|
Глава 6
|
Глава 6
|
|
1
|
1
|
| Сталося, що у суботу, першу після другого дня Пасхи, довелося Йому йти через посіви, і ученики Його зривали колоски і їли, розтираючи руками. | (Зач. 22) Бисть же в субо́ту второпе́рвую іти́ Єму́ сквозі́ сі́янія; і восторга́ху ученици́ Єго́ кла́си, і ядя́ху, стира́юще рука́ми. |
|
2
|
2
|
| Деякі ж з фарисеїв сказали їм: навіщо ви робите те, чого не годиться робити в суботу? | Ні́ції же от фарисе́й рі́ша їм: что творите́, єго́же не досто́їть твори́ти в субо́ти? |
|
3
|
3
|
| Ісус сказав їм у відповідь: хіба ви не читали, що вчинив Давид, коли зголоднів сам і ті, що були з ним? | І отвіща́в Ісу́с рече́ к ним: ні ли сего́ чли єсте́, є́же сотвори́ Дави́д, єгда́ взалка́ся сам і і́же с ним бя́ху? |
|
4
|
4
|
| Як він увійшов у дім Божий, і взяв хліби принесення*, і їв, і дав тим, що були з ним, хоча їх не можна було їсти нікому, тільки одним священикам. | ка́ко вни́де в дом Бо́жий, і хлі́би предложе́нія взем, і яде́, і даде́ і су́щим с ним, ї́хже не досто́яше я́сти, то́кмо єди́ним ієре́єм? |
|
5
|
5
|
| І сказав їм: бо Син Людський є господарем і суботи. | І глаго́лаше їм, я́ко госпо́дь єсть Син Челові́чеський і субо́ті. |
|
6
|
6
|
| Довелося ж і в іншу суботу увійти Йому в синагогу і навчати. Там був чоловік, у якого права рука була суха. | Бисть же і в другу́ю субо́ту вни́ти Єму́ в со́нмище і учи́ти; і бі та́мо челові́к, і рука́ єму́ десна́я бі суха́. |
|
7
|
7
|
| Книжники ж і фарисеї стежили за Ним, чи не зцілить Він у суботу, щоб знайти звинувачення проти Нього. | Назира́ху же кни́жници і фарісе́ї, а́ще в субо́ту ісціли́ть, да обря́щуть річь Нань. |
|
8
|
8
|
| Він же, знаючи помисли їхні, сказав чоловікові, що мав суху руку: встань і вийди на середину. І він встав і вийшов. | Он же ві́дяше помишле́нія їх, і рече́ челові́ку іму́щему су́ху ру́ку: воста́ни і ста́ни посреді́. Он же воста́в ста. |
|
9
|
9
|
| Тоді сказав їм Ісус: запитаю вас, що годиться робити в суботу — добро чи зло? Спасти душу чи згубити? Вони мовчали. | Рече́ же Ісу́с к ним: вопрошу́ ви: что досто́їть в субо́ти, добро́ твори́ти, іли́ зло твори́ти? Ду́шу спасти́, іли́ погуби́ти? Они́ же умолча́ша. |
|
10
|
10
|
| І, поглянувши на всіх них, сказав тому чоловікові: простягни руку твою. Він так і зробив; і стала рука його здорова, як і друга. | І воззрі́в на всіх їх, рече́ єму́: простри́ ру́ку твою́. Он же сотвори́ та́ко; і утверди́ся рука́ єго́ здра́ва, я́ко друга́я. |
|
11
|
11
|
| Вони ж розлютилися і говорили між собою, що б їм вчинити з Ісусом. | Они́ же іспо́лнишася безу́мія, і глаго́лаху друг ко дру́гу, что би́ша сотвори́ли Ісу́сові. |
|
12
|
12
|
| У ті дні Ісус зійшов на гору помолитися і пробув усю ніч у молитві до Бога. | (Зач. 23) Бисть же во дні ти́я, ізи́де в го́ру помоли́тися; і бі об нощ в моли́тві Бо́жії. |
|
13
|
13
|
| Коли ж настав день, покликав учеників Своїх і обрав з них дванадцятьох, яких назвав апостолами: | І єгда́ бисть день, призва́ ученики́ своя́; і ізбра́ от них двана́десяте, ї́хже і апо́столи нарече́; |
|
14
|
14
|
| Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова та Іоана, Филипа та Варфоломія, | Си́мона, єго́же іменова́ Петра́, і Андре́я, бра́та єго́, Іа́кова і Іоа́нна, Фили́ппа і Варфоломе́я, |
|
15
|
15
|
| Матфея та Фому, Якова Алфеєвого та Симона, званого Зилотом, Іуду Якового та | Матфе́я і Фому́, Іа́кова Алфе́єва і Симо́на нарица́ємаго Зило́та, |
|
16
|
16
|
| Іуду Іскаріотського, який потім став зрадником. | Іу́ду Іа́ковля, і Іу́ду Іскаріо́тськаго, і́же і бисть преда́тель. |
|
17
|
17
|
| І зійшовши з ними, Він став на рівному місці; також багато учеників Його і безліч народу з усієї Юдеї та Єрусалима, з приморських місць Тирських і Сидонських, | (Зач 24) Ізше́д с ни́ми, ста на мі́сті ра́вні; і наро́д учени́к Єго́, і мно́жество мно́го люде́й от всея́ Іуде́ї і Ієрусали́ма і помо́рія Ти́рська і Сидо́нська, |
