1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 17
|
Глава́ з҃і
|
|
1
|
1
|
| Дихання моє ослабло; дні мої вгасають; гроби переді мною. | Тлѣ́ю дꙋ́хомъ носи́мь, прошꙋ́ же гро́ба и҆ не оу҆лꙋча́ю. |
|
2
|
2
|
| Якби не глузування їх, то і серед спорів їх око моє перебувало б спокійним. | Молю̀ болѣ́знꙋѧ, и҆ что̀ сотворю̀; оу҆крадо́ша же мѝ и҆мѣ́нїе чꙋжді́и. |
|
3
|
3
|
| Заступися, поручися Сам за мене перед Собою! інакше хто поручиться за мене? | Кто́ є҆сть се́й; рꙋко́ю мое́ю свѧ́занъ да бꙋ́детъ. |
|
4
|
4
|
| Бо Ти закрив серце їх від розуміння, і тому не даси торжествувати їм. | Ꙗ҆́кѡ се́рдце и҆́хъ сокры́лъ є҆сѝ ѿ мꙋ́дрости, сегѡ̀ ра́ди да не вознесе́ши и҆́хъ. |
|
5
|
5
|
| Хто прирікає друзів своїх на здобич, у дітей того очі витечуть. | Ча́сти возвѣсти́тъ ѕлѡ́бы: ѻ҆́чи же на сынѣ́хъ и҆ста́ѧста. |
|
6
|
6
|
| Він поставив мене притчею для народу і посміховищем для нього. | Положи́лъ же мѧ̀ є҆сѝ въ при́тчꙋ во ꙗ҆зы́цѣхъ, смѣ́хъ же бы́хъ и҆̀мъ. |
|
7
|
7
|
| Помутніли від горя очі мої, і всі члени мої, як тінь. | Ѡ҆слѣпо́ста бо ѿ гнѣ́ва ѻ҆́чи моѝ, повоева́нъ бы́хъ вельмѝ ѿ всѣ́хъ: |
|
8
|
8
|
| Здивуються від цього праведні, і невинний обуриться на лицеміра. | чꙋ́до ѡ҆б̾ѧ̀ и҆́стинныхъ ѡ҆ се́мъ, пра́ведникъ же на беззако́нника да воста́нетъ: |
|
9
|
9
|
| Але праведник буде міцно триматися путі своєї, і чистий руками буде більше і більше утверджуватися. | да содержи́тъ же вѣ́рный пꙋ́ть сво́й, чи́стый же рꙋка́ма да прїи́метъ де́рзость. |
|
10
|
10
|
| Виступайте, всі ви, і підійдіть; не знайду я мудрого між вами. | Но ѻ҆ба́че всѝ належи́те и҆ прїиди́те, не бо̀ ѡ҆брѣта́ю въ ва́съ и҆́стины. |
|
11
|
11
|
| Дні мої минули; думи мої — надбання серця мого — розбиті. | Дні́е моѝ преидо́ша въ тече́нїи, расторго́шасѧ же оу҆́дове се́рдца моегѡ̀. |
|
12
|
12
|
| А вони ніч хочуть перетворити на день, світло наблизити до лиця пітьми. | Но́щь въ де́нь преложи́хъ: свѣ́тъ бли́з̾ ѿ лица̀ тмы̀. |
|
13
|
13
|
| Якби я й очікувати став, то пекло — дім мій; у пітьмі постелю я постіль мою; | А҆́ще бо стерплю̀, а҆́дъ мѝ є҆́сть до́мъ, въ сꙋмра́цѣ же постла́сѧ мѝ посте́лѧ. |
|
14
|
14
|
| гробу скажу: ти батько мій, черві: ти мати моя і сестра моя. | Сме́рть назва́хъ ѻ҆тца̀ моего̀ бы́ти, ма́терь же и҆ сестрꙋ́ ми гно́й. |
|
15
|
15
|
| Де ж після цього надія моя? і очікуване мною хто побачить? | Гдѣ̀ оу҆́бѡ є҆щѐ є҆́сть мѝ наде́жда, и҆лѝ блага̑ѧ моѧ̑ оу҆зрю̀; |
|
16
|
16
|
| У пекло зійде вона і буде спочивати зі мною у поросі. | и҆лѝ со мно́ю во а҆́дъ сни́дꙋтъ, и҆лѝ вкꙋ́пѣ въ пе́рсть сни́демъ. |
