|
Глава 26
|
Глава 26
|
|
1
|
1
|
| Коли Ісус скінчив усі ці слова, то сказав ученикам Своїм: | (Зач. 107) І бисть, єгда́ сконча́ Ісу́с вся словеса́ сія́, рече́ ученико́м Свої́м: |
|
2
|
2
|
| ви знаєте, що через два дні буде Пасха, і Син Людський виданий буде на розп’яття. | ві́сте, я́ко по двою́ дню Па́сха бу́деть, і Син Челові́чеський пре́дан бу́деть на проп'я́тіє. |
|
3
|
3
|
| Тоді зібралися первосвященики, і книжники, і старійшини народу у дворі первосвященика на ім’я Каяфа, | Тогда́ собра́шася архієре́є, і кни́жници, і ста́рці людсті́ї во двор архієре́йов, глаго́лемаго Кая́фи, |
|
4
|
4
|
| і радились, щоб узяти Ісуса підступом і вбити. | і совіща́ша, да Ісу́са ле́стію і́муть і убію́ть; |
|
5
|
5
|
| Але говорили: тільки не у свято, щоб не було заворушення в народі. | глаго́лаху же: но не в пра́здник, да не молва́ бу́деть в лю́дех. |
|
6
|
6
|
| Коли ж Ісус був у Вифанії, в домі Симона прокаженого, | (Зач. 108) Ісу́су же би́вшу в Вифа́нії, в дому́ Си́мона прокаже́ннаго, |
|
7
|
7
|
| підійшла до Нього жінка з посудиною дорогоцінного мира і зливала Йому, що возлежав, на голову. | приступи́ к Нему́ жена́, сткля́ницю ми́ра іму́щи многоці́ннаго, і возлива́ше на главу́ Єго́ возлежа́ща. |
|
8
|
8
|
| Побачивши це, ученики Його ремствували і говорили: для чого таке марнотратство? | Ви́дівше же ученици́ Єго́ негодова́ша, глаго́люще: чесо́ ра́ди ги́бель сія́ (бисть)? |
|
9
|
9
|
| Бо можна було б це миро продати за велику ціну і роздати вбогим. | можа́ше бо сіє́ ми́ро продано́ би́ти на мно́зі і да́тися ни́щим. |
|
10
|
10
|
| Ісус же, зрозумівши це, сказав їм: навіщо бентежите жінку? Вона добре діло зробила для Мене. | Разумі́в же Ісу́с рече́ їм: что тружда́єте жену́? Ді́ло бо добро́ соді́ла о Мні; |
|
11
|
11
|
| Бо вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди маєте. | всегда́ бо ни́щия і́мате с собо́ю, Мене́ же не всегда́ і́мате; |
|
12
|
12
|
| Зливши миро це на тіло Моє, до погребіння Мене приготувала. | возлія́вши бо сія́ ми́ро сіє́ на ті́ло Моє́, на погребе́ніє М'я сотвори́; |
|
13
|
13
|
| Істинно кажу вам: де тільки буде проповідане Євангеліє це по всьому світу, сказано буде про те, що вона зробила, в пам’ять її. | Амі́нь глаго́лю вам: іді́же а́ще пропові́дано бу́деть Єва́нгеліє сіє́ во всем ми́рі, рече́ться і є́же сотвори́ сія́, в па́м'ять єя́. |
|
14
|
14
|
| Тоді один з дванадцятьох, званий Іудою Іскаріотом, пішов до первосвящеників | Тогда́ шед єди́н от обоюна́десяте, глаго́лемий Іу́да Іскаріо́тський, ко архієре́йом, |
|
15
|
15
|
| і сказав: що хочете дати мені, — і я вам видам Його? Вони запропонували йому тридцять срібників. | рече́; что мі хо́щете да́ти, і аз вам преда́м Єго́? Они́ же поста́виша єму́ три́десять сре́бреник; |
|
16
|
16
|
| І відтоді він шукав нагоди, щоб видати Його. | і отто́лі іска́ше удо́бна вре́мене, да Єго́ преда́сть. |
|
17
|
17
|
| Першого ж дня опрісноків ученики приступили до Ісуса і сказали Йому: де хочеш, щоб ми приготували Тобі їсти паску? | В пе́рвий же день оприсно́чний приступи́ша ученици́ ко Ісу́су, глаго́люще Єму́: гді хо́щеши угото́ваем Ті я́сти Па́сху? |
|
18
|
18
|
