1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 7
|
Глава́ з҃
|
|
1
|
1
|
|
Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця?
|
Не и҆скꙋше́нїе ли житїѐ человѣ́кꙋ на землѝ, и҆ ꙗ҆́коже нае́мника повседне́внагѡ жи́знь є҆гѡ̀;
|
|
2
|
2
|
|
Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї,
|
и҆лѝ ꙗ҆́коже ра́бъ боѧ́йсѧ гдⷭ҇а своегѡ̀ и҆ оу҆лꙋчи́въ сѣ́нь; и҆лѝ ꙗ҆́коже нае́мникъ жды́й мзды̀ своеѧ̀;
|
|
3
|
3
|
|
так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені.
|
та́кожде и҆ а҆́зъ жда́хъ мцⷭ҇ы тщы̀, нѡ́щи же болѣ́зней даны̀ мѝ сꙋ́ть.
|
|
4
|
4
|
|
Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку.
|
А҆́ще оу҆снꙋ̀, глаго́лю: когда̀ де́нь; є҆гда́ же воста́нꙋ, па́ки: когда̀ ве́черъ; и҆спо́лненъ же быва́ю болѣ́зней ѿ ве́чера до оу҆́тра.
|
|
5
|
5
|
|
Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться.
|
Мѣ́ситсѧ же моѐ тѣ́ло въ гноѝ черве́й, ѡ҆блива́ю же грꙋ́дїе землѝ, гно́й стрꙋжа̀.
|
|
6
|
6
|
|
Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії.
|
Житїе́ же моѐ є҆́сть скорѧ́е бесѣ́ды, поги́бе же во тще́й наде́жди.
|
|
7
|
7
|
|
Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре.
|
Помѧнѝ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ дꙋ́хъ мо́й живо́тъ, и҆ ктомꙋ̀ не возврати́тсѧ ѻ҆́ко моѐ ви́дѣти блага̑ѧ.
|
|
8
|
8
|
|
Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене.
|
Не оу҆́зритъ менѐ ѻ҆́ко ви́дѧщагѡ мѧ̀: ѻ҆́чи твоѝ на мнѣ̀, и҆ ктомꙋ̀ нѣ́смь,
|
|
9
|
9
|
|
Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде,
|
ꙗ҆́коже ѡ҆́блакъ ѡ҆чище́нъ ѿ небесѐ: а҆́ще бо человѣ́къ сни́детъ во а҆́дъ, ктомꙋ̀ не взы́детъ,
|
|
10
|
10
|
|
не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його.
|
ни возврати́тсѧ во сво́й до́мъ, нижѐ и҆́мать є҆го̀ позна́ти ктомꙋ̀ мѣ́сто є҆гѡ̀.
|
|
11
|
11
|
|
Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї.
|
Оу҆́бѡ нижѐ а҆́зъ пощажꙋ̀ оу҆́стъ мои́хъ, возглаго́лю въ нꙋ́жди сы́й, ѿве́рзꙋ оу҆ста̀ моѧ̑ го́рестїю дꙋшѝ моеѧ̀ сотѣсне́нъ.
|
|
12
|
12
|
|
Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу?
|
Є҆да̀ мо́ре є҆́смь, и҆лѝ ѕмі́й, ꙗ҆́кѡ оу҆чини́лъ є҆сѝ на мѧ̀ хране́нїе;
|
|
13
|
13
|
|
Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє,
|
Реко́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆тѣ́шитъ мѧ̀ ѻ҆́дръ мо́й, произнесꙋ́ же ко мнѣ̀ на є҆ди́нѣ сло́во на ло́жи мое́мъ:
|
|
14
|
14
|
|
ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене;
|
оу҆страша́еши мѧ̀ со́нїѧми и҆ видѣ́нїѧми оу҆жаса́еши мѧ̀:
|
|
15
|
15
|
|
і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх.
|
свободи́ши ѿ дꙋ́ха моегѡ̀ дꙋ́шꙋ мою̀, ѿ сме́рти же кѡ́сти моѧ̑.
|
|
16
|
16
|
|
Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта.
|
Не поживꙋ́ бо во вѣ́къ, да долготерплю̀: ѿстꙋпѝ ѿ менє̀, тще́ бо житїѐ моѐ.
|
|
17
|
17
|
|
Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою,
|
Что́ бо є҆́сть человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ возвели́чилъ є҆сѝ є҆го̀; и҆лѝ ꙗ҆́кѡ внима́еши оу҆мо́мъ къ немꙋ̀;
|
|
18
|
18
|
|
відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її?
|
и҆лѝ посѣще́нїе твори́ши є҆мꙋ̀ по всѧ́ко оу҆́тро и҆ въ поко́и сꙋди́ти є҆го̀ и҆́маши;
|
|
19
|
19
|
|
Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою?
|
Доко́лѣ не ѡ҆ста́виши менѐ, нижѐ ѿпꙋска́еши мѧ̀, до́ндеже поглощꙋ̀ сли̑ны моѧ̑ въ болѣ́зни;
|
|
20
|
20
|
|
Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар?
|
А҆́ще а҆́зъ согрѣши́хъ, что̀ тебѣ̀ возмогꙋ̀ содѣ́лати, свѣ́дый оу҆́мъ человѣ́чь; почто́ мѧ є҆сѝ положи́лъ прекосло́вна тебѣ̀, и҆ є҆́смь тебѣ̀ бре́менемъ;
|
|
21
|
21
|
|
І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає.
|
почто̀ нѣ́си сотвори́лъ беззако́нїю моемꙋ̀ забве́нїѧ, и҆ ѡ҆чище́нїѧ грѣха̀ моегѡ̀; нн҃ѣ же въ зе́млю ѿидꙋ̀, оу҆́тренюѧй же нѣ́смь ктомꙋ̀.
|
