1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ д҃і
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
|
Человѣ́къ бо рожде́нъ ѿ жены̀ малолѣ́тенъ и҆ и҆спо́лнь гнѣ́ва:
|
Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями:
|
|
2
|
2
|
|
и҆лѝ ꙗ҆́коже цвѣ́тъ процвѣты́й ѿпадѐ, ѿбѣже́ же ꙗ҆́кѡ сѣ́нь, и҆ не постои́тъ.
|
як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється.
|
|
3
|
3
|
|
Не и҆ ѡ҆ се́мъ ли сло́во сотвори́лъ є҆сѝ, и҆ семꙋ̀ сотвори́лъ є҆сѝ вни́ти на сꙋ́дъ пред̾ тѧ̀;
|
І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою?
|
|
4
|
4
|
|
Кто́ бо чи́стъ бꙋ́детъ ѿ скве́рны; никто́же,
|
Хто народиться чистим від нечистого? Жоден.
|
|
5
|
5
|
|
а҆́ще и҆ є҆ди́нъ де́нь житїѐ є҆гѡ̀ на землѝ: и҆зочте́ни же мцⷭ҇ы є҆гѡ̀ ѿ тебє̀, на вре́мѧ положи́лъ є҆сѝ, и҆ не престꙋ́питъ.
|
Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде,
|
|
6
|
6
|
|
Ѿстꙋпѝ ѿ негѡ̀, да оу҆мо́лкнетъ и҆ и҆збере́тъ житїѐ ꙗ҆́коже нае́мникъ.
|
то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого.
|
|
7
|
7
|
|
Є҆́сть бо дре́вꙋ наде́жда: а҆́ще бо посѣ́чено бꙋ́детъ, па́ки процвѣте́тъ, и҆ лѣ́торасль є҆гѡ̀ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ:
|
Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть:
|
|
8
|
8
|
|
а҆́ще бо состарѣ́етсѧ въ землѝ ко́рень є҆гѡ̀, на ка́мени же сконча́етсѧ стебло̀ є҆гѡ̀,
|
якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі,
|
|
9
|
9
|
|
ѿ вонѝ воды̀ процвѣте́тъ, сотвори́тъ же жа́твꙋ, ꙗ҆́коже новосажде́нное.
|
але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене.
|
|
10
|
10
|
|
Мꙋ́жъ же оу҆ме́рый ѿи́де, па́дъ же человѣ́къ, ктомꙋ̀ нѣ́сть.
|
А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона?
|
|
11
|
11
|
|
Вре́менемъ бо ѡ҆скꙋдѣва́етъ мо́ре, рѣка́ же ѡ҆пꙋстѣ́вши и҆́зсше:
|
Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає:
|
|
12
|
12
|
|
человѣ́къ же оу҆снꙋ́въ не воста́нетъ, до́ндеже не бꙋ́детъ не́бо сошве́но, и҆ не возбꙋдѧ́тсѧ ѿ сна̀ своегѡ̀.
|
так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого.
|
|
13
|
13
|
|
Оу҆́бѡ, ѽ, дабы̀ во а҆́дѣ мѧ̀ сохрани́лъ є҆сѝ, скры́лъ же мѧ́ бы є҆сѝ, до́ндеже преста́нетъ гнѣ́въ тво́й, и҆ вчини́ши мѝ вре́мѧ, въ не́же па́мѧть сотвори́ши мѝ.
|
О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене!
|
|
14
|
14
|
|
А҆́ще бо оу҆́мретъ человѣ́къ, жи́въ бꙋ́детъ: сконча́въ дни̑ житїѧ̀ своегѡ̀, потерплю̀, до́ндеже па́ки бꙋ́дꙋ.
|
Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна.
|
|
15
|
15
|
|
Посе́мъ воззове́ши, а҆́зъ же послꙋ́шаю тѧ̀: дѣ́лъ же рꙋкꙋ̀ твоє́ю не ѿвраща́йсѧ:
|
Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх;
|
|
16
|
16
|
|
и҆зчи́слилъ же є҆сѝ начина̑нїѧ моѧ̑, и҆ ничто́же тѧ̀ мимои́детъ ѿ грѣ̑хъ мои́хъ:
|
бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого;
|
|
17
|
17
|
|
запечатлѣ́лъ же мѝ є҆сѝ беззакѡ́нїѧ въ мѣшцѣ̀, назна́меналъ же є҆сѝ, а҆́ще что̀ нево́лею престꙋпи́хъ.
|
у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою.
|
|
18
|
18
|
|
Ѻ҆ба́че и҆ гора̀ па́дающи распаде́тсѧ, и҆ ка́мень ѡ҆бетша́етъ ѿ мѣ́ста своегѡ̀:
|
Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;
|
|
19
|
19
|
|
ка́менїе ѡ҆гла́диша во́ды, и҆ потопи́ша во́ды взна́къ хо́лмы земны̑ѧ, и҆ ѡ҆жида́нїе человѣ́ческо погꙋби́лъ є҆сѝ.
|
вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш.
|
|
20
|
20
|
|
Ѿри́нꙋлъ є҆сѝ є҆го̀ до конца̀, и҆ ѿи́де: и҆змѣни́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ лицѐ и҆ и҆спꙋсти́лъ є҆сѝ.
|
Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її.
|
|
21
|
21
|
|
Мнѡ́гимъ же бы́вшымъ сынѡ́мъ є҆гѡ̀, не вѣ́сть: а҆́ще же и҆ ма́лѡ и҆́хъ бꙋ́детъ, не зна́етъ:
|
Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає;
|
|
22
|
22
|
|
но плѡ́ти є҆гѡ̀ болѣ́ша, дꙋша́ же є҆гѡ̀ ѡ҆ себѣ̀ сѣ́това.
|
але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає.
|
