1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 32
|
Глава́ л҃в
|
|
1
|
1
|
| Коли ті три мужі перестали відповідати Іову, тому що він був правий в очах своїх, | И҆ оу҆молча̀ і҆́ѡвъ словесы̀. Оу҆молча́ша же и҆ трїѐ дрꙋ́зїе є҆гѡ̀ ктомꙋ̀ прерѣкова́ти і҆́ѡвꙋ, бѣ̀ бо і҆́ѡвъ првⷣнъ пред̾ ни́ми. |
|
2
|
2
|
| тоді запалав гнів Елиуя, сина Варахиїлового, вузитянина з племені Рамового: запалав гнів його на Іова за те, що він виправдовував себе більше, ніж Бога, | Разгнѣ́васѧ же є҆лїꙋ́съ сы́нъ варахїи́левъ вꙋзі́тѧнинъ, ѿ оу҆́жичества а҆ра́мска а҆ѵсїтїді́йскїѧ страны̀, разгнѣ́васѧ же на і҆́ѡва ѕѣлѡ̀, зане́же наречѐ себѐ првⷣна пред̾ бг҃омъ, |
|
3
|
3
|
| а на трьох друзів його запалав гнів його за те, що вони не знайшли, що відповісти, а тим часом звинувачували Іова. | и҆ на трїе́хъ же дрꙋгѡ́въ разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ не возмого́ша ѿвѣща́ти проти́вꙋ і҆́ѡвꙋ и҆ сꙋди́ша є҆го̀ бы́ти нечести́ва. |
|
4
|
4
|
| Елиуй чекав, поки Іов говорив, тому що вони літами були старші за нього. | Є҆лїꙋ́съ же терпѧ́ше да́ти ѿвѣ́тъ і҆́ѡвꙋ, ꙗ҆́кѡ старѣ́йшїи є҆гѡ̀ сꙋ́ть де́ньми (дрꙋ́зїе є҆гѡ̀). |
|
5
|
5
|
| Коли ж Елиуй побачив, що немає відповіді з вуст тих трьох мужів, тоді запалав гнів його. | И҆ ви́дѣ є҆лїꙋ́съ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ѿвѣ́та во оу҆стѣ́хъ трїе́хъ мꙋже́й, и҆ воз̾ѧри́сѧ гнѣ́вомъ свои́мъ. |
|
6
|
6
|
| І відповів Елиуй, син Варахиїлів, вузитянин, і сказав: я молодий літами, а ви — старці; тому я ніяковів і боявся оголошувати вам свою думку. | Ѿвѣща́въ же є҆лїꙋ́съ сы́нъ варахїи́левъ вꙋзі́тѧнинъ, речѐ: ю҆нѣ́йшїй оу҆́бѡ є҆́смь лѣ́ты, вы́ же є҆стѐ старѣ́йшїи: тѣ́мже молча́хъ, оу҆боѧ́всѧ возвѣсти́ти ва́мъ хи́трость мою̀: |
|
7
|
7
|
| Я говорив сам собі: нехай говорять дні, і багатоліття повчає мудрости. | рѣ́хъ же: вре́мѧ є҆́сть глаго́лющее, и҆ во мно́зѣхъ лѣ́тѣхъ вѣ́дѧтъ премꙋ́дрость, |
|
8
|
8
|
| Але дух у людині і подих Вседержителя дає їй розуміння. | но дꙋ́хъ є҆́сть въ человѣ́цѣхъ, дыха́нїе же вседержи́телево є҆́сть наꙋча́ющее: |
|
9
|
9
|
| Не багаторічні тільки мудрі, і не старі розуміють правду. | не многолѣ́тнїи сꙋ́ть премꙋ́дри, нижѐ ста́рїи вѣ́дѧтъ сꙋ́дъ: |
|
10
|
10
|
| Тому я говорю: вислухайте мене, оголошу вам мою думку і я. | тѣ́мже рѣ́хъ: послꙋ́шайте менѐ, и҆ возвѣщꙋ̀ ва́мъ, ꙗ҆̀же вѣ́мъ, внꙋши́те глаго́лы моѧ̑: |
|
11
|
11
|
| Ось, я очікував слів ваших, — вслуховувався в судження ваші, доки ви придумували, що? сказати. | рекꙋ́ бо ва́мъ послꙋ́шающымъ, до́ндеже и҆спыта́ете словеса̀, и҆ да́же ва́съ оу҆разꙋмѣ́ю, |
|
12
|
12
|
| Я пильно дивився на вас, і ось ніхто з вас не викриває Іова і не відповідає на слова його. | и҆ сѐ, не бѣ̀ і҆́ѡва ѡ҆блича́ѧй, ѿвѣща́ѧй проти́внѡ глаго́лѡмъ є҆гѡ̀ ѿ ва́съ: |
|
13
|
13
|
| Не скажіть: ми знайшли мудрість: Бог спростує його, а не людина. | да не рече́те: ѡ҆брѣто́хомъ премꙋ́дрость, гдⷭ҇еви приложи́вшесѧ: |
|
14
|
14
|
| Якби він звертав слова свої до мене, то я не вашими словами відповідав би йому. | человѣ́кꙋ же попꙋсти́сте глаго́лати такѡва́ѧ словеса̀: |
|
15
|
15
|
| Злякалися, не відповідають більше; перестали говорити. | оу҆жаснꙋ́шасѧ, не ѿвѣща́ша ктомꙋ̀, ѡ҆бетша́ша ѿ ни́хъ словеса̀: |
|
16
|
16
|
| І як я чекав, а вони не говорять, зупинилися і не відповідають більше, | терпѣ́хъ, не глаго́лахъ бо, ꙗ҆́кѡ ста́ша, не ѿвѣща́ша, ꙗ҆́кѡ да ѿвѣща́ю и҆ а҆́зъ ча́сть. |
|
17
|
17
|
| то я відповім з мого боку, висловлю мою думку і я, | Ѿвѣща́ же є҆лїꙋ́съ, глаго́лѧ: |
|
18
|
18
|
| бо я переповнений словами, і дух у мені розпирає мене. | па́ки возглаго́лю, и҆спо́лненъ бо є҆́смь слове́съ: оу҆бива́етъ бо мѧ̀ дꙋ́хъ чре́ва: |
|
19
|
19
|
| Ось, утроба моя, як вино невідкрите: вона готова прорватися, подібно до нових міхів. | чре́во же моѐ ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ мста̀ врѧ́ща завѧ́занъ, и҆лѝ ꙗ҆́коже мѣ́хъ кова́ческїй расто́ргнꙋтый: |
|
20
|
20
|
| Виговорюсь, і буде легше мені; відкрию вуста мої і відповім. | возглаго́лю, да почі́ю, ѿве́рзъ оу҆ста̀: |
|
21
|
21
|
| На лице людини дивитися не буду і ніякій людині лестити не стану, | человѣ́ка бо не постыждꙋ́сѧ, но нижѐ бре́ннагѡ посрамлю́сѧ: |
|
22
|
22
|
| тому що я не вмію лестити: зараз убий мене, Творче мій. | не вѣ́мъ бо чꙋди́тисѧ лицꙋ̀: а҆́ще же нѝ, то̀ и҆ менѐ мо́лїе и҆з̾ѧдѧ́тъ. |
