Глава 27
1
Коли вирішено було відпливти нам до Італії, то віддали Павла і деяких інших в’язнів сотникові Августового полку на ім’я Юлій.
2
Ми піднялися на адрамітський корабель‚ що мав пливти поблизу асійських місць‚ вирушили. З нами перебував Аристарх, македонянин із Фессалоніки.
3
Другого дня пристали до Сидона. Юлій поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому відвідати друзів і скористатися їхньою допомогою.
4
Вирушивши звідти, ми припливли до Кіпру, бо був супротивний вітер,
5
і, перепливши море проти Киликії та Памфілії, прибули до Мир Лікійських.
6
Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
7
Повільно плаваючи багато днів і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Криту при Салмоні.
8
Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного місця, що зветься Добрі Пристані, поблизу міста Ласея.
9
А як минуло багато часу, і плавання було вже небезпечне, тому що і піст уже минув, то Павло радив,
10
кажучи їм: «Мужі! Я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу і корабля, але й для нашого життя».
11
Однак сотник більше довіряв керманичеві і начальникові корабля, ніж словам Павла.
12
А що пристань була непридатна до зимівлі, то чимало людей радили податися звідти, щоб, якщо можливо, дійти до Фініка, пристані критської, що лежить проти південно-західного і північно-західного вітру, і там перезимувати.
13
Подув південний вітер, і вони, думаючи, що вже дістали бажане, вирушили і попливли поблизу Криту.
14
Але невдовзі знявся супротивний йому бурхливий вітер, що зветься «евроклідон».
15
Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям.
16
І, наскочивши на якийсь острівець, що зветься Клавдій, ми ледве могли втримати човен.
17
Піднявши його, почали всіма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися.
18
Ранком другого дня, коли розпочався буревій, почали викидати вантаж,
19
а на третій день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя.
20
Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і тривала велика буря, то, зрештою, зникала будь-яка надія на наше врятування.
21
Що довго не їли, то Павло, ставши посеред них, сказав: «О мужі! Треба було послухати мене і не відходити від Криту, і тим самим уникнули б цих труднощів і шкоди.
22
Тепер же благаю вас‚ підбадьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тільки корабель.
23
Бо ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, з’явився мені цієї ночі
24
і сказав: «Hе бійся, Павле. Тобі належить стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою».
25
Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано.
26
Hам належить бути викинутими на який-небудь острів».
27
Чотирнадцятої ночі, коли ми носилися в Адріатичному морі, близько опівночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі,
28
і, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потім на невеликій відстані, знову вимірявши, знайшли п’ятнадцять сажнів.
29
Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янисті місця, кинули з корми чотири якорі і чекали дня.
30
Коли корабельники хотіли втекти з корабля і спускали на море човен, роблячи вигляд, ніби хочуть кинути якір з носа,
31
Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватися».
32
Тоді воїни відтяли вірьовки у човна, і він упав.
33
Коли почало світати, Павло умовляв усіх приймати їжу, кажучи: «Сьогодні чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжі, нічого не споживаючи.
34
Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо ні в кого з вас не впаде й волосина з голови».
35
Промовивши це і взявши хліб, він подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти.
36
Тоді всі підбадьорилися і також прийняли їжу.
37
Було ж усіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38
Hаситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море.
39
Коли ж настав день, землі не розпізнавали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирішили, якщо можна, пристати кораблем.
40
І, піднявши якорі, попливли по морю і, розв’язавши стерно та піднявши мале вітрило за вітром, тримали до берега.
41
Hаскочили на косу‚ і корабель сів на мілину. Hіс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.
42
Воїни було погодилися умертвити в’язнів, щоб хто-небудь, випливши, не втік.
43
Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кинутися і вийти на землю,
44
іншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому від корабля; і таким чином усі врятувалися на землю.
