з посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому, що возлежав, на голову. | приступи́ къ Нему́ жена́, сткля́ницу ми́ра иму́щи многоцѣ́ннаго, и возлива́ше на главу́ Єго́ возлежа́ща. |
|
8
|
8
|
| Побачивши це, ученики Його ремствували і говорили: для чого таке марнотратство? | Ви́дѣвше же ученицы́ Єго́ негодова́ша, глаго́люще: чесо́ ра́ди ги́бель сія́ [бы́сть]? |
|
9
|
9
|
| Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим. | можа́ше бо сіє́ ми́ро продано́ бы́ти на мно́зѣ и да́тися ни́щымъ. |
|
10
|
10
|
| Ісус же, зрозумівши це, сказав їм: навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене. | Разумѣ́въ же Іису́съ рече́ и́мъ: что́ тружда́єте жену́? Дѣ́ло бо добро́ содѣ́ла о Мнѣ́: |
|
11
|
11
|
| Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. | всегда́ бо ни́щыя и́мате съ собо́ю, Мене́ же не всегда́ и́мате: |
|
12
|
12
|
| Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала. | возлія́вши бо сія́ ми́ро сіє́ на тѣ́ло Моє́, на погребе́ніє Мя́ сотвори́: |
|
13
|
13
|
| Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її. | ами́нь глаго́лю ва́мъ: идѣ́же а́ще проповѣ́дано бу́детъ Єва́нгеліє сіє́ во все́мъ мі́рѣ, рече́тся и є́же сотвори́ сія́, въ па́мять єя́. |
|
14
|
14
|
| Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників | Тогда́ ше́дъ єди́нъ от обоюна́десяте, глаго́лемый Іу́да Іскаріо́тскій, ко архієре́омъ, |
|
15
|
15
|
| і сказав: що хочете дати мені, — і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників. | рече́: что́ ми хо́щете да́ти, и а́зъ ва́мъ преда́мъ Єго́? Они́ же поста́виша єму́ три́десять сре́бреникъ: |
|
16
|
16
|
| І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його. | и отто́лѣ иска́ше удо́бна вре́мене, да Єго́ преда́стъ. |
|
17
|
17
|
| Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску? | Въ пе́рвый же де́нь опрѣсно́чный приступи́ша ученицы́ ко Іису́су, глаго́люще Єму́: гдѣ́ хо́щеши угото́ваємъ Ти́ я́сти па́сху? |
|
18
|
18
|
| Він сказав: підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми. | О́нъ же рече́: иди́те во гра́дъ ко о́нсицѣ, и рцы́те єму́: Учи́тель глаго́летъ: вре́мя Моє́ бли́зъ є́сть: у тебе́ сотворю́ па́сху со ученики́ Мои́ми. |
|
19
|
19
|
| Ученики зробили, як звелів їм Ісус, і приготували паску. | И сотвори́ша ученицы́, я́коже повелѣ́ и́мъ Іису́съ, и угото́ваша па́сху. |
|
20
|
20
|
| Коли ж настав вечір, Він возліг з дванадцятьма учениками. | Ве́черу же бы́вшу, возлежа́ше со обѣмана́десяте ученико́ма: |
|
21
|
21
|
| І коли вони їли, сказав: істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене. | и яду́щымъ и́мъ, рече́: ами́нь глаго́лю ва́мъ, я́ко єди́нъ от ва́съ преда́стъ Мя́. |
|
22
|
22
|
| Вони дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи? | И скорбя́ще зѣло́, нача́ша глаго́лати Єму́ єди́нъ кі́йждо и́хъ: єда́ а́зъ є́смь, Го́споди? |
|
23
|
23
|
| Він же сказав у відповідь: хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене. | О́нъ же отвѣща́въ рече́: омочи́вый со Мно́ю въ соли́ло ру́ку, то́й Мя́ преда́стъ: |
|
24
|
24
|
| Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій. | Сы́нъ у́бо Человѣ́ческій и́детъ, я́коже є́сть пи́сано о Не́мъ: го́ре же человѣ́ку тому́, и́мже Сы́нъ Человѣ́ческій преда́стся: добро́ бы бы́ло єму́, а́ще не бы́ роди́лся человѣ́къ то́й. |
|
25
|
25
|
