|
Глава 20
|
Глава 20
|
|
1
|
1
|
|
І сталося в один з тих днів, коли Він навчав народ у храмі і благовістив, прийшли первосвященики і книжники зі старійшинами.
|
(Зач. 99) І бисть во єди́н от дній о́ніх, уча́щу Єму́ лю́ди в це́ркві і благовіству́ющу, прийдо́ша свяще́нници і кни́жници со ста́рці
|
|
2
|
2
|
|
І запитали Його: скажи нам, якою владою Ти це робиш, або хто дав Тобі цю владу?
|
і рі́ша к Нему́, глаго́люще: рци нам, ко́єю о́бластію сія́ твори́ши, іли́ кто єсть да́вий Тебі́ власть сію́?
|
|
3
|
3
|
|
Він сказав їм у відповідь: запитаю і Я вас про одне, скажіть Мені —
|
Отвіща́в же рече́ к ним: вопрошу́ ви і Аз єди́наго словесе́, і рці́те Мі:
|
|
4
|
4
|
|
хрещення Іоанове було з небес чи від людей?
|
креще́ніє Іоа́нново с небесе́ ли бі, іли́ от челові́к?
|
|
5
|
5
|
|
Вони ж, міркуючи між собою, говорили: коли скажемо, що з небес, то Він скаже: чому ж ви не повірили йому?
|
Они́ же помишля́ху в себі́, глаго́люще, я́ко а́ще рече́м: с небесе́, рече́ть: почто́ у́бо не ві́ровасте єму́?
|
|
6
|
6
|
|
А коли скажемо, що від людей, то весь народ поб’є нас камінням, бо він упевнений, що Іоан є пророк.
|
А́ще ли же рече́м: от челові́к, всі лю́діє ка́менієм побію́ть ни, ізві́стно бо бі о Іоа́нні, я́ко проро́к бі.
|
|
7
|
7
|
|
І відповіли: не знаємо, звідки.
|
І отвіща́ша: не ві́ми отку́ду.
|
|
8
|
8
|
|
Ісус сказав їм: то і Я не скажу вам, якою владою це роблю.
|
Ісу́с же рече́ їм: ні Аз глаго́лю вам, ко́єю о́бластію сія́ творю́.
|
|
9
|
9
|
|
І почав Він розповідати людям таку притчу: один чоловік насадив виноградник і віддав його виноградарям, та й відбув на довгий час.
|
(Зач. 100) Нача́т же к лю́дем глаго́лати при́тчу сію́: челові́к ні́кий насади́ виногра́д, і вдаде́ єго́ ді́лателем, і оти́де на лі́та мно́га.
|
|
10
|
10
|
|
І у певний час послав до виноградарів раба, щоб вони дали йому плодів з виноградника; але виноградарі, побивши його, відіслали ні з чим.
|
І во вре́м'я посла́ к ді́лателем раба́, да от плода́ виногра́да даду́ть єму́; ді́лателі же би́вше єго́, посла́ша тща.
|
|
11
|
11
|
|
Ще послав другого раба; але вони і того, побивши і зневаживши, відіслали ні з чим.
|
І приложи́ посла́ти друга́го раба́; они́ же і того́ би́вше і досади́вше єму́, посла́ша тща.
|
|
12
|
12
|
|
І ще послав третього; але вони і того, поранивши, вигнали.
|
І приложи́ посла́ти тре́тіяго; они́ же і того́ уя́звльше ізгна́ша.
|
|
13
|
13
|
|
Тоді господар виноградника сказав: що мені робити? Пошлю сина мого улюбленого; може, побачивши його, посоромляться.
|
Рече́ же господи́н виногра́да: что сотворю́? Послю́ си́на моєго́ возлю́бленнаго, єда́ ка́ко, єго́ ви́дівше, усрам'я́ться.
|
|
14
|
14
|
|
А виноградарі, побачивши його, міркували між собою, кажучи: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, щоб спадщина була нашою.
|
Ви́дівше же єго́ ді́лателе, ми́шляху в себі́, глаго́люще: сей єсть наслі́дник, прийді́те, убіє́м єго́, да на́ше бу́деть достоя́ніє.
|
|
15
|
15
|
|
І, вивівши його геть з виноградника, вбили. Що зробить з ними господар виноградника?
|
І ізве́дше єго́ вон із виногра́да, уби́ша. Что у́бо сотвори́ть їм господи́н виногра́да?
