1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 57
|
Глава́ н҃з
|
|
1
|
1
|
|
Праведник помирає, і ніхто не приймає цього до серця; і мужі благочестиві підносяться від землі, і ніхто не помислить, що праведник підноситься від зла.
|
Ви́дите, ка́кѡ пра́ведный поги́бе, и҆ никто́же не прїе́млетъ се́рдцемъ, и҆ мꙋ́жїе пра́веднїи взе́млютсѧ, и҆ никто́же разꙋмѣ́етъ: ѿ лица́ бо непра́вды взѧ́сѧ пра́ведный.
|
|
2
|
2
|
|
Він відходить до миру; ті, що ходять прямими путями, будуть спочивати на ложах своїх.
|
Бꙋ́детъ съ ми́ромъ погребе́нїе є҆гѡ̀, взѧ́сѧ ѿ среды̀.
|
|
3
|
3
|
|
Але наблизьтеся сюди ви, сини чаклунки, сíм’я перелюбника і блудниці!
|
Вы́ же прїиди́те сѣ́мѡ, сы́нове беззако́ннїи, сѣ́мѧ прелюбодѣ́євъ и҆ блꙋдни́цы:
|
|
4
|
4
|
|
З кого ви глузуєте? проти кого розширюєте рот, висуваєте язик? чи ви не діти злочину, сíм’я неправди,
|
въ че́мъ оу҆слажда́стесѧ и҆ на кого̀ ѿверзо́сте оу҆ста̀ ва̑ша; и҆ на кого̀ и҆зсꙋ́нꙋсте ѧ҆зы́къ ва́шъ; не вы́ ли є҆стѐ ча̑да па́гꙋбы, сѣ́мѧ беззако́нно,
|
|
5
|
5
|
|
розпалені похіттю до ідолів під кожним гіллястим деревом, ті, що заколюєте дітей біля струмків, між розщелинами скель?
|
молѧ́щїисѧ кꙋмі́рѡмъ под̾ дре́вїемъ ча́стымъ, закала́юще ча̑да своѧ̑ въ де́брехъ посредѣ̀ ка́менїѧ;
|
|
6
|
6
|
|
У гладеньких каменях струмків доля твоя; вони, вони жереб твій; їм ти робиш узливання і приносиш жертви: чи можу Я бути задоволений цим?
|
То̀ твоѧ̀ ча́сть, се́й тво́й жре́бїй, и҆ тѣ̑мъ пролїѧ́лъ є҆сѝ возлїѧ̑нїѧ, и҆ тѣ̑мъ прине́слъ є҆сѝ жє́ртвы: ѿ си́хъ оу҆̀бо не разгнѣ́ваюсѧ ли;
|
|
7
|
7
|
|
На високій і видатній горі ти ставиш ложе твоє і туди піднімаєшся приносити жертву.
|
На горѣ̀ высо́цѣ и҆ превознесе́ннѣ, та́мѡ твоѐ ло́же, и҆ та́мѡ возне́слъ є҆сѝ трє́бы твоѧ̑:
|
|
8
|
8
|
|
За дверима також і за одвірками ставиш пам’яті твої; бо, відвернувшись від Мене, ти оголюєшся і сходиш; розширюєш постіль твою і домовляєшся з тими з них, з якими любиш лежати, видивляєшся місце.
|
и҆ за подво́ѧми две́рїй твои́хъ положи́лъ є҆сѝ па́мѧть твою̀: мы́слилъ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ а҆́ще ѿ менє̀ ѿстꙋпи́ши, бо́лѣе нѣ́что воз̾имѣ́еши: возлюби́лъ є҆сѝ спѧ́щыѧ съ тобо́ю,
|
|
9
|
9
|
|
Ти ходила також до царя із запашною мастю і примножила масті твої, і далеко посилала послів твоїх, і принижувалася до пекла.
|
и҆ оу҆мно́жилъ є҆сѝ блꙋже́нїе твоѐ съ ни́ми, и҆ мнѡ́ги сотвори́лъ, и҆̀же дале́че ѿ тебє̀, и҆ посла́лъ є҆сѝ послы̀ за предѣ́лы твоѧ̑, и҆ смири́лсѧ є҆сѝ да́же до а҆́да.
|
|
10
|
10
|
|
Від довгого шляху твого стомлювалася, але не говорила: «надія загублена!»; усе ще знаходила жвавість у руці твоїй, і тому не відчувала ослаблення.
|
Мно́гими пꙋтьмѝ твои́ми трꙋди́лсѧ є҆сѝ, и҆ не ре́клъ є҆сѝ: преста́нꙋ крѣпѧ́щьсѧ, ꙗ҆́кѡ сотвори́лъ є҆сѝ сїѧ̑, сегѡ̀ ра́ди не помоли́лсѧ мѝ є҆сѝ ты̀.
