1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ ѕ҃
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ: | І відповів Іов і сказав: |
|
2
|
2
|
| а҆́ще бы кто̀ вѣ́сѧ и҆звѣ́силъ гнѣ́въ мо́й, бѡлѣ́зни же моѧ̑ взѧ́лъ бы на мѣ́рило вкꙋ́пѣ, | о, якби правильно були зважені волання мої, і разом з ними поклали на терези страждання моє! |
|
3
|
3
|
| то̀ песка̀ морска́гѡ тѧжча́йшїи бы́ли бы: но, ꙗ҆́коже мни́тсѧ, словеса̀ моѧ̑ ѕла̑ сꙋ́ть. | Воно, напевно, перетягнуло б пісок морів! Від того слова мої несамовиті. |
|
4
|
4
|
| Стрѣ́лы бо гдⷭ҇ни въ тѣ́лѣ мое́мъ сꙋ́ть, и҆́хже ꙗ҆́рость и҆спива́етъ кро́вь мою̀: є҆гда̀ начнꙋ̀ глаго́лати, бодꙋ́тъ мѧ̀. | Бо стріли Вседержителя у мені; отрута їх п’є дух мій; жахи Божі ополчилися проти мене. |
|
5
|
5
|
| Что́ бо; є҆да̀ вотщѐ возреве́тъ ди́вїй ѻ҆се́лъ, ра́звѣ бра̑шна просѧ̀; и҆лѝ возреве́тъ гла́сомъ во́лъ, въ ꙗ҆́слехъ и҆мѣ́ѧй бра́шно; | Чи реве дикий осел на траві? чи мичить бик біля місива свого? |
|
6
|
6
|
| Снѣ́стсѧ ли хлѣ́бъ без̾ со́ли; и҆лѝ є҆́сть вкꙋ́съ во тщи́хъ словесѣ́хъ; | Чи їдять несмачне без соли, і чи є смак в яєчному білку? |
|
7
|
7
|
| Не мо́жетъ бо оу҆тиши́тисѧ дꙋша̀ моѧ̀: смра́дъ бо зрю̀ бра̑шна моѧ̑, ꙗ҆́коже воню̀ льво́вꙋ. | До чого не хотіла торкнутися душа моя, те складає огидну їжу мою. |
|
8
|
8
|
| А҆́ще бо да́лъ бы, да прїи́детъ проше́нїе моѐ, и҆ наде́ждꙋ мою̀ да́лъ бы гдⷭ҇ь. | О, коли б збулося бажання моє й уповання моє виконав Бог! |
|
9
|
9
|
| Наче́нъ гдⷭ҇ь да оу҆ѧзвлѧ́етъ мѧ̀, до конца́ же да не оу҆бїе́тъ мѧ̀. | О, якби благоволив Бог розтрощити мене, простяг руку Свою й уразив мене! |
|
10
|
10
|
| Бꙋ́ди же мѝ гра́дъ гро́бъ, на є҆гѡ́же стѣна́хъ скака́хъ въ не́мъ: не пощажꙋ̀: не солга́хъ бо во словесѣ́хъ ст҃ы́хъ бг҃а моегѡ̀. | Це було б ще відрадою мені, і я кріпився б у моїй нещадній хворобі, бо я не відмовився від слів Святого. |
|
11
|
11
|
| Ка́ѧ бо крѣ́пость моѧ̀, ꙗ҆́кѡ терплю̀; и҆лѝ ко́е мѝ вре́мѧ, ꙗ҆́кѡ терпи́тъ моѧ̀ дꙋша̀; | Що за сила у мене, щоб мати надію мені? і який кінець, щоб продовжити мені життя моє? |
|
12
|
12
|
| є҆да̀ крѣ́пость ка́менїѧ крѣ́пость моѧ̀; и҆лѝ плѡ́ти моѧ̑ сꙋ́ть мѣ̑дѧны; | Чи твердість каменів — твердість моя? і чи мідь — плоть моя? |
|
13
|
13
|
| и҆лѝ не оу҆пова́хъ на него̀; по́мощь же ѿ менє̀ ѿстꙋпѝ, | Чи є в мені допомога для мене, і чи є для мене яка опора? |
|
14
|
14
|
| ѿрече́сѧ ѿ менє̀ ми́лость, посѣще́нїе же гдⷭ҇не презрѣ́ мѧ. | До страдника повинне бути співчуття від друга його, якщо тільки він не покинув страху до Вседержителя. |
|
15
|
15
|
