Глава 26
1
Агриппа сказав Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Тоді Павло, простягнувши руку, почав говорити на свій захист.
2
«Царю Агриппо! Я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї,
3
тим більше, що ти знаєш усі юдейські звичаї і суперечності. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.
4
Життя моє від юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимі, знають усі юдеї;
5
вони здавна знають про мене, якщо захочуть свідчити, що я жив, як фарисей, за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.
6
І нині я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом нашим отцям,
7
здійснення якої сподіваються побачити наші дванадцять колін, що старанно служать Богові день і ніч. За цю-то надію, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї.
8
Що ж? Hевже ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9
Щоправда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Ісуса Hазорея.
10
Це я і робив у Єрусалимі: одержавши владу від первосвящеників, я багатьох святих ув’язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос;
11
і по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував ганити Ісуса, і, з надмірною лютістю до них, переслідував їх навіть у чужих містах.
12
Для цього йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвящеників,
13
серед дня на дорозі я, царю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною.
14
Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна».
15
Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Він сказав: «Я — Ісус, Якого ти гониш.
16
Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкриваю тобі,
17
визволяючи тебе від народу юдейського і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе
18
розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими».
19
Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню,
20
а спершу жителям Дамаска і Єрусалима, потім усій землі юдейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння.
21
За це юдеї схопили мене у храмі і хотіли розтерзати.
22
Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде,
23
а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим із мертвих, проповідати світло юдейському народові і язичникам».
24
Коли він так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість доводить тебе до божевілля».
25
«Hі, високоповажний Фесте, — сказав він, — я не безумствую, але кажу слова істини і здорового глузду.
26
Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, що від нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку відбувалося.
27
Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш».
28
Агриппа сказав Павлові: «Ти майже переконуєш мене стати християнином».
29
Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я, окрім цих кайданів».
30
І коли він це сказав, цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали.
31
І, відійшовши вбік, говорили між собою, що цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить.
32
І сказав Агриппа Фестові: «Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду». Тому і вирішив правитель відіслати його до кесаря.
