1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ в҃
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
| Бы́сть же ꙗ҆́кѡ де́нь се́й, и҆ прїидо́ша а҆́гг҃ли бж҃їи предста́ти пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ дїа́волъ прїи́де посредѣ̀ и҆́хъ предста́ти пред̾ гдⷭ҇емъ. | Був день, коли прийшли сини Божі стати перед Господом; між ними прийшов і сатана стати перед Господом. |
|
2
|
2
|
| И҆ речѐ гдⷭ҇ь дїа́волꙋ: ѿкꙋ́дꙋ ты̀ грѧде́ши; тогда̀ речѐ дїа́волъ пред̾ гдⷭ҇емъ: проше́дъ поднебе́снꙋю и҆ ѡ҆бше́дъ всю̀ зе́млю, прїидо́хъ. | І сказав Господь сатані: звідки ти прийшов? І відповів сатана Господу і сказав: я ходив по землі й обійшов її. |
|
3
|
3
|
| И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко дїа́волꙋ: внѧ́лъ ли є҆сѝ оу҆̀бо (мы́слїю твое́ю) рабꙋ̀ моемꙋ̀ і҆́ѡвꙋ; ꙗ҆́кѡ нѣ́сть такова̀ ѿ сꙋ́щихъ на землѝ: человѣ́къ неѕло́бивъ, и҆́стиненъ, непоро́ченъ, бг҃очести́въ, оу҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀, є҆ще́ же придержи́тсѧ неѕло́бїѧ: ты́ же ре́клъ є҆сѝ и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀ погꙋби́ти вотщѐ. | І сказав Господь сатані: чи звернув ти увагу твою на раба Мого Іова? бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла, і досі твердий у своїй непорочності; а ти збуджував Мене проти нього, щоб погубити його невинно. |
|
4
|
4
|
| Ѿвѣща́въ же дїа́волъ гдⷭ҇еви, речѐ: ко́жꙋ за ко́жꙋ, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆́мать человѣ́къ, да́стъ за дꙋ́шꙋ свою̀: | І відповів сатана Господу і сказав: шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина усе, що є у неї; |
|
5
|
5
|
| ѻ҆ба́че послѝ рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ косни́сѧ косте́мъ є҆гѡ̀ и҆ пло́ти є҆гѡ̀, а҆́ще не въ лице́ тѧ благослови́тъ. | але простягни руку Твою і торкнися кістки його і плоті його, — чи благословить він Тебе? |
|
6
|
6
|
| Рече́ же гдⷭ҇ь дїа́волꙋ: сѐ, предаю̀ тѝ є҆го̀, то́кмѡ дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀ соблюдѝ. | І сказав Господь сатані: ось, він у руках твоїх, тільки душу його збережи. |
|
7
|
7
|
| И҆зы́де же дїа́волъ ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ и҆ поразѝ і҆́ѡва гно́емъ лю́тымъ ѿ ногꙋ̀ да́же до главы̀. | І відійшов сатана від лиця Господа й уразив Іова проказою лютою від підошви ноги його по саме тім’я його. |
|
8
|
8
|