|
|
16
|
16
|
|
Прийде і погубить виноградарів тих, і віддасть виноградник іншим. Ті, що слухали це, сказали: нехай не буде так!
|
При́йдеть і погуби́ть ді́лателі сія́, і вдасть виногра́д іні́м. Сли́шавше же реко́ша: да не бу́деть!
|
|
17
|
17
|
|
А Він, поглянувши на них, сказав: що значить оце написане: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем?
|
Он же воззрі́в на них, рече́: что у́бо пи́саноє сіє́: ка́мень, єго́же небрего́ша зи́ждущії, сей бисть во главу́ у́гла?
|
|
18
|
18
|
|
Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; а на кого він упаде, того роздавить.
|
Всяк пади́й на ка́мені том, сокруши́ться, а на не́мже паде́ть, стри́єть єго́.
|
|
19
|
19
|
|
І шукали в цей час первосвященики і книжники, як накласти на Нього руки, та побоялися народу; бо зрозуміли, що про них сказав Він цю притчу.
|
(Зач. 101) І взиска́ша архієре́є і книжни́ци возложи́ти Нань ру́ці в той час, і убоя́шася наро́да; разумі́ша бо, я́ко к ним при́тчу сію́ рече́.
|
|
20
|
|
|
І, слідкуючи за Ним, підіслали лукавих людей, які, вдаючи з себе праведних, зловили б Його на слові, щоб видати Його начальникам і владі правителя.
|
|
|
21
|
|
|
І вони запитали Його: Учителю, ми знаємо, що Ти правдиво говориш і навчаєш, і не дивишся на особу, але істинно на путь Божу наставляєш;
|
|
|
22
|
|
|
чи належить нам давати податок кесареві, чи ні?
|
|
|
23
|
|
|
Він же, зрозумівши їхнє лукавство, сказав їм: чого Мене спокушаєте?
|
|
|
24
|
|
|
Покажіть Мені динарій — чиє на ньому зображення і напис? Вони відповіли: кесареве.
|
|
|
25
|
|
|
Він сказав їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
|
|
|
26
|
|
|
І не могли впіймати Його на слові перед народом і, здивувавшись відповіді Його, замовкли.
|
|
|
27
|
|
|
Тоді прийшли деякі з саддукеїв, які не визнають воскресіння, і запитали Його:
|
|
|
28
|
|
|
Учителю, Мойсей написав нам: коли у кого помре брат, що мав жінку, і помре бездітним, то нехай брат його візьме жінку його, відродить потомство братові своєму.
|
|
|
29
|
|
|
Отже, було сім братів, і перший взяв жінку і помер бездітним;
|
|
|
30
|
|
|
узяв ту жінку другий, і той помер бездітним;
|
|
|
31
|
|
|
узяв її третій, так само і всі семеро; і, не залишивши дітей, померли.
|
|
|
32
|
|
|
Після всіх померла і жінка.
|
|
|
33
|
|
|
Отже, у воскресінні, якому з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за дружину.
|
|
|
34
|
|
|
Ісус сказав їм у відповідь: сини віку цього женяться і виходять заміж;
|
|
|
35
|
|
|
а ті, що сподобилися досягти того віку і воскресіння з мертвих, не женяться і не виходять заміж.
|
|
|
36
|
|
|
І вмерти вже не можуть; бо вони рівні з ангелами і є сини Божі, ставши синами воскресіння.
|
|
|
37
|
|
|
А що мертві воскресають, і Мойсей показав при купині, коли Господа назвав Богом Авраама, і Богом Ісаака, і Богом Якова.
|
|
|
38
|
|
|
Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі.
|
|
|
39
|
|
|
На це деякі з книжників сказали: Учителю, Ти добре сказав.
|
|
|
40
|
|
|
І більше не насмілювалися запитувати Його ні про що. Він же сказав їм:
|
|
|
41
|
|
|
як це кажуть, що Христос є сином Давидовим,
|
|
|
42
|
|
|
А сам Давид говорить у книзі псалмів: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,
|
|
|
43
|
|
|
доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?
|
|
|
44
|
|
|
Отже, Давид називає Його Господом; як же Він син йому?
|
|
|
45
|
|
|
І коли увесь народ слухав, Він сказав ученикам Своїм:
|
|
|
46
|
|
|
стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і люблять, щоб їх вітали на народних зібраннях, мати перші місця в синагогах і перші місця на вечерях,
|
|
|
47
|
|
|
які з’їдають доми вдів і лицемірно довго моляться; вони приймуть тим більше осудження.
|
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.