|
18
|
18
|
| що прийшли послухати Його і зцілитися від недуг своїх, також і ті, що страждали від нечистих духів, — і зцілялися. | і́же прийдо́ша послу́шати Єго́ і ісціли́тися от неду́г свої́х, і стра́ждущії от дух нечи́стих; і ісціля́хуся. |
|
19
|
19
|
| І весь народ намагався доторкнутися до Нього, бо від Нього виходила сила і зціляла всіх. | І весь наро́д іска́ше прикаса́тися Єму́; я́ко си́ла от Него́ ісхожда́ше і ісціля́ше вся. |
|
20
|
20
|
| І Він, звівши очі Свої на учеників Своїх, говорив: Блаженні убогі духом, бо ваше є Царство Боже. | І Той возве́д о́чі свої́ на ученики́ Своя́, глаго́лаше; блажлашні ни́щії ду́хом, я́ко ва́ше єсть Ца́рствіє Бо́жиє. |
|
21
|
21
|
| Блаженні ті, що жадають тепер, бо насититеся. Блаженні ті, що плачуть тепер, бо втішитеся. | Блаже́нні а́лчущії ни́ні, я́ко наси́титеся. Блаже́нні пла́чущії ни́ні, я́ко возсміє́теся. |
|
22
|
22
|
| Блаженні будете, коли зненавидять вас люди і коли розлучать вас і ганьбитимуть, і знеславлять ім’я ваше заради Сина Людського. | Блаже́нні бу́дете, єгда́ возненави́дять вас челові́ци, і єгда́ разлуча́ть ви, і поно́сять, і пронесу́ть і́м'я ва́ше, я́ко зло, Си́на Челові́чеськаго ра́ди. |
|
23
|
23
|
| Радійте того дня і веселіться, бо велика вам нагорода на небесах. Так робили пророкам батьки їхні. | Возра́дуйтеся в той день і взигра́йте; се бо мзда ва́ша мно́га на небесі́. По сим бо творя́ху проро́ком отці́ їх. |
|
24
|
24
|
| Але горе вам, багаті, бо ви вже одержали свою втіху. | (Зач. 25) Оба́че го́ре вам, бога́тим, я́ко отстоїте́ утіше́нія ва́шего [я́ко восприє́млете утіше́ніє ва́ше]. |
|
25
|
25
|
| Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати! | Го́ре вам, наси́щеннії ни́ні, я́ко вза́лчете. Го́ре вам, смію́щимся ни́ні, я́ко возрида́єте і воспла́чете. |
|
26
|
26
|
| Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні. | Го́ре, єгда́ до́брі реку́ть вам всі челові́ци, по сим бо творя́ху лжепроро́ком отці́ їх. |
|
27
|
27
|
| Але вам, хто слухає, кажу: любіть ворогів ваших, добро творіть тим, хто ненавидить вас; | Но вам глаго́лю, сли́шащим: любі́те враги́ ва́ша, добро́ творі́те ненави́дящим вас, |
|
28
|
28
|
| благословляйте тих, хто проклинає вас, і моліться за тих, хто кривдить вас. | благослові́те клену́щия ви, і молі́теся за творя́щих вам оби́ду. |
|
29
|
29
|
| Хто вдарить тебе по щоці, підстав і другу, і хто забирає в тебе верхній одяг, не борони взяти і сорочку. | Бію́щему тя в лани́ту, пода́ждь і другу́ю; і от взима́ющаго ті ри́зу, і срачи́цю не возбрани́. |
|
30
|
30
|
| Кожному, хто просить у тебе, дай, а від того, хто забирає твоє, не вимагай. | Вся́кому же прося́щему у тебе́, дай; і от взима́ющаго твоя́, не істязу́й. |
|
31
|
31
|
| І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм. | (Зач. 26) І я́коже хо́щете да творя́ть вам челові́ци, і ви творі́те їм тако́жде. |
|
32
|
32
|
| І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. | І а́ще лю́бите лю́б'ящия ви, ка́я вам благода́ть єсть? І́бо і грі́шници лю́б'ящия їх лю́б'ять. |
|
33
|
33
|
| І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. | І а́ще благотворите́ благотворя́щим вам, ка́я вам благода́ть єсть? І́бо і грі́шници то́жде творя́ть. |
|
34
|
34
|
| І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. | І а́ще взайм даєте́, от ни́хже ча́єте восприя́ти, ка́я вам благода́ть єсть, і́бо і грі́шници грі́шником взайм дава́ють, да воспри́ймуть ра́вная. |
|
35
|
35
|
| Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих. | Оба́че любі́те враги́ ва́ша, і благотворі́те, і взайм да́йте, нічесо́же ча́юще; і бу́деть мзда ва́ша мно́га, і бу́дете си́нове Ви́шняго; я́ко Той благ єсть на безблагода́тния [неблагода́рния] і зли́я. |
|
36
|
36
|
