1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
| Заспіваю Улюбленому моєму пісню Улюбленого мого про виноградник Його. В Улюбленого мого був виноградник на вершині плодючої гори, | Воспою̀ нн҃ѣ возлю́бленномꙋ пѣ́снь возлю́бленнагѡ моегѡ̀ вїногра́дꙋ моемꙋ̀: вїногра́дъ бы́сть возлю́бленномꙋ въ ро́зѣ, на мѣ́стѣ тꙋ́чнѣ: |
|
2
|
2
|
| і Він обніс його огорожею, й очистив його від каменів, і насадив у ньому добірні виноградні лози, і побудував вежу посередині його, і викопав у ньому точило, й очікував, що він принесе добрі грона, а він приніс дикі ягоди. | и҆ ѡ҆гражде́нїемъ ѡ҆гради́хъ и҆ ѡ҆копа́хъ, и҆ насади́хъ ло́зꙋ и҆збра́ннꙋ, и҆ созда́хъ сто́лпъ посредѣ̀ є҆гѡ̀, и҆ предточи́лїе и҆скопа́хъ въ не́мъ, и҆ жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здїе, и҆ сотворѝ те́рнїе. |
|
3
|
3
|
| І нині, жителі Єрусалима і мужі Іуди, розсудіть Мене з виноградником Моїм. | И҆ нн҃ѣ, живꙋ́щїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ человѣ́че і҆ꙋ́динъ, сꙋди́те междꙋ̀ мно́ю и҆ вїногра́домъ мои́мъ. |
|
4
|
4
|
| Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому? Чому, коли Я очікував, що він принесе добрі грона, він приніс дикі ягоди? | Что̀ сотворю̀ є҆щѐ вїногра́дꙋ моемꙋ̀, и҆ не сотвори́хъ є҆мꙋ̀; зане́же жда́хъ, да сотвори́тъ гро́здїе, сотвори́ же те́рнїе. |
|
5
|
5
|
| Отже, Я скажу вам, що зроблю з виноградником Моїм: відніму в нього огорожу, і буде він спустошеним; зруйную стіни його, і буде потоптаним, | Нн҃ѣ оу҆́бѡ возвѣщꙋ̀ ва́мъ, что̀ а҆́зъ сотворю̀ вїногра́дꙋ моемꙋ̀: ѿимꙋ̀ ѡ҆гражде́нїе є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́детъ въ разграбле́нїе: и҆ разорю̀ стѣ́нꙋ є҆гѡ̀, и҆ бꙋ́детъ въ попра́нїе. |
|
6
|
6
|
| і залишу його у запустінні: не будуть ні обрізувати, ні обкопувати його, — і заросте він терням і бур’яном, і повелю хмарам не проливати на нього дощ. | И҆ ѡ҆ста́влю вїногра́дъ мо́й, и҆ ктомꙋ̀ не ѡ҆брѣ́жетсѧ, нижѐ покопа́етсѧ, и҆ взы́детъ на не́мъ, ꙗ҆́коже на лѧди́нѣ, те́рнїе: и҆ ѡ҆блакѡ́мъ заповѣ́мъ, є҆́же не ѡ҆дожди́ти на него̀ дождѧ̀. |
|
7
|
7
|
| Виноградник Господа Саваофа є дім Ізраїлів, і мужі Іуди — улюблене насадження Його. І чекав Він правосуддя, але ось — кровопролиття; чекав правди, і ось — волання. | Вїногра́дъ бо гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, до́мъ і҆и҃левъ є҆́сть, и҆ человѣ́къ і҆ꙋ́динъ но́вый са́дъ возлю́бленный: жда́хъ, да сотвори́тъ сꙋ́дъ, сотвори́ же беззако́нїе, и҆ не пра́вдꙋ, но во́пль. |
|
8
|
8
|
| Горе вам, хто приєднує дім до дому, хто приєднує поле до поля, так що іншим не залишається місця, начебто ви одні оселені на землі. | Го́ре совокꙋплѧ́ющымъ до́мъ къ до́мꙋ и҆ село̀ къ селꙋ̀ приближа́ющымъ, да бли́жнемꙋ ѿи́мꙋтъ что̀: є҆да̀ вселите́сѧ є҆ди́ни на землѝ; |
|
9
|
9
|
| У вуха мої сказав Господь Саваоф: численні доми ці будуть порожні, великі і красиві — без мешканців; | Оу҆слы́шашасѧ бо во оу҆шесѣ́хъ гдⷭ҇а саваѡ́ѳа сїѧ̑: а҆́ще бо бꙋ́дꙋтъ до́мове мно́зи, въ запꙋстѣ́нїе бꙋ́дꙋтъ вели́цыи и҆ до́брїи, и҆ не бꙋ́дꙋтъ живꙋ́щїи въ ни́хъ: |
