Глава 7
1
Тоді запитав первосвященик: «Чи справді воно так?»
2
Він же промовив: «Мужі-браття і отці! Послухайте. Бог слави з’явився отцю нашому Авраамові у Месопотамії, до переселення його у Харран,
3
і сказав йому: «Вийди з землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi».
4
Тоді він вийшов із землі Халдейської та оселився в Харранi; а звідтіля, після смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якій ви нині живете.
5
І не дав йому на ній спадщини ані на стопу ноги, а обіцяв дати її у володіння йому і після нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дітей.
6
І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть поневолені і пригноблені років чотириста.
7
«Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; і після того вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місцi».
8
І дав йому завіт обрізання. І коли він породив Ісаака, то обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, Яків же — дванадцять патріархів.
9
Патріархи, із заздрости, продали Йосифа в Єгипет;
10
але Бог був із ним, і визволив його від усіх скорбот, і дав йому мудрість та благовоління царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усім домом своїм.
11
І прийшов голод на всю землю Єгипетську і Ханаанську, і велика скорбота‚ і отці наші не знаходили їжі.
12
Почув Яків, що є хліб у Єгипті, і послав туди отців наших у перший раз.
13
А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і став відомим фараонові рід Йосифів.
14
І, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова і всю родину свою, душ сімдесят п’ять.
15
Яків прибув до Єгипту, і помер сам‚ і отці нашi;
16
і перенесені були у Сихем, і покладені у гробі, який купив Авраам за ціну срібла у синів Еммора Сихемового.
17
А коли наближався час здійснення обітниці, про яку клявся Бог Авраамові, народу більшало і множилося в Єгипті,
18
до того часу, як став інший цар, який не знав Йосифа.
19
Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отців наших, приневолюючи їх кидати дітей своїх, щоб не лишалися живими.
20
У цей час народився Мойсей і був угодний Богові. Три місяці годувався він у домі батька свого.
21
А коли він був покинутий, взяла його фараонова дочка і виховала його у себе як сина.
22
І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрости, і був сильний у словах та ділах.
23
Коли ж виповнилось йому сорок років, спало йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих.
24
І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина.
25
Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння; але вони не зрозуміли.
26
Hаступного дня, коли дехто з них бився, він з’явився і схиляв їх до миру, кажучи: «Мужі, ви — брати; навіщо кривдите один одного?»
27
А той, хто кривдив ближнього, відштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником і суддею над нами?
28
Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?»
29
І втік Мойсей від цих слів і став пришельцем у землі Мадіамській, де народилося від нього двоє синів.
30
А як минуло сорок років, з’явився йому в пустелі гори Синай ангел Господній у полум’ї вогню тернового куща.
31
Мойсей, побачивши, дивувався видінню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господній:
32
«Я Бог отців твоїх, Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова». Мойсей, затремтівши, не смів дивитись.
33
І сказав йому Господь: «Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята.
34
Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов звільнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет».
35
Цього Мойсея, якого вони відцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником і суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущі, послав начальником і визволителем.
36
Цей вивів їх, створивши чудеса і знамення в землі Єгипетській, і на Червоному морі, і в пустелі протягом сорока років.
37
Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших; як мене, Його слухайте».
38
Це той, що був у пустелі в єднанні з ангелом, який промовляв до нього на горі Синай, та з отцями нашими і який прийняв живі слова, щоб передати нам,
39
якому отці наші не хотіли коритися, а відмовилися від нього і обернулися серцем своїм до Єгипту,
40
сказавши Ааронові: «Зроби нам богів, які б ішли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської».
41
І в ті дні зробили тельця і принесли жертву ідолові, і веселилися перед витворами рук своїх.
42
Бог відвернувся і попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзі пророків: «Доме Ізраїлів, хіба ви Мені приносили заколене та жертви протягом сорока років у пустелі?
43
Ви прийняли скинію Молохову і зірку бога вашого Ремфана, зображення, зроблені вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон».
44
У отців наших була в пустелі скинія свідчення, як повелів Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним.
45
Отці наші з Ісусом, узявши її, внесли у володіння народів, яких Бог вигнав від лиця отців наших. Так було до днів Давида,
46
який знайшов ласку перед Богом і благав знайти оселю для Бога Якова.
47
Соломон же збудував Йому храм.
48
Але Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:
49
«Hебо — престіл Мій, і земля — підніжжя ніг Моїх. Який храм збудуєте Мені, — говорить Господь, — або яке місце для спокою Мого?
50
Чи не Моя рука створила все це?»
51
Жорстокосердні! Люди з необрізаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духові Святому, як отці ваші, так і ви.
52
Кого ж з пророків не гнали отці ваші? Вони повбивали провісників пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нині стали ви, —
53
ви, які прийняли закон при служінні ангелів і не зберегли».
54
Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх і скреготали на нього зубами.
55
А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога,
56
і сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога».
57
Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої і одностайно кинулися на нього,
58
і, вивівши за місто, стали побивати його камінням. Свідки ж поклали свої одежі біля ніг юнака на ім’я Савл.
59
І побили камінням Стефана, який молився і говорив: «Господи Ісусе, прийми дух мій».
60
І, ставши на коліна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за гріх!» І, сказавши це, упокоївся.
