1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
| Після того відкрив Іов вуста свої і прокляв день свій. | Посе́мъ ѿве́рзе і҆́ѡвъ оу҆ста̀ своѧ̑ и҆ проклѧ̀ де́нь сво́й, |
|
2
|
2
|
| І почав Іов і сказав: | глаго́лѧ: |
|
3
|
3
|
| згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина! | да поги́бнетъ де́нь, въ ѻ҆́ньже роди́хсѧ, и҆ но́щь ѻ҆́наѧ, въ ню́же рѣ́ша: сѐ, мꙋ́жескъ по́лъ: |
|
4
|
4
|
| День той нехай буде темрявою; нехай не шукає його Бог з висоти, і нехай не засяє над ним світло! | та̀ но́щь бꙋ́ди тма̀, и҆ да не взы́щетъ є҆ѧ̀ гдⷭ҇ь свы́ше, нижѐ да прїи́детъ на ню̀ свѣ́тъ, |
|
5
|
5
|
| Нехай затьмарить його темрява і тінь смертна, нехай обійме його хмара, нехай страшаться його, як палючої спеки! | и҆ да прїи́метъ ю҆̀ тма̀ и҆ сѣ́нь сме́ртнаѧ, да прїи́детъ на ню̀ сꙋмра́къ: про́клѧтъ бꙋ́ди де́нь то́й |
|
6
|
6
|
| Ніч та, — нехай володіє нею морок, нехай не рахується вона в днях року, нехай не ввійде у число місяців! | и҆ но́щь ѻ҆́наѧ: да пости́гнетъ ю҆̀ тма̀, да не бꙋ́детъ во дне́хъ лѣ́та, нижѐ да вчи́слитсѧ во дне́хъ мцⷭ҇ей: |
|
7
|
7
|
| О! ніч та — нехай буде вона безлюдна; нехай не ввійде в неї радість! | но но́щь ѻ҆́наѧ да бꙋ́детъ болѣ́знь, и҆ да не прїи́детъ на ню̀ весе́лїе и҆ ра́дость, |
|
8
|
8
|
| Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, здатні розбудити левиафана! | но да проклене́тъ ю҆̀ проклина́ѧй то́й де́нь, и҆́же и҆́мать ѡ҆долѣ́ти вели́каго ки́та: |
|
9
|
9
|
| Нехай померкнуть зірки світанку її: нехай чекає вона світла, і воно не приходить, і нехай не побачить вона вій денниці | да поме́ркнꙋтъ ѕвѣ́зды тоѧ̀ но́щи, да ѡ҆жида́етъ и҆ на свѣ́тъ да не прїи́детъ, и҆ да не ви́дитъ денни́цы возсїѧва́ющїѧ, |
|
10
|
10
|
| за те, що не зачинила дверей утроби матері моєї і не приховала горя від очей моїх! | ꙗ҆́кѡ не затворѝ вра́тъ чре́ва ма́тере моеѧ̀: ѿѧ́ла бо бы̀ болѣ́знь ѿ ѻ҆́чїю моє́ю: |
|
11
|
11
|
| Чому я не помер, виходячи з утроби, і не помер, коли вийшов з утроби? | почто́ бо во оу҆тро́бѣ не оу҆мро́хъ; и҆з̾ чре́ва же и҆зше́дъ, и҆ а҆́бїе не погибо́хъ; |
|
12
|
12
|
| Навіщо прийняли мене коліна? навіщо було мені годуватися грудьми? | почто́ же мѧ̀ прїѧ́ша на кѡлѣ́на; почто́ же сса́хъ сосца̑; |
|
13
|
13
|
| Тепер би лежав я і спочивав; спав би, і мені було б спокійно | нн҃ѣ оу҆́бѡ оу҆снꙋ́въ оу҆молча́лъ бы́хъ, оу҆снꙋ́въ же почи́лъ бы́хъ |
|
14
|
14
|
| з царями і радниками землі, які забудовували для себе пустелі, | со царьмѝ и҆ совѣ̑тники землѝ, и҆̀же хвалѧ́хꙋсѧ ѻ҆рꙋ̑жїи, |
|
15
|
15
|
| або з князями, у яких було золото, і які наповнювали доми свої сріблом; | и҆лѝ со кнѧ̑зи, и҆̀мже мно́гѡ зла́та, и҆̀же напо́лниша до́мы своѧ̑ сребра̀, |
|
16
|
16
|
| або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, які не побачили світла. | и҆лѝ ꙗ҆́коже и҆́звергъ и҆зла́зѧй и҆з̾ ложе́снъ ма́тернихъ, и҆лѝ ꙗ҆́коже младе́нцы, и҆̀же не ви́дѣша свѣ́та: |
|
17
|
17
|
| Там беззаконні перестають наводити страх, і там відпочивають виснажені в силі. | та́мѡ нечести́вїи оу҆толи́ша ꙗ҆́рость гнѣ́ва, та́мѡ почи́ша претрꙋжде́ннїи тѣ́ломъ, |
|
18
|
18
|
| Там в’язні разом насолоджуються спокоєм і не чують криків приставника. | вкꙋ́пѣ же въ вѣ́цѣ се́мъ бы́вшїи не слы́шатъ гла́са собира́ющагѡ да́нь: |
|
19
|
19
|
| Малий і великий там рівні, і раб вільний від господаря свого. | ма́лъ и҆ вели́къ та́мѡ є҆́сть, и҆ ра́бъ не боѧ́йсѧ господи́на своегѡ̀: |
|
20
|
20
|
| Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею, | почто́ бо да́нъ є҆́сть сꙋ́щымъ въ го́рести свѣ́тъ и҆ сꙋ́щымъ въ болѣ́знехъ дꙋша́мъ живо́тъ, |
|
21
|
21
|
| які чекають на смерть, і немає її, які викопали б її охочіше, ніж скарб, | и҆̀же жела́ютъ сме́рти и҆ не полꙋча́ютъ, и҆́щꙋще ꙗ҆́коже сокро́вища, |
|
22
|
22
|
| зраділи б до захвату, захоплювалися б, що знайшли гріб? | ѡ҆бра́довани же быва́ютъ, а҆́ще оу҆лꙋча́тъ (сме́рть); |
|
23
|
23
|
| Навіщо дано світло людині, путь якої закрита, і яку Бог оточив мороком? | сме́рть бо мꙋ́жꙋ поко́й, є҆гѡ́же пꙋ́ть сокрове́нъ є҆́сть, затвори́ бо бг҃ъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀: |
|
24
|
24
|
| Зітхання мої попереджають хліб мій, і стогони мої ллються, як вода, | пре́жде бо бра́шенъ мои́хъ воздыха́нїе мѝ прихо́дитъ, слезю́ же а҆́зъ ѡ҆держи́мь стра́хомъ, |
|
25
|
25
|
| бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене. | стра́хъ бо, є҆гѡ́же оу҆жаса́хсѧ, прїи́де мѝ, и҆ є҆гѡ́же боѧ́хсѧ, срѣ́те мѧ̀: |
|
26
|
26
|
| Немає мені миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя. | ни оу҆мири́хсѧ, нижѐ оу҆молча́хъ, нижѐ почи́хъ, и҆ на́йде мѝ гнѣ́въ. |
