1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ к҃
|
Глава 20
|
|
1
|
1
|
| Ѿвѣща́въ же сѡфа́ръ мїне́йскїй, речѐ: | І відповів Софар наамитянин і сказав: |
|
2
|
2
|
| не та́кѡ мнѣ́хъ сїѧ̑ тебѣ̀ рещѝ проти́вꙋ, и҆ не разꙋмѣ́ете па́че не́жели и҆ а҆́зъ. | розмірковування мої спонукують мене відповідати, і я поспішаю висловити їх. |
|
3
|
3
|
| Наказа́нїе срамле́нїѧ моегѡ̀ оу҆слы́шꙋ, и҆ дꙋ́хъ ѿ ра́зꙋма ѿвѣщава́етъ мѝ. | Докір, ганебний для мене, вислухав я, і дух розуміння мого відповість за мене. |
|
4
|
4
|
| Є҆да̀ си́хъ не оу҆разꙋмѣ́лъ є҆сѝ ѿ вѣ́ка, ѿне́лѣже положе́нъ человѣ́къ бы́сть на землѝ; | Хіба не знаєш ти, що від віку, — з того часу, як поставлена людина на землі, — |
|
5
|
5
|
| весе́лїе бо нечести́выхъ паде́нїе стра́шно, ѡ҆бра́дованїе же беззако́нныхъ па́гꙋба. | веселощі беззаконних короткочасні, і радість лицеміра миттєва? |
|
6
|
6
|
| А҆́ще взы́дꙋтъ на не́бо да́ры є҆гѡ̀, же́ртва же є҆гѡ̀ ѡ҆блакѡ́въ ко́снетсѧ: | Хоч би зросла до небес велич його, і голова його торкалася хмар, — |
|
7
|
7
|
| є҆гда́ бо мни́тсѧ оу҆жѐ оу҆твержде́нъ бы́ти, тогда̀ въ коне́цъ поги́бнетъ. ви́дѣвшїи же є҆го̀ рекꙋ́тъ: гдѣ́ є҆сть; | як гній його, навіки пропадає він; ті, що бачили його, скажуть: де він? |
|
8
|
8
|
| Ꙗ҆́коже со́нъ ѿлетѣ́вый не ѡ҆брѧ́щетсѧ, ѿлетѣ́ же а҆́ки мечта́нїе нощно́е. | Як сон, відлетить, і не знайдуть його; і, як нічне видіння, зникне. |
|
9
|
9
|
| Ѻ҆́ко призрѣ̀, и҆ не приложи́тъ, и҆ ктомꙋ̀ не позна́етъ є҆го̀ мѣ́сто є҆гѡ̀. | Око, що бачило його, більше не побачить його, і вже не дивитиметься на нього місце його. |
|
10
|
10
|
| Сынѡ́въ є҆гѡ̀ да погꙋбѧ́тъ ме́ншїи, и҆ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ возжгꙋ́тъ бѡлѣ́зни. | Сини його будуть запобігати перед жебраками, і руки його повернуть вкрадене ним. |
|
11
|
11
|
| Кѡ́сти є҆гѡ̀ напо́лнишасѧ грѣхѡ́въ ю҆́ности є҆гѡ̀ и҆ съ ни́мъ на пе́рсти оу҆снꙋ́тъ. | Кістки його наповнені гріхами юности його, і з ним ляжуть вони у порох. |
|
12
|
12
|
| А҆́ще оу҆слади́тсѧ во оу҆стѣ́хъ є҆гѡ̀ ѕло́ба, скры́етъ ю҆̀ под̾ ѧ҆зы́комъ свои́мъ: | Якщо солодке в роті його зло, і він таїть його під язиком своїм, |
|
13
|
13
|
| не пощади́тъ є҆ѧ̀, и҆ не ѡ҆ста́витъ є҆ѧ̀, и҆ собере́тъ ю҆̀ посредѣ̀ горта́ни своегѡ̀, | береже і не кидає його, а тримає його у вустах своїх, |
|
14
|
14
|
| и҆ не возмо́жетъ помощѝ себѣ̀: же́лчь а҆́спїдѡвъ во чре́вѣ є҆гѡ̀. | то ця їжа його в утробі його перетвориться на жовч аспидів усередині його. |
|
15
|
15
|
| Бога́тство непра́веднѡ собира́емо и҆зблюе́тсѧ, и҆з̾ хра́мины є҆гѡ̀ и҆звлече́тъ є҆го̀ а҆́гг҃лъ. | Майно, яке він ковтав, виблює: Бог вивергне його із утроби його. |
