1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 26
|
Глава́ к҃ѕ
|
|
1
|
1
|
| У той день будуть співати пісню цю у землі Іудиній: місто міцне у нас; спасіння дав Він замість стіни і валу. | Въ то́й де́нь воспою́тъ пѣ́снь сїю̀ въ землѝ і҆ꙋде́йстѣй, глаго́люще: сѐ, гра́дъ крѣ́покъ, и҆ спасе́нїе на́мъ положи́тъ стѣ́нꙋ и҆ ѡ҆гражде́нїе. |
|
2
|
2
|
| Відчиніть ворота; нехай увійде народ праведний, який зберігає істину. | Ѿве́рзите врата̀, да вни́дꙋтъ лю́дїе хранѧ́щїи пра́вдꙋ и҆ хранѧ́щїи и҆́стинꙋ, |
|
3
|
3
|
| Твердого духом Ти зберігаєш у довершеному мирі, бо на Тебе уповає він. | прїе́млющїи и҆́стинꙋ и҆ хранѧ́щїи ми́ръ. |
|
4
|
4
|
| Уповайте на Господа повіки, бо Господь Бог є твердиня вічна: | Ꙗ҆́кѡ на тѧ̀ надѣ́ѧнїемъ надѣ́ѧшасѧ, гдⷭ҇и, во вѣ́къ, бж҃е вели́кїй, вѣ́чный, |
|
5
|
5
|
| Він скидає тих, що жили на висоті, місто, що високо стояло; повалив його, повалив на землю, кинув його у порох. | и҆́же смири́въ низве́лъ є҆сѝ живꙋ́щыѧ въ высо́кихъ: гра́ды крѣ̑пкїѧ разори́ши и҆ ѡ҆бни́зиши ѧ҆̀ да́же до землѝ. |
|
6
|
6
|
| Нога топче його, ноги бідного, стопи убогих. | И҆ поперꙋ́тъ ѧ҆̀ но́ги кро́ткихъ и҆ смире́нныхъ. |
|
7
|
7
|
| Путь праведника пряма; Ти вирівнюєш шлях праведника. | Пꙋ́ть бл҃гочести́выхъ пра́въ бы́сть, и҆ приꙋгото́ванъ пꙋ́ть бл҃гочести́выхъ. |
|
8
|
8
|
| І на путі судів Твоїх, Господи, ми уповали на Тебе; до імені Твого і до спогадів про Тебе прагнула душа наша. | Пꙋ́ть бо гдⷭ҇ень сꙋ́дъ: оу҆пова́хомъ на и҆́мѧ твоѐ и҆ па́мѧть, є҆ѧ́же жела́етъ дꙋша̀ на́ша. |
|
9
|
9
|
| Душею моєю я прагнув до Тебе вночі, і духом моїм я буду шукати Тебе у нутрощах моїх з раннього ранку, бо коли суди Твої звершуються на землі, тоді ті, що живуть у мирі, навчаються правди. | Ѿ но́щи оу҆́тренюетъ дꙋ́хъ мо́й къ тебѣ̀, бж҃е, занѐ свѣ́тъ повелѣ̑нїѧ твоѧ̑ на землѝ: пра́вдѣ наꙋчи́тесѧ, живꙋ́щїи на землѝ. |
|
10
|
10
|
| Якщо нечестивий буде помилуваний, то не навчиться він правди, — буде лиходійствувати у землі правих і не буде дивитися на велич Господа. | Преста́ бо нечести́вый: всѧ́къ, и҆́же не наꙋчи́тсѧ пра́вдѣ на землѝ, и҆́стины не сотвори́тъ: да во́зметсѧ нечести́вый, да не ви́дитъ сла́вы гдⷭ҇ни. |
|
11
|
11
|
| Господи! рука Твоя була високо піднята, але вони не бачили її; побачать і посоромляться ті, що ненавидять народ Твій; вогонь пожере ворогів Твоїх. | Гдⷭ҇и, высока̀ твоѧ̀ мы́шца, и҆ не вѣ́дѣша, разꙋмѣ́вше же постыдѧ́тсѧ: ре́вность прїи́метъ лю́ди ненака̑занныѧ, и҆ нн҃ѣ ѻ҆́гнь сꙋпоста́ты поѧ́стъ. |
|
12
|
12
|