|
10
|
10
|
| десять ділянок у винограднику дадуть один бат, і хомер посіяного зерна ледь принесе ефу. | и҆дѣ́же бо воз̾ѡрю́тъ де́сѧть сꙋпрꙋ̑гъ волѡ́въ, сотвори́тъ корча́гъ є҆ди́нъ, и҆ сѣ́ѧй а҆ртава̑съ ше́сть сотвори́тъ мѣ̑ры трѝ. |
|
11
|
11
|
| Горе тим, які з раннього ранку шукають сикери і до пізнього вечора розгарячають себе вином; | Го́ре востаю́щымъ заꙋ́тра и҆ сїке́ръ гонѧ́щымъ, ждꙋ́щымъ ве́чера: вїно́ бо сожже́тъ ѧ҆̀: |
|
12
|
12
|
| і цитра і гуслі, тимпан і сопілка і вино на бенкетах їх; а на справи Господа вони не дивляться і про діяння рук Його не думають. | со гꙋ́сльми бо и҆ пѣвни́цами, и҆ тѷмпа̑ны и҆ свирѣ́льми вїно̀ пїю́тъ, на дѣла́ же гдⷭ҇нѧ не взира́ютъ и҆ дѣ́лъ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ не помышлѧ́ютъ. |
|
13
|
13
|
| За те народ мій піде у полон непередбачено, і вельможі його будуть голодувати, і багатії його будуть знемагати від спраги. | Оу҆̀бо плѣне́ни бы́ша лю́дїе моѝ, за є҆́же не вѣ́дѣти и҆̀мъ гдⷭ҇а, и҆ мно́жество бы́сть ме́ртвыхъ гла́да ра́ди и҆ жа́жди водны́ѧ. |
|
14
|
14
|
| За те пекло розширилося і безмірно розкрило пащу свою: і зійде туди слава їх і багатство їх, і шум їх і все́, що веселить їх. | И҆ разширѝ а҆́дъ дꙋ́шꙋ свою̀ и҆ разве́рзе оу҆ста̀ своѧ̑, є҆́же не преста́ти: и҆ сни́дꙋтъ сла́внїи и҆ вели́цыи и҆ бога́тїи и҆ гꙋби́телїе и҆́хъ и҆ веселѧ́йсѧ въ не́мъ: |
|
15
|
15
|
| І принизиться людина, і смириться муж, і очі гордих поникнуть; | и҆ смири́тсѧ человѣ́къ, и҆ ѡ҆безче́ститсѧ мꙋ́жъ, и҆ ѻ҆́чи высокоглѧ́дающїи смирѧ́тсѧ. |
|
16
|
16
|
| а Господь Саваоф звеличиться у суді, і Бог Святий виявить святість Свою у правді. | И҆ вознесе́тсѧ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ въ сꙋдѣ̀, и҆ бг҃ъ ст҃ы́й просла́витсѧ въ пра́вдѣ: |
|
17
|
17
|
| І будуть пастися вівці за своєю волею, і чужі будуть живитися залишеними плідними пасовищами багатих. | и҆ оу҆пасꙋ́тсѧ расхище́ннїи ꙗ҆́кѡ ю҆нцы̀, и҆ пꙋсты̑ни плѣне́нныхъ а҆́гнцы поѧдѧ́тъ. |
|
18
|
18
|
| Горе тим, хто тягне на себе беззаконня мотузками суєти, і гріх — ніби ременями колісничними; | Го́ре привлача́ющымъ грѣхѝ ꙗ҆́кѡ оу҆́жемъ до́лгимъ, и҆ ꙗ҆́кѡ и҆́га ю҆́нична реме́немъ беззакѡ́нїѧ своѧ̑, |
|
19
|
19
|
| які говорять: «нехай Він поспішить і прискорить діло Своє, щоб ми бачили, і нехай наблизиться і прийде для виконання ради Святого Ізраїлевого, щоб ми пізнали!» | глаго́лющымъ: ско́рѡ да прибли́жатсѧ, ꙗ҆̀же сотвори́тъ, да ви́димъ, и҆ да прїи́детъ совѣ́тъ ст҃а́гѡ і҆и҃лева, да разꙋмѣ́емъ. |
|
20
|
20
|
| Горе тим, які зло називають добром, і добро — злом, пітьму вважають світлом, і світло — пітьмою, гірке вважають солодким, і солодке — гірким! | Го́ре глаго́лющымъ лꙋка́вое до́брое, и҆ до́брое лꙋка́вое, полага́ющымъ тмꙋ̀ свѣ́тъ, и҆ свѣ́тъ тмꙋ̀, полага́ющымъ го́рькое сла́дкое, и҆ сла́дкое го́рькое. |
|
21
|
21
|