| Він сказав: підіть у місто до такого-то і скажіть йому: Учитель говорить: час Мій близько; у тебе справлю Пасху з учениками Моїми. | Он же рече́: іді́те во град ко о́нсиці і рці́те єму́: Учи́тель глаго́леть: вре́м'я Моє́ близ єсть; у тебе́ сотворю́ Па́сху со ученики́ Мої́ми. |
|
19
|
19
|
| Ученики зробили, як звелів їм Ісус, і приготували паску. | І сотвори́ша ученици́, я́коже повелі́ їм Ісу́с, і угото́ваша Па́сху. |
|
20
|
20
|
| Коли ж настав вечір, Він возліг з дванадцятьма учениками. | Ве́черу же би́вшу, возлежа́ше со обімана́десяте ученико́ма; |
|
21
|
21
|
| І коли вони їли, сказав: істинно кажу вам, що один з вас зрадить Мене. | і яду́щим їм, рече́: амі́нь глаго́лю вам, я́ко єди́н от вас преда́сть М'я. |
|
22
|
22
|
| Вони дуже засмутились і почали говорити Йому, кожен з них: чи не я, Господи? | І скорб'я́ще зіло́, нача́ша глаго́лати Єму́ єди́н ки́йждо їх: єда́ аз єсьм, Го́споди? |
|
23
|
23
|
| Він же сказав у відповідь: хто вмочить зі Мною руку в блюдо, той зрадить Мене. | Он же отвіща́в рече́: омочи́вий со Мно́ю в соли́ло ру́ку, той М'я преда́сть; |
|
24
|
24
|
| Син же Людський іде, як писано про Нього, але горе тій людині, якою Син Людський буде зраджений: краще було б не народитися людині тій. | Син у́бо Челові́чеський і́деть, я́коже єсть пи́сано о Нем: го́ре же челові́ку тому́, і́мже Син Челові́чеський преда́сться; добро́ би би́ло єму́, а́ще не би роди́лся челові́к той. |
|
25
|
25
|
| При цьому Іуда, що зрадив Його, сказав: чи не я, Учителю? Ісус говорить йому: ти сказав. | Отвіща́в же Іу́да предая́й Єго́, рече́: єда́ аз єсьм, Равві́? Глагола єму́: ти рекл єси́. |
|
26
|
26
|
| І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав і, роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте, це є Тіло Моє. | Іду́щим же їм, приє́м Ісу́с хліб і благослови́в преломи́, і дая́ше ученико́м, і рече́: приймі́те, яді́те, сіє́ єсть Ті́ло Моє́. |
|
27
|
27
|
| І, взявши чашу та воздавши хвалу, подав їм і сказав: пийте з неї всі, | І приє́м ча́шу і хвалу́ возда́в, даде́ їм, глаго́ля: пи́йте от нея́ всі; |
|
28
|
28
|
| бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів. | сія́ бо єсть Кров моя́, Но́ваго Заві́та, я́же за мно́гія ізлива́єма во оставле́ніє гріхо́в. |
|
29
|
29
|
| Кажу ж вам, що віднині не буду пити від цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами його новим у Царстві Отця Мого. | Глаго́лю же вам, я́ко не і́мам пи́ти отни́ні от сего́ плода́ ло́знаго, до дне того́, єгда́ є пію́ с ва́ми но́во во Ца́рствії Отця́ Моєго́. |
|
30
|
30
|
| І, проспівавши, пішли на гору Елеонську. | І воспі́вше ізидо́ша в го́ру Єлео́нську. |
|
31
|
31
|
| Тоді говорить їм Ісус: всі ви спокуситеся через Мене в цю ніч, бо написано: уражу пастиря, і розбіжаться вівці отари. | Тогда́ глаго́ла їм Ісу́с: всі ви соблазните́ся о Мні в нощ сію́; пи́сано бо єсть: поражу́ па́стиря, і рази́дуться о́вці ста́да; |
|
32
|
32
|
| По воскресінні ж Моїм випереджу вас у Галилеї. | по воскресе́нії же Моє́м варя́ю ви в Галиле́ї. |
|
33
|
33
|
| Петро сказав Йому у відповідь: якщо і всі спокусяться Тобою, то я ніколи не спокушусь. | Отвіща́в же Петр рече́ Єму́: а́ще і всі соблазня́ться о Тебі́, аз нікогда́же соблажню́ся. |