| И҆ взѧ̀ (і҆́ѡвъ) чре́пъ, да ѡ҆строга́етъ гно́й сво́й, и҆ то́й сѣдѧ́ше на гно́ищи внѣ̀ гра́да. | І взяв він собі черепок, щоб шкребти себе ним, і сів у попіл [поза селищем]. |
|
9
|
9
|
| Вре́мени же мно́гꙋ минꙋ́вшꙋ, речѐ къ немꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀: доко́лѣ терпи́ши глаго́лѧ: сѐ, пождꙋ̀ вре́мѧ є҆щѐ ма́ло, ча́ѧ наде́жди спасе́нїѧ моегѡ̀; се́ бо, потреби́сѧ ѿ землѝ па́мѧть твоѧ̀, сы́нове твоѝ и҆ дщє́ри, моегѡ̀ чре́ва болѣ̑зни и҆ трꙋды̀, и҆́миже вотщѐ трꙋди́хсѧ съ болѣ́зньми: ты́ же са́мъ въ гноѝ черве́й сѣди́ши, ѡ҆бнощева́ѧ внѣ̀ без̾ покро́ва, и҆ а҆́зъ скита́ющисѧ и҆ слꙋжа́щи, мѣ́сто ѿ мѣ́ста преходѧ́щи, и҆ до́мъ ѿ до́мꙋ, ѡ҆жида́ющи со́лнца, когда̀ за́йдетъ, да почі́ю ѿ трꙋдѡ́въ мои́хъ и҆ ѿ болѣ́зней, ꙗ҆̀же мѧ̀ нн҃ѣ ѡ҆бдержа́тъ: но рцы̀ глаго́лъ нѣ́кїй ко гдⷭ҇ꙋ и҆ оу҆мрѝ. | І сказала йому дружина його: ти все ще твердий у непорочності твоїй! похули Бога і помри*. |
|
10
|
10
|
| Ѻ҆́нъ же воззрѣ́въ речѐ къ не́й: вскꙋ́ю ꙗ҆́кѡ є҆ди́на ѿ безꙋ́мныхъ же́нъ возглаго́лала є҆сѝ; а҆́ще бл҃га̑ѧ прїѧ́хомъ ѿ рꙋкѝ гдⷭ҇ни, ѕлы́хъ ли не стерпи́мъ; во всѣ́хъ си́хъ приключи́вшихсѧ є҆мꙋ̀, ничи́мже согрѣшѝ і҆́ѡвъ оу҆стна́ма пред̾ бг҃омъ (и҆ не дадѐ безꙋ́мїѧ бг҃ꙋ). | Але він сказав їй: ти говориш як одна з безумних: невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати? В усьому цьому не згрішив Іов вустами своїми. |
|
11
|
11
|
| Оу҆слы́шавше же трїѐ дрꙋ́зїе є҆гѡ̀ всѧ̑ ѕла̑ѧ нашє́дшаѧ на́нь, прїидо́ша кі́йждо ѿ своеѧ̀ страны̀ къ немꙋ̀: є҆лїфа́зъ ѳема́нскїй ца́рь, валда́дъ саѵхе́йскїй власти́тель, сѡфа́ръ мїне́йскїй ца́рь: и҆ прїидо́ша къ немꙋ̀ є҆динодꙋ́шнѡ оу҆тѣ́шити и҆ посѣти́ти є҆го̀. | І почули троє друзів Іова про всі ці біди, які осягли його, і пішли кожен зі свого місця: Елифаз феманитянин, Вилдад савхеянин і Софар наамитянин, і зійшлися, щоб іти разом тужити з ним і втішати його. |
|
12
|
12
|
| Оу҆ви́дѣвше же є҆го̀ и҆здале́ча, не позна́ша, и҆ возопи́вше гла́сомъ ве́лїимъ воспла́кашасѧ, растерза́вше кі́йждо ѻ҆де́ждꙋ свою̀ и҆ посы́павше пе́рстїю главы̑ своѧ̑: | І, піднявши очі свої здаля, вони не впізнали його; і піднесли голос свій і заридали; і роздер кожен верхній одяг свій, і кидали порох над головами своїми до неба. |
|
13
|
13
|
| сѣдѣ́ша при не́мъ се́дмь дні́й и҆ се́дмь ноще́й, и҆ никто́же ѿ ни́хъ возглаго́ла къ немꙋ̀ словесѐ: ви́дѧхꙋ бо ꙗ҆́звꙋ лю́тꙋ сꙋ́щꙋ и҆ вели́кꙋ ѕѣлѡ̀. | І сиділи з ним на землі сім днів і сім ночей; і ніхто не говорив йому ні слова, тому що бачили, що страждання його дуже великі. |
