1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ к҃
|
Глава 20
|
|
1
|
1
|
|
Ѿвѣща́въ же сѡфа́ръ мїне́йскїй, речѐ:
|
І відповів Софар наамитянин і сказав:
|
|
2
|
2
|
|
не та́кѡ мнѣ́хъ сїѧ̑ тебѣ̀ рещѝ проти́вꙋ, и҆ не разꙋмѣ́ете па́че не́жели и҆ а҆́зъ.
|
розмірковування мої спонукують мене відповідати, і я поспішаю висловити їх.
|
|
3
|
3
|
|
Наказа́нїе срамле́нїѧ моегѡ̀ оу҆слы́шꙋ, и҆ дꙋ́хъ ѿ ра́зꙋма ѿвѣщава́етъ мѝ.
|
Докір, ганебний для мене, вислухав я, і дух розуміння мого відповість за мене.
|
|
4
|
4
|
|
Є҆да̀ си́хъ не оу҆разꙋмѣ́лъ є҆сѝ ѿ вѣ́ка, ѿне́лѣже положе́нъ человѣ́къ бы́сть на землѝ;
|
Хіба не знаєш ти, що від віку, — з того часу, як поставлена людина на землі, —
|
|
5
|
5
|
|
весе́лїе бо нечести́выхъ паде́нїе стра́шно, ѡ҆бра́дованїе же беззако́нныхъ па́гꙋба.
|
веселощі беззаконних короткочасні, і радість лицеміра миттєва?
|
|
6
|
6
|
|
А҆́ще взы́дꙋтъ на не́бо да́ры є҆гѡ̀, же́ртва же є҆гѡ̀ ѡ҆блакѡ́въ ко́снетсѧ:
|
Хоч би зросла до небес велич його, і голова його торкалася хмар, —
|
|
7
|
7
|
|
є҆гда́ бо мни́тсѧ оу҆жѐ оу҆твержде́нъ бы́ти, тогда̀ въ коне́цъ поги́бнетъ. ви́дѣвшїи же є҆го̀ рекꙋ́тъ: гдѣ́ є҆сть;
|
як гній його, навіки пропадає він; ті, що бачили його, скажуть: де він?
|
|
8
|
8
|
|
Ꙗ҆́коже со́нъ ѿлетѣ́вый не ѡ҆брѧ́щетсѧ, ѿлетѣ́ же а҆́ки мечта́нїе нощно́е.
|
Як сон, відлетить, і не знайдуть його; і, як нічне видіння, зникне.
|
|
9
|
9
|
|
Ѻ҆́ко призрѣ̀, и҆ не приложи́тъ, и҆ ктомꙋ̀ не позна́етъ є҆го̀ мѣ́сто є҆гѡ̀.
|
Око, що бачило його, більше не побачить його, і вже не дивитиметься на нього місце його.
|
|
10
|
10
|
|
Сынѡ́въ є҆гѡ̀ да погꙋбѧ́тъ ме́ншїи, и҆ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ возжгꙋ́тъ бѡлѣ́зни.
|
Сини його будуть запобігати перед жебраками, і руки його повернуть вкрадене ним.
|
|
11
|
11
|
|
Кѡ́сти є҆гѡ̀ напо́лнишасѧ грѣхѡ́въ ю҆́ности є҆гѡ̀ и҆ съ ни́мъ на пе́рсти оу҆снꙋ́тъ.
|
Кістки його наповнені гріхами юности його, і з ним ляжуть вони у порох.
|
|
12
|
12
|
|
А҆́ще оу҆слади́тсѧ во оу҆стѣ́хъ є҆гѡ̀ ѕло́ба, скры́етъ ю҆̀ под̾ ѧ҆зы́комъ свои́мъ:
|
Якщо солодке в роті його зло, і він таїть його під язиком своїм,
|
|
13
|
13
|
|
не пощади́тъ є҆ѧ̀, и҆ не ѡ҆ста́витъ є҆ѧ̀, и҆ собере́тъ ю҆̀ посредѣ̀ горта́ни своегѡ̀,
|
береже і не кидає його, а тримає його у вустах своїх,
|
|
14
|
14
|
|
и҆ не возмо́жетъ помощѝ себѣ̀: же́лчь а҆́спїдѡвъ во чре́вѣ є҆гѡ̀.
|
то ця їжа його в утробі його перетвориться на жовч аспидів усередині його.
|
|
15
|
15
|
|
Бога́тство непра́веднѡ собира́емо и҆зблюе́тсѧ, и҆з̾ хра́мины є҆гѡ̀ и҆звлече́тъ є҆го̀ а҆́гг҃лъ.
|
Майно, яке він ковтав, виблює: Бог вивергне його із утроби його.