| Не воззрѣ́ша на мѧ̀ бли́жнїи моѝ: ꙗ҆́коже пото́къ ѡ҆скꙋдѣва́ѧй, и҆лѝ ꙗ҆́коже вѡ́лны преидо́ша мѧ̀: | Але брати мої невірні, як потік, як швидкоплинні струмки, |
|
16
|
16
|
| и҆̀же менє̀ боѧ́хꙋсѧ, нн҃ѣ нападо́ша на мѧ̀: | які чорні від льоду і в яких ховається сніг. |
|
17
|
17
|
| ꙗ҆́коже снѣ́гъ и҆лѝ ле́дъ сме́рзлый, є҆гда̀ и҆ста́етъ теплотѣ̀ бы́вшей, не ктомꙋ̀ познава́етсѧ, что̀ бѣ̀: | Коли стає тепло, вони зменшуються, а під час спеки зникають з місць своїх. |
|
18
|
18
|
| та́кѡ и҆ а҆́зъ ѡ҆ста́вленъ є҆́смь ѿ всѣ́хъ, погибо́хъ же и҆ бездо́мокъ бы́хъ: | Вони змінюють напрямок шляхів своїх, заходять у пустелю і губляться: |
|
19
|
19
|
| ви́дите пꙋти̑ ѳема̑нскїѧ, на стєзѝ савѡ̑нскїѧ смотрѧ́щїи, | дивляться на них дороги фемайські, сподіваються на них шляхи савейські, |
|
20
|
20
|
| и҆ стꙋда̀ и҆спо́лнени бꙋ́дꙋтъ на гра́ды и҆ на и҆мѣ̑нїѧ надѣ́ющїисѧ. | але залишаються посоромленими у своїй надії; приходять туди і від сорому червоніють. |
|
21
|
21
|
| Нн҃ѣ же и҆ вы̀ наидо́сте на мѧ̀ неми́лостивнѡ: оу҆̀бо ви́дѣвше мо́й стрꙋ́пъ оу҆бо́йтесѧ. | Так і ви тепер ніщо: побачили страшне і злякалися. |
|
22
|
22
|
| Что́ бо; є҆да̀ что̀ оу҆ ва́съ проси́хъ, и҆лѝ ва́шеѧ крѣ́пости тре́бꙋю, | Чи говорив я: дайте мені, або від достатку вашого заплатіть за мене; |
|
23
|
23
|
| да спасе́те мѧ̀ ѿ врагѡ́въ, и҆лѝ и҆з̾ рꙋкѝ си́льныхъ и҆зба́вите мѧ̀; | і визволіть мене від руки ворога, і від руки мучителів викупіть мене? |
|
24
|
24
|
| Наꙋчи́те мѧ̀, а҆́зъ же оу҆молчꙋ̀: а҆́ще что̀ погрѣши́хъ, скажи́те мѝ. | Навчіть мене, і я замовкну; покажіть, у чому я погрішив. |
|
25
|
25
|
| Но, ꙗ҆́коже мни́тсѧ, ѕла̑ (сꙋ́ть) мꙋ́жа и҆́стиннагѡ словеса̀, не ѿ ва́съ бо крѣ́пости прошꙋ̀: | Які сильні слова правди! Але що доводять викриття ваші? |
|
26
|
26
|
| нижѐ ѡ҆бличе́нїе ва́ше словесы̀ мѧ̀ оу҆толи́тъ, ниже́ бо вѣща́нїѧ ва́шегѡ слове́съ стерплю̀. | Ви придумуєте слова для викриття? На вітер пускаєте слова ваші. |
|
27
|
27
|
| Ѻ҆ба́че ꙗ҆́кѡ на си́ра напа́даете, наска́чете же на дрꙋ́га ва́шего. | Ви нападаєте на сироту і риєте яму другові вашому. |
|
28
|
28
|
| Нн҃ѣ же воззрѣ́въ на ли́ца ва̑ша, не солжꙋ̀. | Але прошу вас, гляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим? |
|
29
|
29
|
| Сѧ́дите нн҃ѣ, и҆ да не бꙋ́детъ непра́ведно, и҆ па́ки ко пра́ведномꙋ сни́дитесѧ. | Перегляньте, чи є неправда? переглянете, — правда моя. |
|
30
|
30
|
| И҆́бо нѣ́сть въ ѧ҆зы́цѣ мое́мъ непра́вды, и҆ горта́нь мо́йне ра́зꙋмꙋ ли поꙋча́етсѧ; | Чи є на язику моєму неправда? Невже гортань моя не може розрізнити гіркоти? |
