1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ ѳ҃і
|
Глава 19
|
|
1
|
1
|
| Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ: | І відповів Іов і сказав: |
|
2
|
2
|
| доко́лѣ притрꙋ́днꙋ творитѐ дꙋ́шꙋ мою̀ и҆ низлага́ете мѧ̀ словесы̀; оу҆разꙋмѣ́йте то́кмѡ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь сотвори́ мѧ си́це. | доки будете мучити душу мою і мучити мене словами? |
|
3
|
3
|
| Клеве́щете на мѧ̀, не стыдѧ́щесѧ менє̀ належите́ ми. | Ось, уже разів десять ви соромили мене і не соромитеся гнітити мене. |
|
4
|
4
|
| Бꙋ́ди, ꙗ҆́кѡ вои́стиннꙋ а҆́зъ прельсти́хсѧ, и҆ оу҆ менє̀ водворѧ́етсѧ погрѣше́нїе, глаго́лати словеса̀, ꙗ҆̀же не подоба́ше, словеса́ же моѧ̑ погрѣша́ютъ, и҆ не во вре́мѧ: | Якщо я і дійсно згрішив, то провина моя при мені залишається. |
|
5
|
5
|
| бꙋ́ди же, ꙗ҆́кѡ на мѧ̀ велича́етесѧ, наскака́ете же мѝ поноше́нїемъ: | Якщо ж ви хочете величатися наді мною і дорікати мене ганьбою моєю, |
|
6
|
6
|
| разꙋмѣ́йте оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆́сть и҆́же смѧте́ мѧ и҆ ѡ҆гра́дꙋ свою̀ на мѧ̀ вознесѐ. | то знайте, що Бог відкинув мене й обклав мене Своєю сіткою. |
|
7
|
7
|
| Сѐ, смѣю́сѧ поноше́нїю, не возглаго́лю: возопїю̀, и҆ нигдѣ́же сꙋ́дъ. | Ось, я кричу; образа! і ніхто не слухає; волаю, і немає суду. |
|
8
|
8
|
| Ѡ҆́крестъ ѡ҆гражде́нъ є҆́смь и҆ не могꙋ̀ прейтѝ: пред̾ лице́мъ мои́мъ тмꙋ̀ положѝ, | Він перекрив мені дорогу, і не можу пройти, і на шляхи мої поклав темряву. |
|
9
|
9
|
| сла́вꙋ же съ менє̀ совлечѐ и҆ ѿѧ̀ вѣне́цъ ѿ главы̀ моеѧ̀: | Стягнув з мене славу мою і зняв вінець з голови моєї. |
|
10
|
10
|
| растерза́ мѧ ѡ҆́крестъ, и҆ ѿидо́хъ: посѣче́ же ꙗ҆́кѡ дре́во наде́ждꙋ мою̀. | Зовсім зруйнував мене, і я відходжу; і, як дерево, Він вивергнув надію мою. |
|
11
|
11
|
| Лю́тѣ же гнѣ́ва оу҆потребѝ на мѧ̀ и҆ возмнѣ́ мѧ ꙗ҆́кѡ врага̀. | Запалав на мене гнівом Своїм і вважає мене між ворогами Своїми. |
|
12
|
12
|
| Вкꙋ́пѣ же прїидо́ша и҆скꙋшє́нїѧ є҆гѡ̀ на мѧ̀, на пꙋте́хъ же мои́хъ ѡ҆быдо́ша мѧ̀ навѣ̑тницы. | Полки Його прийшли разом і спрямували шлях свій до мене і розташувалися навколо намету мого. |
|
13
|
13
|
| Бра́тїѧ моѧ̑ ѿстꙋпи́ша ѿ менє̀, позна́ша чꙋжди́хъ па́че менє̀, и҆ дрꙋ́зїе моѝ неми́лостиви бы́ша: | Братів моїх Він віддалив від мене, і ті, що знають мене, цураються мене. |
|
14
|
14
|
| не снабдѣ́ша мѧ̀ бли́жнїи моѝ, и҆ вѣ́дѧщїи и҆́мѧ моѐ забы́ша мѧ̀. | Покинули мене близькі мої, і знайомі мої забули мене. |
|
15
|
15
|
| Сосѣ́ди до́мꙋ и҆ рабы̑ни моѧ̑, (ꙗ҆́кѡ) и҆ноплеме́нникъ бы́хъ пред̾ ни́ми: | Прибулі у домі моєму і служниці мої чужим вважають мене; стороннім став я в очах їхніх. |
