1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
| І відповів Елифаз феманитянин і сказав: | Ѿвѣща́ же є҆лїфа́зъ ѳемані́тинъ, глаго́лѧ: |
|
2
|
2
|
| якщо спробуємо ми сказати тобі слово, — чи не тяжко буде тобі? Утім, хто може заборонити слову! | є҆да̀ мно́жицею глаго́лано тѝ бы́сть въ трꙋдѣ̀; тѧ́жести же глагѡ́лъ твои́хъ кто̀ стерпи́тъ; |
|
3
|
3
|
| Ось, ти наставляв багатьох і опущені руки підтримував, | а҆́ще бо ты̀ наꙋчи́лъ є҆сѝ мнѡ́ги и҆ рꙋ́цѣ немощны́хъ оу҆тѣ́шилъ є҆сѝ, |
|
4
|
4
|
| того, хто падав, піднімали слова твої, і коліна, що гнулися, ти укріпляв. | немѡщны́ѧ же воздви́глъ є҆сѝ словесы̀, колѣ́нѡмъ же немѡщны́мъ си́лꙋ ѡ҆бложи́лъ є҆сѝ. |
|
5
|
5
|
| А тепер дійшло до тебе, і ти знеміг; торкнулося тебе, і ти упав духом. | Нн҃ѣ же прїи́де на тѧ̀ болѣ́знь и҆ коснꙋ́сѧ тебє̀, ты́ же возмꙋти́лсѧ є҆сѝ. |
|
6
|
6
|
| Богобоязкість твоя чи не повинна бути твоєю надією, і непорочність путів твоїх — упованням твоїм? | Є҆да̀ стра́хъ тво́й є҆́сть не въ безꙋ́мїи, и҆ наде́жда твоѧ̀ и҆ ѕло́ба пꙋтѝ твоегѡ̀; |
|
7
|
7
|
| Згадай же, чи гинув хто невинний, і де праведних викорінювали? | Помѧнѝ оу҆̀бо, кто̀ чи́стъ сы́й поги́бе; и҆лѝ когда̀ и҆́стиннїи всѝ и҆з̾ ко́рене погибо́ша; |
|
8
|
8
|
| Як я бачив, ті, що орали нечестя і сіяли зло, пожинають його; | Ꙗ҆́коже ви́дѣхъ ѡ҆рю́щихъ неподѡ́бнаѧ, сѣ́ющїи же ѧ҆̀ бѡлѣ́зни по́жнꙋтъ себѣ̀, |
|
9
|
9
|
| від подуву Божого гинуть і від духу гніву Його зникають. | ѿ повелѣ́нїѧ гдⷭ҇нѧ поги́бнꙋтъ, ѿ дх҃а же гнѣ́ва є҆гѡ̀ и҆зче́знꙋтъ. |
|
10
|
10
|
| Ревіння лева і голос того, хто рикає, умовкає, і зуби скимнів ламаються; | Си́ла льво́ва, гла́съ же льви́цы, весе́лїе же ѕмїє́въ оу҆гасѐ: |
|
11
|
11
|
| могутній лев гине без здобичі, і діти левиці розсіюються. | мраволе́въ поги́бе, зане́же не и҆мѣ́ѧше бра́шна, скѵ́мни же львѡ́вы ѡ҆ста́виша дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ. |
|
12
|
12
|
| І ось, до мене таємно прийшло слово, і вухо моє прийняло щось від нього. | А҆́ще же глаго́лъ кі́й и҆́стиненъ бѣ̀ во словесѣ́хъ твои́хъ, ни ко́еже бы̀ ѿ си́хъ тѧ̀ срѣ́тило ѕло̀. не прїи́метъ ли оу҆́хо моѐ преди́вныхъ ѿ негѡ̀; |
|
13
|
13
|
| Серед міркувань про нічні видіння, коли сон находить на людей, | Стра́хомъ же и҆ гла́сомъ нощны́мъ, напа́дающь стра́хъ на человѣ́ки, |
|
14
|
14
|
| обійняв мене жах і трепет і потряс усі кістки мої. | оу҆́жасъ же мѧ̀ срѣ́те и҆ тре́петъ, и҆ ѕѣлѡ̀ кѡ́сти моѧ̑ стрѧсѐ: |
|
15
|
15
|
| І дух пройшов наді мною, дибом стало волосся на мені. | и҆ дꙋ́хъ на лице́ ми на́йде: оу҆страши́шасѧ же мѝ власѝ и҆ плѡ́ти, |
|
16
|
16
|
| Він став, — але я не розпізнав вигляду його, — тільки обрис був перед очима моїми; тихе віяння, — і я чую голос: | воста́хъ и҆ не разꙋмѣ́хъ, ви́дѣхъ, и҆ не бѣ̀ ѡ҆бли́чїѧ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, но то́кмѡ дꙋ́хъ ти́хъ и҆ гла́съ слы́шахъ: |
|
17
|
17
|
| чи людина праведніша за Бога? і чи людина чистіша за Творця свого? | что́ бо; є҆да̀ чи́стъ бꙋ́детъ человѣ́къ пред̾ бг҃омъ; и҆лѝ въ дѣ́лѣхъ свои́хъ без̾ поро́ка мꙋ́жъ; |
|
18
|
18
|
| Ось, Він і слугам Своїм не довіряє і в ангелах Своїх убачає недоліки: | а҆́ще рабѡ́мъ свои̑мъ не вѣ́рꙋетъ, и҆ во а҆́гг҃лѣхъ свои́хъ стро́потно что̀ оу҆смотрѣ̀, |
|
19
|
19
|
| тим більше — в тих, хто живе у храминах із суміші, основа яких порох, які знищуються швидше за міль. | живꙋ́щихъ же въ бре́нныхъ хра́минахъ, ѿ ни́хже и҆ мы̀ са́ми ѿ тогѡ́жде бре́нїѧ є҆смы̀, поразѝ, ꙗ҆́коже мо́лїе, |
|
20
|
20
|
| Між ранком і вечором вони розпадаються; не побачиш, як вони зовсім зникнуть. | и҆ ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера ктомꙋ̀ не сꙋ́ть: зане́же не мого́ша себѣ̀ помощѝ, погибо́ша: |
|
21
|
21
|
| Чи не гинуть з ними і чесноти їхні? Вони вмирають, не досягнувши мудрости. | дхнꙋ́ бо на нѧ̀, и҆ и҆зсхо́ша, и҆ поне́же не и҆мѣ́ѧхꙋ премꙋ́дрости, погибо́ша. |