|
34
|
34
|
| Ісус сказав йому: істинно кажу тобі, що в цю ніч, перше ніж проспіває півень, ти тричі зречешся Мене. | Рече́ єму́ Ісу́с: амі́нь глаго́лю тебі́, я́ко в сію́ нощ, пре́жде да́же але́ктор не возгласи́ть, трикра́ти отве́ржешися Мене́. |
|
35
|
35
|
| Говорить Йому Петро: хоч би мені довелось і вмерти з Тобою, не зречуся Тебе. Подібне говорили і всі ученики. | Глаго́ла єму́ Петр: а́ще мі єсть і умре́ти с Тобо́ю, не отве́ргуся Тебе́. Та́кожде і всі ученици́ рі́ша. |
|
36
|
36
|
| Потім приходить з ними Ісус у місцевість, що зветься Гефсиманією, і говорить ученикам: посидьте тут, поки Я піду та помолюся там. | Тогда́ при́йде с ни́ми Ісу́с в весь, нарица́ємую Гефсима́нія, і глаго́ла ученико́м: сіді́те ту, до́ндеже шед помолю́ся та́мо. |
|
37
|
37
|
| І, взявши з Собою Петра і обох синів Зеведеєвих, почав сумувати й тужити. | І поє́м Петра́ і о́ба си́на Зеведе́йова, нача́т скорбі́ти і тужи́ти. |
|
38
|
38
|
| Тоді говорить їм Ісус: сумна душа Моя смертельно; почекайте тут і пильнуйте зі Мною. | Тогда́ глаго́ла їм Ісу́с: приско́рбна єсть душа́ Моя́ до сме́рти; пожді́те зді і бді́те со Мно́ю. |
|
39
|
39
|
| І, відійшовши трохи, упав Він долілиць, молився і говорив: Отче Мій! Якщо можливо, нехай обійде Мене чаша ця; втім, не як Я хочу, а як Ти. | І преше́д ма́ло, паде́ на лиці́ Своє́м, моля́ся і глаго́ля: О́тче Мой, а́ще возмо́жно єсть, да мимоі́деть от Мене́ ча́ша сія́; оба́че не я́коже Аз хощу́, но я́коже Ти. |
|
40
|
40
|
| І приходить до учеників, і знаходить їх сплячими, і говорить Петрові: то не змогли ви й однієї години попильнувати зі Мною? | І прише́д ко ученико́м, і обрі́те їх сп'я́щих, і глаго́ла Петро́ві: та́ко ли не возмого́сте єди́наго часа́ побді́ти со Мно́ю? |
|
41
|
41
|
| Пильнуйте й моліться, щоб не зазнати спокуси: дух бадьорий, плоть же немічна. | Бді́те і молі́теся, да не вни́дете в напа́сть; дух у́бо бодр, плоть же немощна́. |
|
42
|
42
|
| Знову відійшовши, вдруге молився, кажучи: Отче Мій! Якщо не може чаша ця обминути Мене, щоб Мені не пити її, нехай буде воля Твоя. | Па́ки втори́цею шед помоли́ся, глаго́ля: О́тче Мой, а́ще не мо́жеть сія́ ча́ша мимоіти́ от Мене́, а́ще не пію́ єя́, бу́ди во́ля Твоя́. |
|
43
|
43
|
| І, прийшовши, знаходить їх знову сплячими, бо в них очі обважніли. | І прише́д обрі́те їх па́ки сп'я́щих; бі́ста бо їм о́чі отяготі́ні. |
|
44
|
44
|
| І, залишивши їх, знову відійшов і помолився втретє, сказавши те саме слово. | І оста́вль їх, шед па́ки, помоли́ся трети́цею, то́жде сло́во рек. |
|
45
|
45
|
| Тоді приходить до учеників Своїх і говорить їм: ви все ще спите і відпочиваєте; ось наблизився час, і Син Людський видається в руки грішників. | Тогда́ при́йде ко ученико́м Свої́м і глаго́ла їм: спі́те про́чеє і почива́йте; се прибли́жися час, і Син Челові́чеський предає́ться в ру́ки грі́шников; |
|
46
|
46
|
| Встаньте, підемо, ось наблизився той, хто зраджує Мене. | воста́ніте, і́дем; се прибли́жися предая́й М'я. |
|
47
|
47
|
| І, коли Він ще говорив, ось прийшов Іуда, один з дванадцятьох, і з ним багато народу з мечами та киями, від первосвящеників і старійшин людських. | І єще́ Єму́ глаго́лющу, се Іу́да, єди́н от обоюна́десяте, при́йде, і с ним наро́д мног со ору́жієм і дреко́льми, от архієре́й і ста́рець людськи́х. |