|
16
|
16
|
| Ꙗ҆́рость же ѕмїе́вꙋ да ссе́тъ, да оу҆бїе́тъ же є҆го̀ ѧ҆зы́къ ѕмїи́нъ. | Зміїну отруту він ссе; умертвить його язик єхидни. |
|
17
|
17
|
| Да не оу҆́зритъ ѿдое́нїѧ скотѡ́въ, нижѐ прибы́тка ме́да и҆ ма́сла кра́вїѧ. | Не бачити йому струмків, рік, що течуть медом і молоком! |
|
18
|
18
|
| Вотщѐ и҆ всꙋ́е трꙋди́сѧ, бога́тство, ѿ негѡ́же не вкꙋ́ситъ, ꙗ҆́коже кло́ки не сожва́ємы и҆ не поглоща́ємы. | Нажите трудом поверне, не проковтне; за міркою майна його буде і розплата його, а він не порадіє. |
|
19
|
19
|
| Мно́гихъ бо немощны́хъ до́мы сокрꙋшѝ, жили́ще же разгра́би и҆ не поста́ви. | Бо він гнітив, відсилав бідних; захоплював доми, яких не будував; |
|
20
|
20
|
| Нѣ́сть спасе́нїѧ и҆мѣ́нїю є҆гѡ̀, въ вожделѣ́нїи свое́мъне спасе́тсѧ. | не знав ситости в утробі своїй і у жадобі своїй не щадив нічого. |
|
21
|
21
|
| Нѣ́сть ѡ҆ста́нка бра́шнꙋ є҆гѡ̀, сегѡ̀ ра́ди не процвѣтꙋ́тъ є҆мꙋ̀ блага̑ѧ. | Нічого не спаслося від обжерливости його, зате не встоїть щастя його. |
|
22
|
22
|
| Є҆гда́ же мни́тъ оу҆жѐ и҆спо́лнь бы́ти, ѡ҆скорби́тсѧ, всѧ́ка же бѣда̀ на́нь прїи́детъ. | У повноті достатку буде тісно йому; всяка рука скривдженого підніметься на нього. |
|
23
|
23
|
| А҆́ще ка́кѡ ли́бо и҆спо́лнитъ чре́во своѐ, напꙋ́ститъ на́нь ꙗ҆́рость гнѣ́ва, ѡ҆дожди́тъ на него̀ бѡлѣ́зни: | Коли буде чим наповнити утробу його, Він пошле на нього лють гніву Свого й буде дощити на нього хвороби в плоті його. |
|
24
|
24
|
| и҆ не спасе́тсѧ ѿ рꙋкѝ желѣ́за, да оу҆стрѣли́тъ є҆го̀ лꙋ́къ мѣ́дѧнъ, | Чи втече він від зброї залізної, — проколе його лук мідний; |
|
25
|
25
|
| и҆ да про́йдетъ сквозѣ̀ тѣ́ло є҆гѡ̀ стрѣла̀: ѕвѣ́зды же въ жили́щихъ є҆гѡ̀: да прїи́дꙋтъ на́нь стра́си, | стане виймати стрілу, — і вона вийде з тіла, вийде, блискаючи крізь жовч його; жахи смерти найдуть на нього! |
|
26
|
26
|
| и҆ всѧ́ка тма̀ на не́мъ да пребꙋ́детъ: да поѧ́стъ є҆го̀ ѻ҆́гнь нераздеже́ный, да ѡ҆ѕло́битъ же пришле́цъ до́мъ є҆гѡ̀: | Все похмуре сховано всередині його; буде пожирати його вогонь, який ніхто не роздмухує; зло осягне і те, що залишилося в наметі його. |
|
27
|
27
|
| и҆ да ѿкры́етъ не́бо беззакѡ́нїѧ є҆гѡ̀, и҆ землѧ̀ да воста́нетъ на́нь: | Небо відкриє беззаконня його, і земля повстане проти нього. |
|
28
|
28
|
| да и҆звлече́тъ до́мъ є҆гѡ̀ па́гꙋба до конца̀, де́нь гнѣ́ва да прїи́детъ на́нь. | Зникне надбання дому його; усе розпливеться в день гніву Його. |
|
29
|
29
|
| Сїѧ̀ ча́сть человѣ́ка нечести́вагѡ ѿ гдⷭ҇а и҆ стѧжа́нїе и҆мѣ́нїй є҆гѡ̀ ѿ надзира́телѧ. | Ось доля людини беззаконної і спадщина, визначена їй Вседержителем! |