|
|
16
|
16
|
|
Ꙗ҆́рость же ѕмїе́вꙋ да ссе́тъ, да оу҆бїе́тъ же є҆го̀ ѧ҆зы́къ ѕмїи́нъ.
|
Зміїну отруту він ссе; умертвить його язик єхидни.
|
|
17
|
17
|
|
Да не оу҆́зритъ ѿдое́нїѧ скотѡ́въ, нижѐ прибы́тка ме́да и҆ ма́сла кра́вїѧ.
|
Не бачити йому струмків, рік, що течуть медом і молоком!
|
|
18
|
18
|
|
Вотщѐ и҆ всꙋ́е трꙋди́сѧ, бога́тство, ѿ негѡ́же не вкꙋ́ситъ, ꙗ҆́коже кло́ки не сожва́ємы и҆ не поглоща́ємы.
|
Нажите трудом поверне, не проковтне; за міркою майна його буде і розплата його, а він не порадіє.
|
|
19
|
19
|
|
Мно́гихъ бо немощны́хъ до́мы сокрꙋшѝ, жили́ще же разгра́би и҆ не поста́ви.
|
Бо він гнітив, відсилав бідних; захоплював доми, яких не будував;
|
|
20
|
20
|
|
Нѣ́сть спасе́нїѧ и҆мѣ́нїю є҆гѡ̀, въ вожделѣ́нїи свое́мъне спасе́тсѧ.
|
не знав ситости в утробі своїй і у жадобі своїй не щадив нічого.
|
|
21
|
21
|
|
Нѣ́сть ѡ҆ста́нка бра́шнꙋ є҆гѡ̀, сегѡ̀ ра́ди не процвѣтꙋ́тъ є҆мꙋ̀ блага̑ѧ.
|
Нічого не спаслося від обжерливости його, зате не встоїть щастя його.
|
|
22
|
22
|
|
Є҆гда́ же мни́тъ оу҆жѐ и҆спо́лнь бы́ти, ѡ҆скорби́тсѧ, всѧ́ка же бѣда̀ на́нь прїи́детъ.
|
У повноті достатку буде тісно йому; всяка рука скривдженого підніметься на нього.
|
|
23
|
23
|
|
А҆́ще ка́кѡ ли́бо и҆спо́лнитъ чре́во своѐ, напꙋ́ститъ на́нь ꙗ҆́рость гнѣ́ва, ѡ҆дожди́тъ на него̀ бѡлѣ́зни:
|
Коли буде чим наповнити утробу його, Він пошле на нього лють гніву Свого й буде дощити на нього хвороби в плоті його.
|
|
24
|
24
|
|
и҆ не спасе́тсѧ ѿ рꙋкѝ желѣ́за, да оу҆стрѣли́тъ є҆го̀ лꙋ́къ мѣ́дѧнъ,
|
Чи втече він від зброї залізної, — проколе його лук мідний;
|
|
25
|
25
|
|
и҆ да про́йдетъ сквозѣ̀ тѣ́ло є҆гѡ̀ стрѣла̀: ѕвѣ́зды же въ жили́щихъ є҆гѡ̀: да прїи́дꙋтъ на́нь стра́си,
|
стане виймати стрілу, — і вона вийде з тіла, вийде, блискаючи крізь жовч його; жахи смерти найдуть на нього!
|
|
26
|
26
|
|
и҆ всѧ́ка тма̀ на не́мъ да пребꙋ́детъ: да поѧ́стъ є҆го̀ ѻ҆́гнь нераздеже́ный, да ѡ҆ѕло́битъ же пришле́цъ до́мъ є҆гѡ̀:
|
Все похмуре сховано всередині його; буде пожирати його вогонь, який ніхто не роздмухує; зло осягне і те, що залишилося в наметі його.
|
|
27
|
27
|
|
и҆ да ѿкры́етъ не́бо беззакѡ́нїѧ є҆гѡ̀, и҆ землѧ̀ да воста́нетъ на́нь:
|
Небо відкриє беззаконня його, і земля повстане проти нього.
|
|
28
|
28
|
|
да и҆звлече́тъ до́мъ є҆гѡ̀ па́гꙋба до конца̀, де́нь гнѣ́ва да прїи́детъ на́нь.
|
Зникне надбання дому його; усе розпливеться в день гніву Його.
|
|
29
|
29
|
|
Сїѧ̀ ча́сть человѣ́ка нечести́вагѡ ѿ гдⷭ҇а и҆ стѧжа́нїе и҆мѣ́нїй є҆гѡ̀ ѿ надзира́телѧ.
|
Ось доля людини беззаконної і спадщина, визначена їй Вседержителем!
|
