1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ д҃і
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
| Человѣ́къ бо рожде́нъ ѿ жены̀ малолѣ́тенъ и҆ и҆спо́лнь гнѣ́ва: | Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями: |
|
2
|
2
|
| и҆лѝ ꙗ҆́коже цвѣ́тъ процвѣты́й ѿпадѐ, ѿбѣже́ же ꙗ҆́кѡ сѣ́нь, и҆ не постои́тъ. | як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється. |
|
3
|
3
|
| Не и҆ ѡ҆ се́мъ ли сло́во сотвори́лъ є҆сѝ, и҆ семꙋ̀ сотвори́лъ є҆сѝ вни́ти на сꙋ́дъ пред̾ тѧ̀; | І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою? |
|
4
|
4
|
| Кто́ бо чи́стъ бꙋ́детъ ѿ скве́рны; никто́же, | Хто народиться чистим від нечистого? Жоден. |
|
5
|
5
|
| а҆́ще и҆ є҆ди́нъ де́нь житїѐ є҆гѡ̀ на землѝ: и҆зочте́ни же мцⷭ҇ы є҆гѡ̀ ѿ тебє̀, на вре́мѧ положи́лъ є҆сѝ, и҆ не престꙋ́питъ. | Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде, |
|
6
|
6
|
| Ѿстꙋпѝ ѿ негѡ̀, да оу҆мо́лкнетъ и҆ и҆збере́тъ житїѐ ꙗ҆́коже нае́мникъ. | то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого. |
|
7
|
7
|
| Є҆́сть бо дре́вꙋ наде́жда: а҆́ще бо посѣ́чено бꙋ́детъ, па́ки процвѣте́тъ, и҆ лѣ́торасль є҆гѡ̀ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ: | Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть: |
|
8
|
8
|
| а҆́ще бо состарѣ́етсѧ въ землѝ ко́рень є҆гѡ̀, на ка́мени же сконча́етсѧ стебло̀ є҆гѡ̀, | якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі, |
|
9
|
9
|
| ѿ вонѝ воды̀ процвѣте́тъ, сотвори́тъ же жа́твꙋ, ꙗ҆́коже новосажде́нное. | але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене. |
|
10
|
10
|
| Мꙋ́жъ же оу҆ме́рый ѿи́де, па́дъ же человѣ́къ, ктомꙋ̀ нѣ́сть. | А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона? |
|
11
|
11
|
| Вре́менемъ бо ѡ҆скꙋдѣва́етъ мо́ре, рѣка́ же ѡ҆пꙋстѣ́вши и҆́зсше: | Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає: |
|
12
|
12
|
| человѣ́къ же оу҆снꙋ́въ не воста́нетъ, до́ндеже не бꙋ́детъ не́бо сошве́но, и҆ не возбꙋдѧ́тсѧ ѿ сна̀ своегѡ̀. | так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого. |
|
13
|
13
|
| Оу҆́ бѡ, ѽ, дабы̀ во а҆́дѣ мѧ̀ сохрани́лъ є҆сѝ, скры́лъ же мѧ́ бы є҆сѝ, до́ндеже преста́нетъ гнѣ́въ тво́й, и҆ вчини́ши мѝ вре́мѧ, въ не́же па́мѧть сотвори́ши мѝ. | О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене! |
|
14
|
14
|
| А҆́ще бо оу҆́мретъ человѣ́къ, жи́въ бꙋ́детъ: сконча́въ дни̑ житїѧ̀ своегѡ̀, потерплю̀, до́ндеже па́ки бꙋ́дꙋ. | Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна. |
|
15
|
15
|
| Посе́мъ воззове́ши, а҆́зъ же послꙋ́шаю тѧ̀: дѣ́лъ же рꙋкꙋ̀ твоє́ю не ѿвраща́йсѧ: | Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх; |
|
16
|
16
|
| и҆зчи́слилъ же є҆сѝ начина̑нїѧ моѧ̑, и҆ ничто́же тѧ̀ мимои́детъ ѿ грѣ̑хъ мои́хъ: | бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого; |
|
17
|
17
|
| запечатлѣ́лъ же мѝ є҆сѝ беззакѡ́нїѧ въ мѣшцѣ̀, назна́меналъ же є҆сѝ, а҆́ще что̀ нево́лею престꙋпи́хъ. | у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою. |
|
18
|
18
|
| Ѻ҆ба́че и҆ гора̀ па́дающи распаде́тсѧ, и҆ ка́мень ѡ҆бетша́етъ ѿ мѣ́ста своегѡ̀: | Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого; |
|
19
|
19
|
| ка́менїе ѡ҆гла́диша во́ды, и҆ потопи́ша во́ды взна́къ хо́лмы земны̑ѧ, и҆ ѡ҆жида́нїе человѣ́ческо погꙋби́лъ є҆сѝ. | вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш. |
|
20
|
20
|
| Ѿри́нꙋлъ є҆сѝ є҆го̀ до конца̀, и҆ ѿи́де: и҆змѣни́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ лицѐ и҆ и҆спꙋсти́лъ є҆сѝ. | Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її. |
|
21
|
21
|
| Мнѡ́гимъ же бы́вшымъ сынѡ́мъ є҆гѡ̀, не вѣ́сть: а҆́ще же и҆ ма́лѡ и҆́хъ бꙋ́детъ, не зна́етъ: | Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає; |
|
22
|
22
|
| но плѡ́ти є҆гѡ̀ болѣ́ша, дꙋша́ же є҆гѡ̀ ѡ҆ себѣ̀ сѣ́това. | але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає. |