| Горе тим, які мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою! | Го́ре, и҆̀же мꙋ́дри въ себѣ̀ сами́хъ и҆ пред̾ собо́ю разꙋ́мни. |
|
22
|
22
|
| Горе тим, які сміливі пити вино і сильні готувати міцний напій, | Го́ре крѣ̑пкимъ ва́шымъ, вїно̀ пїю́щымъ, и҆ вельмо́жамъ растворѧ́ющымъ сїке́ръ, |
|
23
|
23
|
| які за подарунки виправдовують винного і правих позбавляють законного! | ѡ҆правда́ющымъ нечести́ва дарѡ́въ ра́ди, и҆ є҆́же є҆́сть првⷣное првⷣнагѡ взе́млющымъ ѿ негѡ̀. |
|
24
|
24
|
| За те, як вогонь з’їдає солому, і полум’я знищує сіно, так зотліє корінь їх, і цвіт їх розвіється, як порох; тому що вони відкинули закон Господа Саваофа і знехтували слово Святого Ізраїлевого. | Сегѡ̀ ра́ди ꙗ҆́коже сгори́тъ тро́сть ѿ оу҆́глїѧ ѻ҆́гненнагѡ и҆ сожже́тсѧ ѿ пла́мене разгорѣ́вшагѡсѧ, ко́рень и҆́хъ ꙗ҆́кѡ пе́рсть бꙋ́детъ, и҆ цвѣ́тъ и҆́хъ ꙗ҆́кѡ пра́хъ взы́детъ: не восхотѣ́ша бо зако́на гдⷭ҇а саваѡ́ѳа, но сло́во ст҃а́гѡ і҆и҃лева раздражи́ша. |
|
25
|
25
|
| За те запалає гнів Господа на народ Його, і простягне Він руку Свою на нього й уразить його, так що здригнуться гори, і трупи їхні будуть як послід на вулицях. І при усьому цьому гнів Його не відвернеться, і рука Його ще буде простягнута. | И҆ воз̾ѧри́сѧ гнѣ́вомъ гдⷭ҇ь саваѡ́ѳъ на лю́ди своѧ̑, и҆ наложѝ рꙋ́кꙋ свою̀ на ни́хъ, и҆ поразѝ и҆̀хъ: и҆ раздражи́шасѧ го́ры, и҆ бы́ша трꙋ́пи и҆́хъ ꙗ҆́кѡ гно́й посредѣ̀ пꙋтѝ. И҆ во всѣ́хъ си́хъ не ѿврати́сѧ ꙗ҆́рость є҆гѡ̀, но є҆щѐ рꙋка̀ є҆гѡ̀ высока̀. |
|
26
|
26
|
| І підніме прапор народам далеким, і дасть знак тому, хто живе на краю землі, — і ось, він легко і скоро прийде; | Воздви́гнетъ оу҆́бѡ зна́менїе во ꙗ҆зы́цѣхъ сꙋ́щихъ дале́че и҆ позви́ждетъ и҆̀мъ ѿ конє́цъ землѝ, и҆ сѐ, ско́рѡ ле́гцѣ грѧдꙋ́тъ: |
|
27
|
27
|
| не буде у нього ні втомленого, ні знеможеного; жоден не задрімає і не засне, і не зніметься пояс зі стегон його, і не розірветься ремінь на взутті його; | не вза́лчꙋтъ, ни оу҆трꙋдѧ́тсѧ, ни воздре́млютъ, ни поспѧ́тъ, ни распоѧ́шꙋтъ по́ѧсѡвъ свои́хъ ѿ чре́слъ свои́хъ, нижѐ расто́ргнꙋтсѧ ремє́ни сапогѡ́въ и҆́хъ: |
|
28
|
28
|
| стріли його загострені, і всі луки його натягнуті; копита коней його подібні до кременю, і колеса його — як вихор; | и҆́хже стрѣ́лы ѻ҆стры̑ сꙋ́ть, и҆ лꙋ́цы и҆́хъ напрѧже́ни: кѡпы́та ко́ней и҆́хъ ꙗ҆́кѡ тве́рдъ ка́мень вмѣни́шасѧ, коле́са колесни́цъ и҆́хъ ꙗ҆́кѡ бꙋ́рѧ. |
|
29
|
29
|
| ревіння його — як ревіння левиці; він рикає подібно до скимнів, і зареве, і схопить здобич і віднесе, і ніхто не відніме. | Ꙗ҆рѧ́тсѧ ꙗ҆́кѡ льво́ве, и҆ предста́ша ꙗ҆́кѡ льви̑чища: и҆ и҆́метъ, и҆ возопїе́тъ ꙗ҆́кѡ ѕвѣ́рь, и҆ и҆зве́ржетъ, и҆ не бꙋ́детъ ѿе́млющагѡ и҆̀хъ. |
|
30
|
30
|
| І зареве на нього у той день ніби ревіння розбурханого моря; і спогляне він на землю, і ось — пітьма, горе, і світло померкло у хмарах. | И҆ возопїе́тъ и҆́хъ ра́ди въ то́й де́нь, ꙗ҆́кѡ шꙋ́мъ мо́рѧ волнꙋ́ющасѧ: и҆ воззрѧ́тъ на зе́млю, и҆ сѐ, тма̀ же́стока въ недоꙋмѣ́нїи и҆́хъ. |