| При цьому Іуда, що зрадив Його, сказав: чи не я, Учителю? Ісус говорить йому: ти сказав. | Отвѣща́въ же Іу́да предая́й Єго́, рече́: єда́ а́зъ є́смь, Равви́? Глаго́ла єму́: ты́ ре́клъ єси́. |
|
26
|
26
|
| І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. | Яду́щымъ же и́мъ, пріє́мь Іису́съ хлѣ́бъ и благослови́въ преломи́, и дая́ше ученико́мъ, и рече́: пріими́те, яди́те: сіє́ є́сть Тѣ́ло Моє́. |
|
27
|
27
|
| І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, | И пріє́мъ ча́шу и хвалу́ возда́въ, даде́ и́мъ, глаго́ля: пі́йте от нея́ вси́: |
|
28
|
28
|
| бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів. | сія́ бо є́сть Кро́вь Моя́, Но́ваго Завѣ́та, я́же за мно́гія излива́єма во оставле́ніє грѣхо́въ. |
|
29
|
29
|
| Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого. | Глаго́лю же ва́мъ, я́ко не и́мамъ пи́ти отны́нѣ от сего́ плода́ ло́знаго, до дне́ того́, єгда́ є́ пію́ съ ва́ми но́во во Ца́рствіи Отца́ Моєго́. |
|
30
|
30
|
| І, проспівавши, пішли на гору Елеонську. | И воспѣ́вше изыдо́ша въ го́ру Єлео́нску. |
|
31
|
31
|
| Тоді говорить їм Ісус: всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари. | Тогда́ глаго́ла и́мъ Іису́съ: вси́ вы́ соблазните́ся о Мнѣ́ въ но́щь сію́: пи́сано бо є́сть: поражу́ па́стыря, и разы́дутся о́вцы ста́да: |
|
32
|
32
|
| По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї. | по воскресе́ніи же Моє́мъ варя́ю вы́ въ Галіле́и. |
|
33
|
33
|
| Петро сказав Йому у відповідь: якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь. | Отвѣща́въ же Пе́тръ рече́ Єму́: а́ще и вси́ соблазня́тся о Тебѣ́, а́зъ никогда́же соблажню́ся. |
|
34
|
34
|
| Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене. | Рече́ єму́ Іису́съ: ами́нь глаго́лю тебѣ́, я́ко въ сію́ но́щь, пре́жде да́же але́кторъ не возгласи́тъ, трикра́ты отве́ржешися Мене́. |
|
35
|
35
|
| Говорить Йому Петро: хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне говорили і всі ученики. | Глаго́ла єму́ Пе́тръ: а́ще ми́ є́сть и умре́ти съ Тобо́ю, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде и вси́ ученицы́ рѣ́ша. |
|
36
|
36
|
| Потім приходить з ними Ісус у місцевість, що зветься Гефсиманією, і говорить ученикам: посидьте тут, поки Я піду та помолюся там. | Тогда́ пріи́де съ ни́ми Іису́съ въ ве́сь, нарица́ємую Геѳсима́ніа, и глаго́ла ученико́мъ: сѣди́те ту́, до́ндеже ше́дъ помолю́ся та́мо. |
|
37
|
37
|
| І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити. | И поє́мъ Петра́ и о́ба сы́на Зеведе́ова, нача́тъ скорбѣ́ти и тужи́ти. |
|
38
|
38
|
| Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною. | Тогда́ глаго́ла и́мъ Іису́съ: приско́рбна є́сть душа́ Моя́ до сме́рти: пожди́те здѣ́ и бди́те со Мно́ю. |
|
39
|
39
|
| І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти. | И преше́дъ ма́ло, паде́ на лицы́ Своє́мъ, моля́ся и глаго́ля: О́тче Мо́й, а́ще возмо́жно є́сть, да мимои́детъ от Мене́ ча́ша сія́: оба́че не я́коже А́зъ хощу́, но я́коже Ты́. |
|
40
|
40
|
| І приходить до учеників, і знаходить їх сплячими, і говорить Петрові: то не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? | И прише́дъ ко ученико́мъ, и обрѣ́те и́хъ спя́щихъ, и глаго́ла Петро́ви: та́ко ли не возмого́сте єди́наго часа́ побдѣ́ти со Мно́ю? |
|
41
|
41
|
| Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна. | Бди́те и моли́теся, да не вни́дете въ напа́сть: ду́хъ у́бо бо́дръ, пло́ть же немощна́. |
