1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ л҃
|
Глава 30
|
|
1
|
1
|
| Нн҃ѣ же порꙋга́шамисѧ малѣ́йшїи: нн҃ѣ оу҆ча́тъ мѧ̀ ѿ ча́сти, и҆́хже ѻ҆тцє́въ оу҆ничтожа́хъ, и҆́хже не вмѣнѧ́хъ досто́йными псѡ́въ мои́хъ ста́дъ. | А нині сміються з мене молодші за мене літами, ті, батьків яких я не погодився б помістити з псами стад моїх. |
|
2
|
2
|
| Крѣ́пость же рꙋ́къ и҆́хъ во что̀ мнѣ̀ бы́сть; оу҆ ни́хъ погиба́ше сконча́нїе. | І сила рук їх до чого мені? Над ними вже минув час. |
|
3
|
3
|
| Въ скꙋ́дости и҆ гла́дѣ безпло́денъ: и҆̀же бѣжа́хꙋ въ безво́дное вчера̀ сотѣсне́нїе и҆ бѣ́дность: | Бідністю і голодом виснажені, вони тікають у степ безводний, похмурий і спустошений; |
|
4
|
4
|
| и҆̀же ѡ҆бхожда́хꙋ бы́лїе въ де́брехъ, и҆̀мже бы́лїе бѧ́ше бра́шно, безче́стнїи же и҆ похꙋле́ннїи, скꙋ́дни всѧ́кагѡ бла́га, и҆̀же и҆ коре́нїе древе́съ жва́хꙋ ѿ гла́да вели́кагѡ. | щипають зелень біля кущів, і ягоди ялівцю — хліб їх. |
|
5
|
5
|
| Воста́ша на мѧ̀ та́тїе, | Із суспільства виганяють їх, кричать на них, як на злодіїв, |
|
6
|
6
|
| и҆́хже до́мове бѣ́ша пещє́ры ка́мєнны: | щоб жили вони у вибоїнах потоків, в ущелинах землі і скелях. |
|
7
|
7
|
| ѿ среды̀ доброгла́сныхъ возопїю́тъ, и҆̀же под̾ хвра́стїемъ ди́вїимъ живѧ́хꙋ: | Ревуть між кущами, туляться під терням. |
|
8
|
8
|
| безꙋ́мныхъ сы́нове и҆ безче́стныхъ, и҆́мѧ и҆ сла́ва оу҆гаше́на на землѝ. | Люди знедолені, люди без імені, непотріб землі! |
|
9
|
9
|
| Нн҃ѣ же гꙋ́сли є҆́смь а҆́зъ и҆̀мъ, и҆ менѐ въ при́тчꙋ и҆́мꙋтъ: | Їх-то зробився я нині піснею і їжею розмов їхніх. |
|
10
|
10
|
| возгнꙋша́лисѧ же мно́ю ѿстꙋпи́вше дале́че, ни лица̀ моегѡ̀ пощадѣ́ша ѿ плюнове́нїѧ. | Вони гребують мною, віддаляються від мене і не утримуються плювати перед лицем моїм. |
|
11
|
11
|
| Ѿве́рзъ бо тꙋ́лъ сво́й оу҆ѧзви́ мѧ, и҆ оу҆здꙋ̀ оу҆ста́мъ мои̑мъ наложѝ. | Оскільки Він розв’язав повід мій і вразив мене, то вони скинули з себе вузду перед лицем моїм. |
|
12
|
12
|
| На деснꙋ́ю ѿра́сли воста́ша, но́зѣ своѝ простро́ша и҆ пꙋтесотвори́ша на мѧ̀ стєзѝ па́гꙋбы своеѧ̀. | З правого боку встає цей непотріб, збиває мене з ніг, направляє згубні свої шляхи до мене. |
|
13
|
13
|
| Сотро́шасѧ стєзѝ моѧ̑, совлеко́ша бо мѝ ѻ҆де́ждꙋ. | А мою стежку зіпсували: все встигли зробити для моєї погибелі, не маючи помічника. |
|
14
|
14
|
| Стрѣла́ми свои́ми оу҆стрѣли́ мѧ: сотвори́ ми, ꙗ҆́коже восхотѣ̀: въ болѣ́знехъ скисо́хсѧ, ѡ҆браща́ютсѧ же мѝ скѡ́рби. | Вони прийшли до мене, як крізь широкий пролом; з шумом кинулися на мене. |
|
15
|
15
|
| Ѿи́де мѝ наде́жда ꙗ҆́коже вѣ́тръ, и҆ ꙗ҆́коже ѡ҆́блакъ спасе́нїе моѐ. | Жахи напали на мене; як вітер, розвіялася велич моя, і щастя моє зникло, як хмара. |