|
48
|
48
|
| Зрадник же Його подав їм знак, сказавши: Кого я поцілую, Той і є, беріть Його. | Предая́й же Єго́ даде́ їм зна́меніє, глаго́ля: Єго́же а́ще лобжу́, Той єсть; імі́те Єго́. |
|
49
|
49
|
| І, відразу ж підійшовши до Ісуса, сказав: радуйся, Учителю! І поцілував Його. | І а́біє присту́пль ко Ісу́сові, рече́: ра́дуйся, Равві́. І облобиза́ Єго́. |
|
50
|
50
|
| Ісус же сказав йому: друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли, наклали руки на Ісуса і взяли Його. | Ісу́с же рече́ єму́: дру́же, (твори́,) на не́же єси́ прише́л [дру́же, на сіє́ ли прише́л єси́?]. Тогда́ присту́пльше возложи́ша ру́ці на Ісу́са і я́ша Єго́. |
|
51
|
51
|
| І ось один з тих, що були з Ісусом, простягнувши руку, вихопив меч свій і, вдаривши раба первосвященика, відсік йому вухо. | І се, єди́н от су́щих со Ісу́сом, просте́р ру́ку, ізвлече́ нож свой, і уда́ри раба́ архієре́йова, і урі́за єму́ у́хо. |
|
52
|
52
|
| Тоді Ісус говорить йому: поверни меч твій на його місце, бо всі, хто візьме меч, від меча і загинуть; | Тогда́ глаго́ла єму́ Ісу́с: возврати́ нож твой в мі́сто єго́; всі бо приє́мшії нож ноже́м поги́бнуть; |
|
53
|
53
|
| чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш як дванадцять легіонів ангелів? | іли́ мни́ться ті, я́ко не могу́ ни́ні умоли́ти Отця́ Моєго́, і предста́вить Мі вя́щше не́же двана́десяте легео́на а́нгел? |
|
54
|
54
|
| Як же тоді збудуться Писання, що так повинно бути? | Ка́ко у́бо сбу́дуться писа́нія, я́ко та́ко подоба́єть би́ти? |
|
55
|
55
|
| Тоді сказав Ісус до народу: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб узяти Мене; кожного дня сидів Я з вами, навчаючи в храмі, і ви не брали Мене. | В той час рече́ Ісу́с наро́дом: я́ко на разбо́йника ли ізидо́сте со ору́жієм і дреко́льми я́ти М'я? По вся дні при вас сіді́х учя́ в це́ркві, і не я́сте Мене́. |
|
56
|
56
|
| Це ж усе сталося, щоб збулися Писання пророків. Тоді всі ученики, покинувши Його, розбіглися. | Се же все бисть, да сбу́дуться писа́нія проро́чеськая. Тогда́ ученици́ всі оста́вльше Єго́ біжа́ша. |
|
57
|
57
|
| А воїни, які взяли Ісуса, повели Його до Каяфи, первосвященика, де зібралися книжники і старійшини. | (Зач. 109) (Во́їни) же є́мше Ісу́са ведо́ша к Кая́фі, архієре́йові, іді́же кни́жници і ста́рці собра́шася. |
|
58
|
58
|
| Петро ж ішов за Ним здаля, до двору первосвященика; і, ввійшовши всередину, сів із слугами, щоб бачити кінець. | Петр же ідя́ше по Нем іздале́ча до двора́ архієре́йова; і вшед внутр, сідя́ше со слуга́ми, ви́діти кончи́ну. |
|
59
|
59
|
| Первосвященики і старійшини, і весь синедріон* шукали лжесвідчення проти Ісуса, щоб убити Його, | Архієре́є же, і ста́рці, і сонм весь іска́ху лжесвиді́тельства на Ісу́са, я́ко да убію́ть Єго́, |
|
60
|
60
|
| і не знаходили; і, хоч багато лжесвідків приходило, не знайшли. Але, наостанок, прийшли два лжесвідки | і не обріта́ху; і мно́гим лжесвиді́телем присту́пльшим, не обріто́ша. По́сліжде же приступи́вша два лжесвиді́теля, |
|
61
|
61
|