|
16
|
16
|
| раба̀ моего̀ зва́хъ, и҆ не послꙋ́ша, оу҆ста́ же моѧ̑ молѧ́хꙋсѧ: | Кличу слугу мого, і він не відгукується; вустами моїми я повинен благати його. |
|
17
|
17
|
| и҆ проси́хъ женꙋ̀ мою̀, призыва́хъ же ласка́ѧ сы́ны подло́жницъ мои́хъ: | Дихання моє стало огидним дружині моїй, і я повинен благати її заради дітей утроби моєї. |
|
18
|
18
|
| ѻ҆ни́ же менѐ въ вѣ́къ ѿри́нꙋша, є҆гда̀ воста́нꙋ, на мѧ̀ глаго́лютъ. | Навіть малі діти зневажають мене: піднімаюся, і вони знущаються з мене. |
|
19
|
19
|
| Гнꙋша́хꙋсѧ менє̀ ви́дѧщїи мѧ̀, и҆ и҆̀хже люби́хъ, воста́ша на мѧ̀. | Гребують мною всі наперсники мої, і ті, яких я любив, повернулися проти мене. |
|
20
|
20
|
| Въ ко́жи мое́й согни́ша плѡ́ти моѧ̑, кѡ́сти же моѧ̑ въ зꙋбѣ́хъ содержа́тсѧ. | Кістки мої прилипли до шкіри моєї і плоті моєї, і я залишився тільки зі шкірою біля зубів моїх. |
|
21
|
21
|
| Поми́лꙋйте мѧ̀, поми́лꙋйте мѧ̀, ѽ, дрꙋ́зїе! рꙋка́ бо гдⷭ҇нѧ коснꙋ́вшаѧсѧ мѝ є҆́сть. | Помилуйте мене, помилуйте мене ви, друзі мої, бо рука Божа торкнулася мене. |
|
22
|
22
|
| Почто́ мѧ го́ните ꙗ҆́коже и҆ гдⷭ҇ь; ѿ пло́тей же мои́хъ не насыща́етесѧ; | Навіщо і ви переслідуєте мене, як Бог, і плоттю моєю не можете насититися? |
|
23
|
23
|
| Кто́ бо да́лъ бы, да напи́шꙋтсѧ словеса̀ моѧ̑, и҆ положа́тсѧ ѡ҆́наѧ въ кни́зѣ во вѣ́къ; | О, якби записані були слова мої! Якби накреслені були вони у книзі |
|
24
|
24
|
| и҆ на дщи́цѣ желѣ́знѣ и҆ ѻ҆́ловѣ, и҆лѝ на ка́менїихъ и҆зваѧ́ютсѧ; | різцем залізним з оловом, — на вічний час на камені вирізані були! |
|
25
|
25
|
| Вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ прⷭ҇носꙋ́щенъ є҆́сть, и҆́же и҆́мать и҆скꙋпи́ти мѧ̀, | А я знаю, Відкупитель мій живий, і Він в останній день воскресить з пороху цю мою шкіру, що розпадається, |
|
26
|
26
|
| (и҆) на землѝ воскреси́ти ко́жꙋ мою̀ терпѧ́щꙋю сїѧ̑, ѿ гдⷭ҇а бо мѝ сїѧ̑ соверши́шасѧ, | і я у плоті моїй побачу Бога. |
|
27
|
27
|
| ꙗ҆̀же а҆́зъ въ себѣ̀ свѣ́мъ, ꙗ҆̀же ѻ҆́чи моѝ ви́дѣста, а҆ не и҆́нъ: всѧ̑ же мѝ соверши́шасѧ въ нѣ́дрѣ. | Я побачу Його сам; мої очі, не очі іншого, побачать Його. Тане серце моє в грудях моїх! |
|
28
|
28
|
| А҆́ще же и҆ рече́те: что̀ рече́мъ проти́вꙋ є҆мꙋ̀; и҆ ко́рень словесѐ ѡ҆брѧ́щемъ въ не́мъ. | Вам належало б сказати: навіщо ми переслідуємо його? Начебто корінь зла знайшли в мені. |
|
29
|
29
|
| Оу҆бо́йтесѧ же и҆ вы̀ ѿ меча̀: ꙗ҆́рость бо на беззакѡ́нныѧ на́йдетъ, и҆ тогда̀ оу҆ви́дѧтъ, гдѣ̀ є҆́сть и҆́хъ вещество̀. | Побійтесь меча, тому що меч є месником за неправди, і знайте, що є суд. |