|
16
|
16
|
| И҆ нн҃ѣ на мѧ̀ и҆злїе́тсѧ дꙋша̀ моѧ̀: и҆ ѡ҆держа́тъ мѧ̀ дні́е печа́лей: | І нині знемагає душа моя в мені: дні скорботи огорнули мене. |
|
17
|
17
|
| но́щїю же кѡ́сти моѧ̑ смѧто́шасѧ, жи̑лы же моѧ̑ разслабѣ́ша. | Уночі ниють у мені кістки мої, і жили мої не мають спокою. |
|
18
|
18
|
| Мно́гою крѣ́постїю ꙗ҆́тсѧ за ри́зꙋ мою̀: ꙗ҆́коже ѡ҆жере́лїе ри́зы моеѧ̀ ѡ҆б̾ѧ́ мѧ. | Насилу знімається з мене одяг мій; краї хітона мого тиснуть мене. |
|
19
|
19
|
| Вмѣнѧ́еши же мѧ̀ ра́вна бре́нїю, въ землѝ и҆ пе́пелѣ ча́сть моѧ̀. | Він кинув мене у бруд, і я став, як порох і попіл. |
|
20
|
20
|
| Возопи́хъ же къ тебѣ̀, и҆ не оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ: ста́ша же и҆ смотри́ша на мѧ̀. | Я взиваю до Тебе, і Ти не слухаєш мене, — стою, а Ти тільки дивишся на мене. |
|
21
|
21
|
| Наидо́ша же на мѧ̀ без̾ ми́лости, рꙋко́ю крѣ́пкою оу҆ѧзви́лъ мѧ̀ є҆сѝ: | Ти зробився жорстоким до мене, кріпкою рукою ворогуєш проти мене. |
|
22
|
22
|
| вчини́лъ же мѧ̀ є҆сѝ въ болѣ́знехъ и҆ ѿве́рглъ є҆сѝ мѧ̀ ѿ спасе́нїѧ. | Ти підняв мене і змусив мене літати з вітром і розтрощуєш мене. |
|
23
|
23
|
| Вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ сме́рть мѧ̀ сотре́тъ: до́мъ бо всѧ́комꙋ сме́ртнꙋ землѧ̀. | Так, я знаю, що Ти приведеш мене до смерти й у дім зібрання усіх, хто живе. |
|
24
|
24
|
| А҆́ще бы возмо́жно бы́ло, са́мъ бы́хъ себѐ оу҆би́лъ, и҆лѝ моли́лъ бы́хъ и҆но́го, дабы̀ мѝ то̀ сотвори́лъ. | Певно, Він не простягне руки Своєї на дім кісток: чи будуть вони кричати під час свого руйнування? |
|
25
|
25
|
| А҆́зъ же ѡ҆ всѧ́цѣмъ немощнѣ́мъ воспла́кахсѧ, воздохнꙋ́хъ же ви́дѣвъ мꙋ́жа въ бѣда́хъ. | Чи не плакав я про того, хто був у горі? чи не уболівала душа моя за бідних? |
|
26
|
26
|
| А҆́зъ же жда́хъ благи́хъ, и҆ сѐ, срѣто́ша мѧ̀ па́че дні́е ѕѡ́лъ. | Коли я сподівався добра, прийшло зло; коли очікував світла, прийшла пітьма. |
|
27
|
27
|
| Чре́во моѐ воскипѣ̀ и҆ не оу҆молчи́тъ: предвари́ша мѧ̀ дні́е нищеты̀. | Мої нутрощі киплять і не перестають; зустріли мене дні печалі. |
|
28
|
28
|
| Стенѧ̀ ходи́хъ без̾ ѡ҆бꙋзда́нїѧ, стоѧ́хъ же въ собо́рѣ вопїѧ̀. | Я ходжу почорнілий, але не від сонця; встаю у зібранні і кричу. |
|
29
|
29
|
| Бра́тъ бы́хъ сі́ринамъ, дрꙋ́гъ же пти́чїй. | Я став братом шакалам і другом страусам. |
|
30
|
30
|
| Ко́жа же моѧ̀ помрачи́сѧ вельмѝ, и҆ кѡ́сти моѧ̑ сгорѣ́ша ѿ зно́ѧ. | Моя шкіра почорніла на мені, кістки мої обгоріли від спеки. |
|
31
|
31
|
| Ѡ҆брати́шасѧ же въ пла́чь гꙋ́сли моѧ̑, пѣ́снь же моѧ̀ въ рыда́нїе мнѣ̀. | І цитра моя зробилася сумною, і сопілка моя ридає. |