| Отже, будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. | Бу́діте у́бо милосе́рді, я́коже і Оте́ць ваш милосе́рд єсть. |
|
37
|
37
|
| Не судіть, то і вас не судитимуть; не осуджуйте, то й вас не осудять; прощайте, то й вас прощатимуть; | (Зач. 27) І не суді́те, і не су́дять вам; (і) не осужда́йте, да не осужде́нні бу́дете; отпуща́йте, і отпу́стять вам; |
|
38
|
38
|
| давайте, і дасться вам: мірою доброю, натоптаною, утрушеною, переповненою віддадуть вам, бо якою мірою міряєте, такою ж відміряється і вам. | да́йте, і да́сться вам; мі́ру добру́, натка́ну і потря́сну і прелива́ющуся дадя́ть на ло́но ва́ше; то́ю бо мі́рою, є́юже мі́рите, возмі́риться вам. |
|
39
|
39
|
| Сказав же їм притчу: чи може сліпий сліпого водити? Чи не впадуть обидва в яму? | Рече́ же при́тчу їм: єда́ мо́жеть сліпе́ць сліпця́ води́ти? Не о́ба ли в я́му впаде́тася? |
|
40
|
40
|
| Учень не буває вищим від свого учителя; але, удосконалившись, кожен буде, як і вчитель його. | Ність учени́к над учи́теля своєго́; соверше́н же всяк бу́деть, я́коже (і) учи́тель єго́. |
|
41
|
41
|
| Що ж ти бачиш скалку в оці брата твого, а колоди, що є в оці твоєму, не відчуваєш? | Что же ви́диши суче́ць, і́же єсть во очесі́ бра́та твоєго́, бервна́ же, є́же єсть во очесі́ твоє́м, не чу́єши? |
|
42
|
42
|
| Або, як можеш сказати братові твоєму: брате, дай я вийму скалку з ока твого, коли сам не бачиш колоди у своєму оці? Лицеміре! Вийми перше колоду з ока свого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого. | Або ка́ко мо́жеши рещи́ бра́ту твоєму́: бра́те, оста́ви, да ізму́ суче́ць, і́же єсть во очесі́ твоє́м, сам су́щаго во очесі́ твоє́м бервна́ не ви́дя? Лицемі́ре, ізми́ пе́рвіє бервно́ із очесе́ твоєго́, і тогда́ про́зриши із'я́ти суче́ць із очесе́ бра́та твоєго́. |
|
43
|
43
|
| Нема доброго дерева, яке родило б поганий плід, і немає поганого дерева, яке родило б плід добрий. | Ність бо дре́во добро́, творя́ плода́ зла; ніже́ дре́во зло, творя́ плода́ добра́. |
|
44
|
44
|
| Бо всяке дерево пізнається за плодом своїм: не збирають смокви з терня і не знімають винограду з чагарника. | Вся́ко бо дре́во от плода́ своєго́ познає́ться; не от те́рнія бо че́шуть смо́кви, ні от купини́ є́млють гро́здія. |
|
45
|
45
|
| Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре, а зла людина з лихого скарбу серця свого виносить зле: бо з повноти серця промовляють уста її. | Благи́й челові́к от блага́го сокро́вища се́рдця своєго́ ізно́сить благо́є; і злий челові́к от зла́го сокро́вища се́рдця своєго́ ізно́сить зло́є; от ізби́тка бо се́рдця глаго́лють уста́ єго́. |
|
46
|
46
|
| Чому ж ви Мене кличете: Господи! Господи! — а не робите того, що Я кажу? | (Зач. 28) Что же М'я зовете́: Го́споди, Го́споди, і не творите́, я́же глаго́лю? |
|
47
|
47
|
| Всякий, хто приходить до Мене та слухає слова Мої і виконує їх, — скажу вам, до кого подібний. | Всяк гряди́й ко Мні і сли́шай словеса́ Моя́ і творя́ я, скажу́ вам, кому́ єсть подо́бен; |
|
48
|
48
|
| Він подібний до людини, яка, будуючи дім, вкопала, заглибила і поклала основу на камені; коли ж сталася повінь і вода підступила до того дому, то не могла його зрушити, бо він був збудований на камені. | подо́бен єсть челові́ку зи́ждущу хра́мину, і́же іскопа́ і углуби́, і положи́ основа́ніє на ка́мені; наводне́нію же би́вшу, припаде́ ріка́ ко хра́мині той, і не мо́же поколеба́ти єя́; основана́ бо бі на ка́мені. |
|
49
|
49
|
| А хто слухає і не виконує, той подібний до людини, яка збудувала дім на землі без основи, то як тільки ринула на нього вода, він зараз же розвалився; і руйнування дому того було велике. | Сли́шавий же і не сотвори́вий подо́бен єсть челові́ку созда́вшему хра́мину на землі́ без основа́нія; к не́йже припаде́ ріка́, і а́біє паде́ся, і бисть разруше́ніє хра́мини тоя́ ве́ліє. |
