1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ ѳ҃
|
Глава 9
|
|
1
|
1
|
| Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ: | І відповів Іов і сказав: |
|
2
|
2
|
| вои́стиннꙋ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ є҆́сть: ка́кѡ бо бꙋ́детъ пра́веденъ человѣ́къ оу҆ гдⷭ҇а; | правда! знаю, що так; але як виправдається людина перед Богом? |
|
3
|
3
|
| а҆́ще бо восхо́щетъ сꙋди́тисѧ съ ни́мъ, не послꙋ́шаетъ є҆гѡ̀, да не пререче́тъ ко є҆ди́номꙋ словесѝ є҆гѡ̀ ѿ ты́сѧщи. | Якщо захоче вступити в суперечку з Ним, то не відповість Йому на жодне з тисячі. |
|
4
|
4
|
| Премⷣръ бо є҆́сть мы́слїю, крѣ́покъ же и҆ вели́къ: кто̀ же́стокъ бы́въ проти́вꙋ є҆гѡ̀, пребы́сть; | Премудрий серцем і могутній силою; хто повставав проти Нього і залишався у спокої? |
|
5
|
5
|
| Ѡ҆бетша́ѧй го́ры, и҆ не вѣ́дѧтъ, превраща́ѧй ѧ҆̀ гнѣ́вомъ: | Він пересуває гори, і не впізнають їх: Він перетворює їх у гніві Своєму; |
|
6
|
6
|
| трѧсы́й поднебе́снꙋю и҆з̾ ѡ҆снова́нїй, столпи́ же є҆ѧ̀ коле́блютсѧ: | зрушує землю з місця її, і стовпи її тремтять; |
|
7
|
7
|
| гл҃ѧй со́лнцꙋ, и҆ не восхо́дитъ, ѕвѣ́зды же печа́тствꙋетъ: | скаже сонцю, — і не зійде, і на зірки накладає печатку. |
|
8
|
8
|
| простры́й є҆ди́нъ не́бо и҆ ходѧ́й но мо́рю, ꙗ҆́кѡ по землѝ: | Він один розпростирає небеса і ходить по висотах моря; |
|
9
|
9
|
| творѧ́й плїа̑ды и҆ є҆спе́ра, и҆ а҆рктꙋ́ра и҆ сокрѡ́вища ю҆́жнаѧ: | створив Ас, Кесиль і Хима* і тайники півдня; |
|
10
|
10
|
| творѧ́й вє́лїѧ и҆ неизслѣ́дѡваннаѧ, сла̑внаѧ же и҆ и҆зрѧ̑днаѧ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀. | робить велике, недослідиме і дивовижне без міри! |
|
11
|
11
|
| А҆́ще прїи́детъ ко мнѣ̀, не и҆́мамъ ви́дѣти: и҆ а҆́ще мимои́детъ менє̀, ника́кѡ оу҆разꙋмѣ́хъ. | Ось, Він пройде переді мною, і не побачу Його; пронесеться, і не помічу Його. |
|
12
|
12
|
| А҆́ще во́зметъ, кто̀ возврати́тъ; и҆лѝ кто̀ рече́тъ є҆мꙋ̀: что̀ сотвори́лъ є҆сѝ; | Візьме, і хто заборонить Йому? хто скаже Йому: що Ти робиш? |
|
13
|
13
|
| Са́мъ бо ѿвраща́етъ гнѣ́въ, слѧко́шасѧ под̾ ни́мъ ки́ти поднебе́снїи. | Бог не відверне гніву Свого; перед Ним упадуть поборники гордині. |
|
14
|
14
|
| А҆́ще же мѧ̀ оу҆слы́шитъ, и҆лѝ разсꙋ́дитъ глаго́лы моѧ̑; | Тим більше чи можу я відповідати Йому і вишукувати собі слова перед Ним? |
|
15
|
15
|
| А҆́ще бо и҆ пра́веденъ бꙋ́дꙋ, не оу҆слы́шитъ менѐ, сꙋдꙋ̀ є҆гѡ̀ помолю́сѧ: | Хоч би я і правий був, але не буду відповідати, а буду благати Суддю мого. |
|
16
|
16
|
| а҆́ще же воззовꙋ̀, и҆ оу҆слы́шитъ мѧ̀, не и҆мꙋ̀ вѣ́ры, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша гла́съ мо́й. | Якби я воззвав, і Він відповів мені, — я не повірив би, що голос мій почув Той, |
|
17
|
17
|
| Да не мгло́ю мѧ̀ потреби́тъ, мнѡ́га же мѝ сотрє́нїѧ сотворѝ всꙋ́е, | Хто у вихорі вражає мене і примножує невинно мої рани, |
|
18
|
18
|
