1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
Глава 14
1
Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями:
2
як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється.
3
І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою?
4
Хто народиться чистим від нечистого? Жоден.
5
Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде,
6
то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого.
7
Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть:
8
якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі,
9
але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене.
10
А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона?
11
Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає:
12
так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого.
13
О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене!
14
Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна.
15
Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх;
16
бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого;
17
у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою.
18
Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;
19
вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш.
20
Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її.
21
Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає;
22
але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає.