|
|
11
|
11
|
|
Кого ж ти злякалася й устрашилася, що зробилася невірною і Мене перестала пам’ятати і зберігати у твоєму серці? чи не від того, що Я мовчав, і притому довго, ти перестала боятися Мене?
|
Кого̀ благопоче́тъ оу҆боѧ́лсѧ є҆сѝ, и҆ солга́лъ мѝ, и҆ не помѧнꙋ́лъ є҆сѝ менѐ, нижѐ прїѧ́лъ мѧ̀ є҆сѝ во оу҆́мъ, нижѐ въ се́рдце твоѐ; и҆ а҆́зъ тѧ̀ ви́дѧ, презира́ю, и҆ не оу҆боѧ́лсѧ є҆сѝ менѐ.
|
|
12
|
12
|
|
Я покажу правду твою і діла твої, — і вони будуть не на користь тобі.
|
И҆ а҆́зъ возвѣщꙋ̀ пра́вдꙋ твою̀ и҆ ѕлѡ́бы твоѧ̑, ꙗ҆̀же не оу҆спѣ́ютъ тебѣ̀:
|
|
13
|
13
|
|
Коли ти будеш волати, чи спасе тебе збіговисько твоє? — усіх їх віднесе вітер, розвіє подув; а той, хто надіється на Мене, успадкує землю і буде володіти святою горою Моєю.
|
є҆гда̀ возопїе́ши, да и҆зба́вѧтъ тѧ̀ во печа́лехъ твои́хъ: сїѧ̑ бо всѧ̑ вѣ́тръ во́зметъ, и҆ ѿнесе́тъ бꙋ́рѧ: а҆ держа́щїисѧ менє̀ стѧ́жꙋтъ зе́млю и҆ наслѣ́дѧтъ го́рꙋ ст҃ꙋ́ю мою̀.
|
|
14
|
14
|
|
І сказав: піднімайте, піднімайте, рівняйте шлях, прибирайте перешкоду зі шляху народу Мого.
|
И҆ рекꙋ́тъ: ѡ҆чи́стите пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ пꙋти̑ и҆ ѿими́те претыка̑нїѧ ѿ пꙋтѝ люді́й мои́хъ.
|
|
15
|
15
|
|
Бо так говорить Вишній і Звеличений, Який вічно живе, — Святий ім’я Його: Я живу на висоті небес і у святилищі, й також із упокореними і смиренними духом, щоб оживляти дух смиренних і оживляти серця упокорених.
|
Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь вы́шнїй, и҆́же живе́тъ во высо́кихъ во вѣ́къ, ст҃ы́й во ст҃ы́хъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀, вы́шнїй, во ст҃ы́хъ почива́ѧй, и҆ малодꙋ̑шнымъ даѧ́й долготерпѣ́нїе и҆ даѧ́й живо́тъ сокрꙋшє́нымъ се́рдцемъ:
|
|
16
|
16
|
|
Бо не вічно буду Я судитися і не до кінця гніватися; інакше знеможе переді Мною дух і все, що дише, що Мною створене.
|
не во вѣ́къ ѿмщꙋ̀ ва́мъ, ни всегда̀ гнѣ́ватисѧ бꙋ́дꙋ на вы̀: дх҃ъ бо ѿ менє̀ и҆зы́детъ, и҆ всѧ́кое дыха́нїе а҆́зъ сотвори́хъ.
|
|
17
|
17
|
|
За гріх користолюбства його Я гнівався й уражав його, ховав лице і обурювався; але він, відвернувшись, пішов шляхом свого серця.
|
За грѣ́хъ ма́лѡ что̀ ѡ҆печа́лихъ є҆го̀ и҆ порази́хъ є҆го̀ и҆ ѿврати́хъ лицѐ моѐ ѿ негѡ̀: и҆ ѡ҆печа́лисѧ и҆ по́йде дрѧ́хлъ во пꙋте́хъ свои́хъ.
|
|
18
|
18
|
|
Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його.
|
Пꙋти̑ є҆гѡ̀ ви́дѣхъ и҆ и҆сцѣли́хъ є҆го̀, и҆ оу҆тѣ́шихъ є҆го̀ и҆ да́хъ є҆мꙋ̀ оу҆тѣше́нїе и҆́стинно,
|
|
19
|
19
|
|
Я виконаю слово: мир, мир далекому і ближньому, — говорить Господь, — і зцілю його.
|
ми́ръ на ми́ръ дале́че и҆ бли́з̾ сꙋ́щымъ: и҆ речѐ гдⷭ҇ь: и҆сцѣлю̀ ѧ҆̀.
|
|
20
|
20
|
|
А нечестиві — як море схвильоване, яке не може заспокоїтися, і во́ди якого викидають мул і бруд.
|
Непра́веднїи же возволнꙋ́ютсѧ и҆ почи́ти не возмо́гꙋтъ.
|
|
21
|
21
|
|
Немає миру нечестивим, — говорить Бог мій.
|
Нѣ́сть ра́доватисѧ нечєсти́вымъ, речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ.
|