| не ѡ҆ставлѧ́етъ бо мѧ̀ ѿдохнꙋ́ти, и҆спо́лни же мѧ̀ го́рести. | не дає мені перевести дух, але пересичує мене гіркотою. |
|
19
|
19
|
| Поне́же си́ленъ є҆́сть крѣ́постїю: кто̀ оу҆̀бо сꙋдꙋ̀ є҆гѡ̀ воспроти́витсѧ; | Якщо діяти силою, то Він могутній; якщо судом, хто зведе мене з Ним? |
|
20
|
20
|
| А҆́ще бо бꙋ́дꙋ пра́веденъ, оу҆ста̀ моѧ̑ нечє́стїѧ сотворѧ́тъ: а҆́ще же бꙋ́дꙋ непоро́ченъ, стро́потенъ бꙋ́дꙋ. | Якщо я буду виправдовуватися, то мої ж вуста звинуватять мене; якщо я невинний, то Він визнає мене винним. |
|
21
|
21
|
| А҆́ще бо нече́стїе сотвори́хъ, не вѣ́мъ дꙋше́ю мое́ю: ѻ҆ба́че ѿе́млетсѧ мѝ живо́тъ. | Невинний я; не хочу знати душі моєї, зневажаю життя моє. |
|
22
|
22
|
| Тѣ́мже рѣ́хъ: вели́ка и҆ си́льна гꙋби́тъ гнѣ́въ. | Все одно; тому я сказав, що Він губить і непорочного і винного. |
|
23
|
23
|
| Ꙗ҆́кѡ лꙋка́вїи сме́ртїю лю́тою поги́бнꙋтъ, ѻ҆ба́че пра́вєднымъ посмѣва́ютсѧ. | Якщо цього вражає Він бичем раптово, то над катуванням невинних сміється. |
|
24
|
24
|
| Предана̀ є҆́сть землѧ̀ въ рꙋ́цѣ нечести́вагѡ, ли́ца сꙋді́й є҆ѧ̀ покрыва́етъ: а҆́ще же не са́мъ є҆́сть, кто̀ є҆́сть; | Земля віддана в руки нечестивих; обличчя суддів її Він закриває. Якщо не Він, то хто ж? |
|
25
|
25
|
| Житїе́ же моѐ є҆́сть легча́е скороте́чца: ѿбѣго́ша и҆ не ви́дѣша. | Дні мої швидші за гінця, — біжать, не бачать добра, |
|
26
|
26
|
| И҆лѝ є҆́сть кораблє́мъ слѣ́дъ пꙋтѝ, и҆лѝ ѻ҆рла̀ летѧ́ща, и҆́щꙋща ꙗ҆́ди; | несуться, як легкі човни, як орел рине на здобичу. |
|
27
|
27
|
| А҆́ще бо рекꙋ̀: забꙋ́дꙋ глаго́лѧ, прини́кнꙋвъ лице́мъ воздохнꙋ̀, | Якщо сказати мені: забуду я скарги мої, відкину похмурий вигляд свій і підбадьорюся; |
|
28
|
28
|
| трѧсꙋ́сѧ всѣ́ми оу҆десы̀: вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ не безви́нна мѧ̀ ѡ҆ста́виши. | то тремчу від усіх страждань моїх, знаючи, що Ти не оголосиш мене невинним. |
|
29
|
29
|
| А҆́ще же нечести́въ є҆́смь, почто̀ не оу҆мро́хъ; | Якщо ж я винен, то для чого даремно томлюся? |
|
30
|
30
|
| А҆́ще бо и҆змы́юсѧ снѣ́гомъ и҆ ѡ҆чи́щꙋсѧ рꙋка́ми чи́стыми, | Хоч би я обмився і сніговою водою і зовсім очистив руки мої, |
|
31
|
31
|
| дово́лнѡ во скве́рнѣ ѡ҆мочи́лъ мѧ̀ є҆сѝ, возгнꙋша́сѧ же мно́ю ѻ҆де́жда моѧ̀. | то і тоді Ти зануриш мене у бруд, і буде гидувати мною одяг мій. |
|
32
|
32
|
| Нѣ́си бо человѣ́къ, ꙗ҆́коже а҆́зъ, є҆мꙋ́же противопрю́сѧ, да прїи́демъ вкꙋ́пѣ на сꙋ́дъ. | Тому що Він не людина, як я, щоб я міг відповідати Йому і йти разом з Ним на суд! |
|
33
|
33
|
| Ѽ, дабы̀ хода́тай на́мъ бы́лъ, и҆ ѡ҆блича́ѧй и҆ разслꙋ́шаѧй междꙋ̀ ѻ҆бѣ́ма. | Немає між нами посередника, який поклав би руку свою на обох нас. |
|
34
|
34
|
| Да ѿи́метъ ѿ менє̀ же́злъ, стра́хъ же є҆гѡ̀ да не смꙋща́етъ менѐ: | Нехай відведе Він від мене жезл Свій, і страх Його нехай не жахає мене, — |
|
35
|
35
|
| и҆ не оу҆бою́сѧ, но возглаго́лю, и҆́бо та́кѡ не вѣ́мъ са́мъ себѐ. | і тоді я буду говорити і не убоюся Його, бо я не такий сам у собі. |