|
42
|
42
|
| Знову відійшовши, вдруге молився, кажучи: Отче Мій! Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя. | Па́ки втори́цею ше́дъ помоли́ся, глаго́ля: О́тче Мо́й, а́ще не мо́жетъ сія́ ча́ша мимоити́ от Мене́, а́ще не пію́ єя́, бу́ди во́ля Твоя́. |
|
43
|
43
|
| І, прийшовши, знаходить їх знову сплячими, бо в них очі обважніли. | И прише́дъ обрѣ́те и́хъ па́ки спя́щихъ: бѣ́ста бо и́мъ о́чи отяготѣ́нѣ. |
|
44
|
44
|
| І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши те саме слово. | И оста́вль и́хъ, ше́дъ па́ки, помоли́ся трети́цею, то́жде сло́во ре́къ. |
|
45
|
45
|
| Тоді приходить до учеників Своїх і говорить їм: ви все ще спите і відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників. | Тогда́ пріи́де ко ученико́мъ Свои́мъ и глаго́ла и́мъ: спи́те про́чеє и почива́йте: се́, прибли́жися ча́съ, и Сы́нъ Человѣ́ческій предає́тся въ ру́ки грѣ́шниковъ: |
|
46
|
46
|
| Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене. | воста́ните, и́демъ: се́, прибли́жися предая́й Мя́. |
|
47
|
47
|
| І, коли Він ще говорив, ось прийшов Іуда, один з дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських. | И єще́ Єму́ глаго́лющу, се́, Іу́да, єди́нъ от обоюна́десяте, пріи́де, и съ ни́мъ наро́дъ мно́гъ со ору́жіємъ и дреко́льми, от архієре́й и ста́рецъ людски́хъ. |
|
48
|
48
|
| Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є, беріть Його. | Предая́й же Єго́ даде́ и́мъ зна́меніє, глаго́ля: Єго́же а́ще лобжу́, То́й є́сть: ими́те Єго́. |
|
49
|
49
|
| І, відразу ж підійшовши до Ісуса, сказав: радуйся, Учителю! І поцілував Його. | И а́біє присту́пль ко Іису́сови, рече́: ра́дуйся, Равви́. И облобыза́ Єго́. |
|
50
|
50
|
| Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса і взяли Його. | Іису́съ же рече́ єму́: дру́же, [твори́,] на не́же єси́ прише́лъ . Тогда́ присту́пльше возложи́ша ру́цѣ на Іису́са и я́ша Єго́. |
|
51
|
51
|
| І ось один з тих, що були з Ісусом, простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо. | И се́, єди́нъ от су́щихъ со Іису́сомъ, просте́ръ ру́ку, извлече́ но́жъ сво́й, и уда́ри раба́ архієре́ова, и урѣ́за єму́ у́хо. |
|
52
|
52
|
| Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть; | Тогда́ глаго́ла єму́ Іису́съ: возврати́ но́жъ тво́й въ мѣ́сто єго́: вси́ бо пріє́мшіи но́жъ ноже́мъ поги́бнутъ: |
|
53
|
53
|
| чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? | или́ мни́тся ти́, я́ко не могу́ ны́нѣ умоли́ти Отца́ Моєго́, и предста́витъ Ми́ вя́щше не́же двана́десяте легео́на А́нгелъ? |
|
54
|
54
|
| Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути? | Ка́ко у́бо сбу́дутся Писа́нія, я́ко та́ко подоба́єтъ бы́ти? |
|
55
|
55
|
| Тоді сказав Ісус до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене. | Въ то́й ча́съ рече́ Іису́съ наро́домъ: я́ко на разбо́йника ли изыдо́сте со ору́жіємъ и дреко́льми я́ти Мя́? По вся́ дни́ при ва́съ сѣдѣ́хъ учя́ въ це́ркви, и не я́сте Мене́. |
|
56
|
56
|
| Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків. Тоді всі ученики, покинувши Його, розбіглися. | Се́ же все́ бы́сть, да сбу́дутся Писа́нія проро́ческая. Тогда́ ученицы́ вси́ оста́вльше Єго́ бѣжа́ша. |
|
57
|
57
|
| А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини. | [Во́ини] же є́мше Іису́са ведо́ша къ Каіа́фѣ архієре́ови, идѣ́же кни́жницы и ста́рцы собра́шася. |