| і сказали: Він говорив: можу зруйнувати храм Божий і за три дні збудувати його. | рі́ста: Сей рече́: могу́ разори́ти це́рков Бо́жию і треми́ де́ньми созда́ти ю. |
|
62
|
62
|
| І, вставши, первосвященик сказав Йому: чому ж нічого не відповідаєш, що вони проти Тебе свідчать? | І воста́в архієре́й рече́ Єму́: нічесо́же ли отвіщава́єши, что сі́ї на Тя свиді́тельствують? |
|
63
|
63
|
| Ісус мовчав. І первосвященик сказав Йому: заклинаю Тебе Богом Живим, скажи нам, чи Ти Христос, Син Божий? | Ісу́с же молча́ше. І отвіща́в архієре́й рече́ Єму́: заклина́ю Тя Бо́гом Живи́м, да рече́ши нам, а́ще Ти єси́ Христо́с, Син Бо́жий? |
|
64
|
64
|
| Ісус говорить йому: ти сказав; але скажу вам: віднині побачите Сина Людського, Який сидить праворуч Сили і гряде на хмарах небесних. | Глаго́ла єму́ Ісу́с: ти рекл єси́; оба́че глаго́лю вам: отсе́лі у́зрите Си́на Челові́чеськаго сідя́ща одесну́ю Си́ли і гряду́ща на о́блаціх небе́сних. |
|
65
|
65
|
| Тоді первосвященик роздер одяг свій і сказав: Він богохульствує! Навіщо нам ще свідки? Ось тільки що ви чули хулу Його! | Тогда́ архієре́й растерза́ ри́зи своя́, глаго́ля, я́ко хулу́ глаго́ла; что єще́ тре́буєм свиді́телей? Се ни́ні сли́шасте хулу́ Єго́! |
|
66
|
66
|
| Як вам здається? Вони ж сказали у відповідь: повинен смерті. | Что вам мни́ться? Они́ же отвіща́вше рі́ша: пови́нен єсть сме́рті. |
|
67
|
67
|
| Тоді плювали Йому в лице і знущалися з Нього, а деякі били Його по щоках | Тогда́ заплева́ша лице́ Єго́ і па́кості Єму́ ді́яху [і по лани́тома бія́ху Єго́]; о́вії же за лани́ту уда́риша [зауша́ху Єго́], |
|
68
|
68
|
| і говорили: проречи нам, Христе, хто вдарив Тебе? | глаго́люще: прорци́ нам, Христе́, кто єсть ударе́й Тя? |
|
69
|
69
|
| Петро ж сидів у дворі. І підійшла до нього одна служниця і сказала: і ти був з Ісусом Галилейським. | Петр же вні сідя́ше во дворі́. І приступи́ к нему́ єди́на раби́ня, глаго́лющи: і ти бил єси́ со Ісу́сом Галиле́йським. |
|
70
|
70
|
| Він же відрікся перед усіма, кажучи: не знаю, що ти говориш. | Он же отве́ржеся пред всі́ми, глаго́ля: не вім, что глаго́леши. |
|
71
|
71
|
| Коли ж він виходив за ворота, побачила його інша і говорить тим, що були там: і цей був з Ісусом Назореєм. | Ізше́дшу же єму́ ко врато́м, узрі́ єго́ друга́я, і глаго́ла су́щим та́мо: і сей бі со Ісу́сом Назоре́йом. |
|
72
|
72
|
| І він знову відрікся з клятвою: не знаю Цього Чоловіка. | І па́ки отве́ржеся с кля́твою, я́ко не зна́ю челові́ка. |
|
73
|
73
|
| Трохи згодом підійшли ті, що стояли там, і сказали Петрові: справді і ти з них, бо і мова твоя викриває тебе. | Пома́лі же приступи́вше стоя́щії, рі́ша Петро́ві: воі́стину і ти от них єси́, і́бо бесі́да твоя́ я́ві тя твори́ть. |
|
74
|
74
|
| Тоді він почав божитися й клястися, що не знає Цього Чоловіка. І раптом заспівав півень. | Тогда́ нача́т роти́тися і кля́тися, я́ко не зна́ю челові́ка. І а́біє пі́тель возгласи́. |
|
75
|
75
|
| І згадав Петро слово, сказане йому Ісусом: перше ніж проспіває півень, тричі зречешся Мене! І, вийшовши геть, плакав гірко. | І пом'яну́ Петр глаго́л Ісу́сов, рече́нний єму́, я́ко пре́жде да́же пі́тель не возгласи́ть, трикра́ти отве́ржешися Мене́. І ізше́д вон пла́кася го́рко. |
