Глава 28
1
Урятувавшись, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів зветься Меліт.
2
Іноплемінники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище і прийняли всіх нас‚ бо йшов дощ і було зимно.
3
Коли ж Павло набрав багато хмизу і поклав на вогонь, [тодi] єхидна, вилізши з жару, повисла у нього на руці.
4
Іноплемінники, побачивши змію, звислу в нього на руці, говорили один одному: «Певне, цей чоловік — убивця, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити».
5
Але він, струсивши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди.
6
Вони ж чекали, що в нього буде запалення або він раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи і побачивши, що з ним ніякої біди не сталося, змінили думку і говорили, що він Бог.
7
Біля того місця були маєтки начальника острова на ім’я Поплій; він прийняв нас і три дні люб’язно пригощав.
8
Батько Поплія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього свої руки, зцілив його.
9
Після цієї події інші на острові, що мали недуги, приходили і зцілялися,
10
і віддавали нам велику шану, а при від’їзді наділили нас усім потрібним.
11
Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався «Діоскури» і зимував на цьому островi;
12
і, припливши до Сиракуз, пробули там три дні.
13
Звідти відпливши, прибули в Ригію; а коли через день повіяв південний вітер, прибули на другий день у Путеоли,
14
де знайшли братів і були запрошені пробути в них днів сім, а потім пішли у Рим.
15
Тамтешні браття, почувши про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвої площі і Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Богові і пожвавішав.
16
Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнів воєначальникові, а Павлові повелів жити окремо — з воїном, що стеріг його.
17
Через три дні Павло скликав найзнатніших з юдеїв і, коли вони зійшлися, говорив до них: «Мужі-браття! Hе зробивши нічого проти народу або батьківських звичаїв, я в кайданах із Єрусалима переданий до рук римлян.
18
Вони, судивши мене, хотіли звільнити, тому що немає на мені ніякої провини, вартої смерти;
19
але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мій народ.
20
З цієї причини я і покликав вас, щоб побачитись і поговорити з вами, бо за надію Ізраїлеву обкутий я цими кайданами».
21
Вони ж сказали йому: «Ми ані листів не одержували про тебе з Юдеї, ані з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе і не сказав чогось лихого.
22
А втім, хотіли б ми почути від тебе, як ти міркуєш; бо нам відомо, що про це вчення скрізь сперечаються».
23
І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; і він з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свідчення і переконуючи їх про Ісуса із Закону Мойсеєвого і Пророків.
24
Одні з них вірили його словам, а інші не вірили.
25
Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісаю:
26
«Піди до цього народу і скажи: «Слухом почуєте і не зрозумієте, і очима дивитися будете і не побачите».
27
Бо згрубіло серце людей цих, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, щоб Я зцілив їх».
28
Отже, нехай буде вам відомо, що спасіння Боже послане язичникам: вони і почують».
29
Коли він сказав це, юдеї пішли, довго сперечаючись між собою.
30
І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього,
31
проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усякою відвагою безборонно.