| Господи! Ти даруєш нам мир; бо і всі діла наші Ти влаштовуєш для нас. | Гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, ми́ръ да́ждь на́мъ, всѧ̑ бо возда́лъ є҆сѝ на́мъ. |
|
13
|
13
|
| Господи Боже наш! інші владики, крім Тебе, панували над нами; але через Тебе тільки ми славимо ім’я Твоє. | Гдⷭ҇и бж҃е на́шъ, стѧжи́ ны: гдⷭ҇и, ра́звѣ тебє̀ и҆но́гѡ не вѣ́мы: и҆́мѧ твоѐ и҆менꙋ́емъ. |
|
14
|
14
|
| Мертві не оживуть; рефаїми не встануть, тому що Ти відвідав і знищив їх, і знищив усяку пам’ять про них. | Ме́ртвїи же живота̀ не и҆́мꙋтъ ви́дѣти, нижѐ вра́чеве воскресѧ́тъ: сегѡ̀ ра́ди наве́лъ є҆сѝ и҆ погꙋби́лъ є҆сѝ, и҆ взѧ́лъ є҆сѝ всѧ́къ мꙋ́жескъ по́лъ и҆́хъ. |
|
15
|
15
|
| Ти примножив народ, Господи, примножив народ, — прославив Себе, поширив усі краї землі. | Приложѝ и҆̀мъ ѕла̑, гдⷭ҇и, приложѝ ѕла̑ сла̑внымъ землѝ. |
|
16
|
16
|
| Господи! у біді він шукав Тебе; проливав тихе моління, коли покарання Твоє осягало його. | Гдⷭ҇и, въ ско́рби помѧнꙋ́хомъ тѧ̀, въ ско́рби ма́лѣ наказа́нїе твоѐ на́мъ. |
|
17
|
17
|
| Як вагітна жінка, коли настає час пологів, мучиться, волає від болю свого, так були ми перед Тобою, Господи. | И҆ ꙗ҆́кѡ болѧ́щаѧ приближа́етсѧ роди́ти и҆ въ болѣ́зни свое́й воскрича̀, та́кѡ бы́хомъ возлю́бленномꙋ твоемꙋ̀. |
|
18
|
18
|
| Були вагітні, мучилися, — і народжували ніби вітер; спасіння не надали землі, й інші жителі всесвіту не упали. | Стра́ха ра́ди твоегѡ̀, гдⷭ҇и, во чре́вѣ прїѧ́хомъ и҆ поболѣ́хомъ, и҆ роди́хомъ дꙋ́хъ спⷭ҇нїѧ твоегѡ̀, є҆го́же сотвори́хомъ на землѝ: не паде́мсѧ, но падꙋ́тсѧ всѝ живꙋ́щїи на землѝ. |
|
19
|
19
|
| Оживуть мерці Твої, повстануть мертві тіла! Оживайте і торжествуйте, повалені у порох: бо роса Твоя — роса рослин, і земля вивергне мерців. | Воскре́снꙋтъ ме́ртвїи и҆ воста́нꙋтъ и҆̀же во гробѣ́хъ, и҆ возра́дꙋютсѧ и҆̀же на землѝ: роса́ бо, ꙗ҆́же ѿ тебє̀, и҆сцѣле́нїе и҆̀мъ є҆́сть, землѧ́ же нечести́выхъ паде́тъ. |
|
20
|
20
|
| Піди, народе мій, увійди у покої твої і замкни за собою двері твої, сховайся на мить, доки не мине гнів; | И҆ди́те, лю́дїе моѝ, вни́дите во хра́минꙋ ва́шꙋ, затвори́те двє́ри своѧ̑, оу҆кры́йтесѧ ма́лѡ є҆ли́кѡ є҆ли́кѡ, до́ндеже мимои́детъ гнѣ́въ гдⷭ҇ень. |
|
21
|
21
|
| бо ось, Господь виходить з оселі Своєї покарати мешканців землі за їхнє беззаконня, і земля відкриє поглинену нею кров і вже не сховає убитих своїх. | Се́ бо, гдⷭ҇ь ѿ ст҃а́гѡ (мѣ́ста) наво́дитъ гнѣ́въ на живꙋ́щыѧ на землѝ: и҆ ѿкры́етъ землѧ̀ кро́вь свою̀ и҆ не покры́етъ и҆збїе́ныхъ. |