|
58
|
58
|
| Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець. | Пе́тръ же идя́ше по Не́мъ издале́ча до двора́ архієре́ова: и вше́дъ вну́трь, сѣдя́ше со слуга́ми, ви́дѣти кончи́ну. |
|
59
|
59
|
| Первосвященики і старійшини, і весь синедріон* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його, | Архієре́є же и ста́рцы и со́нмъ ве́сь иска́ху лжесвидѣ́телства на Іису́са, я́ко да убію́тъ Єго́, |
|
60
|
60
|
| і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки | и не обрѣта́ху: и мно́гимъ лжесвидѣ́телемъ присту́пльшымъ, не обрѣто́ша. По́слѣжде же приступи́вша два́ лжесвидѣ́теля, |
|
61
|
61
|
| і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його. | рѣ́ста: Се́й рече́: могу́ разори́ти це́рковь Бо́жію и треми́ де́нми созда́ти ю́. |
|
62
|
62
|
| І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать? | И воста́въ архієре́й рече́ Єму́: ничесо́же ли отвѣщава́єши, что́ сі́и на Тя́ свидѣ́телствуютъ? |
|
63
|
63
|
| Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий? | Іису́съ же молча́ше. И отвѣща́въ архієре́й рече́ Єму́: заклина́ю Тя́ Бо́гомъ живы́мъ, да рече́ши на́мъ, а́ще Ты́ єси́ Христо́съ, Сы́нъ Бо́жій? |
|
64
|
64
|
| Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних. | Глаго́ла єму́ Іису́съ: ты́ ре́клъ єси́: оба́че глаго́лю ва́мъ: отсе́лѣ у́зрите Сы́на Человѣ́ческаго сѣдя́ща одесну́ю си́лы и гряду́ща на о́блацѣхъ небе́сныхъ. |
|
65
|
65
|
| Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його! | Тогда́ архієре́й растерза́ ри́зы своя́, глаго́ля, я́ко хулу́ глаго́ла: что́ єще́ тре́буємъ свидѣ́телей? Се́, ны́нѣ слы́шасте хулу́ Єго́: |
|
66
|
66
|
| Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті. | что́ ва́мъ мни́тся? Они́ же отвѣща́вше рѣ́ша: пови́ненъ є́сть сме́рти. |
|
67
|
67
|
| Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках | Тогда́ заплева́ша лице́ Єго́ и па́кости Єму́ дѣ́яху : о́віи же за лани́ту уда́риша , |
|
68
|
68
|
| і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе? | глаго́люще: прорцы́ на́мъ, Христе́, кто́ є́сть ударе́й Тя́? |
|
69
|
69
|
| Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським. | Пе́тръ же внѣ́ сѣдя́ше во дворѣ́. И приступи́ къ нему́ єди́на рабы́ня, глаго́лющи: и ты́ бы́лъ єси́ со Іису́сомъ Галіле́йскимъ. |
|
70
|
70
|
| Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш. | О́нъ же отве́ржеся предъ всѣ́ми, глаго́ля: не вѣ́мъ, что́ глаго́леши. |
|
71
|
71
|
| Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм. | Изше́дшу же єму́ ко врато́мъ, узрѣ́ єго́ друга́я, и глаго́ла су́щымъ та́мо: и се́й бѣ́ со Іису́сомъ Назоре́омъ. |
|
72
|
72
|
| І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка. | И па́ки отве́ржеся съ кля́твою, я́ко не зна́ю Человѣ́ка. |
|
73
|
73
|
| Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе. | Пома́лѣ же приступи́вше стоя́щіи, рѣ́ша Петро́ви: вои́стинну и ты́ от ни́хъ єси́, и́бо бесѣ́да твоя́ я́вѣ тя́ твори́тъ. |
|
74
|
74
|
| Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень. | Тогда́ нача́тъ роти́тися и кля́тися, я́ко не зна́ю Человѣ́ка. И а́біє пѣ́тель возгласи́. |
|
75
|
75
|
| І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко. | И помяну́ Пе́тръ глаго́лъ Іису́совъ, рече́нный єму́, я́ко пре́жде да́же пѣ́тель не возгласи́тъ, трикра́ты отве́ржешися Мене́. И изше́дъ во́нъ пла́кася го́рько. |
