1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
| Слухайте слово, яке Господь говорить вам, доме Ізраїлів. | Слы́шите сло́во гдⷭ҇не, є҆́же гл҃а гдⷭ҇ь на ва́съ, до́ме і҆и҃левъ. |
|
2
|
2
|
| Так говорить Господь: не вчіться шляхів язичників і не страшіться знамень небесних, яких язичники страшаться. | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: по пꙋтє́мъ ꙗ҆зы́кѡвъ не оу҆чи́тесѧ и҆ ѿ зна́менїй небе́сныхъ не страши́тесѧ, ꙗ҆́кѡ и҆́хъ боѧ́тсѧ ꙗ҆зы́цы. |
|
3
|
3
|
| Бо устави народів — порожнеча: зрубують дерево у лісі, обробляють його руками теслі за допомогою сокири, | Поне́же зако́ны ꙗ҆зы́кѡвъ сꙋ́етни сꙋ́ть: дре́во є҆́сть ѿ лѣ́са и҆зсѣ́ченое, дѣ́ло текто́нское и҆ слїѧ́нїе: |
|
4
|
4
|
| покривають сріблом і золотом, прикріплюють цвяхами і молотом, щоб не хиталося. | сребро́мъ и҆ зла́томъ оу҆кра́шєна сꙋ́ть, и҆ млата́ми и҆ гвоздьмѝ оу҆тверди́ша ѧ҆̀, да не дви́жꙋтсѧ: |
|
5
|
5
|
| Вони — як обточений стовп, і не говорять; їх носять, тому що ходити не можуть. Не бійтеся їх, тому що вони не можуть заподіяти зла, але і добра робити не в силах. | сребро̀ и҆зва́ѧно є҆́сть, не глаго́лютъ, носи́ми но́сѧтсѧ, поне́же ходи́ти не возмо́гꙋтъ: не оу҆бо́йтесѧ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ не сотворѧ́тъ ѕла̀, и҆ бла́га нѣ́сть въ ни́хъ. |
|
6
|
6
|
| Немає подібного до Тебе, Господи! Ти великий, і ім’я Твоє велике могутністю. | Нѣ́сть подо́бенъ тебѣ̀, гдⷭ҇и: вели́къ є҆сѝ ты̀ и҆ вели́ко и҆́мѧ твоѐ въ крѣ́пости. |
|
7
|
7
|
| Хто не убоїться Тебе, Царю народів? бо Тобі єдиному належить це; тому що між усіма мудрецями народів і в усіх царствах їх немає подібного до Тебе. | Кто̀ не оу҆бои́тсѧ тебє̀, ѽ, цр҃ю̀ ꙗ҆зы́кѡвъ твоѧ́ бо че́сть междꙋ̀ всѣ́ми премꙋ́дрыми ꙗ҆зы́кѡвъ, и҆ во всѣ́хъ ца́рствахъ и҆́хъ ни є҆ди́нъ є҆́сть подо́бенъ тебѣ̀. |
|
8
|
8
|
| Усі до одного вони безглузді і дурні; пусте вчення — це дерево. | Кꙋ́пнѡ бꙋ́їи и҆ безꙋ́мнїи сꙋ́ть, оу҆че́нїе сꙋ́етныхъ и҆́хъ дре́во є҆́сть: |
|
9
|
9
|
| Розбите на листи срібло привезене з Фарсиса, золото — з Уфаза, справа художника і рук плавильника; одяг на них — гіацинт і пурпур: усе це — справа людей майстерних. | сребро̀ и҆зви́то ѿ ѳарсі́са прихо́дитъ, зла́то ѿ ѡ҆фа́за, и҆ рꙋка̀ златаре́й, дѣла̀ всѧ̑ хꙋдо́жникѡвъ: въ синетꙋ̀ и҆ багрѧни́цꙋ ѡ҆дѣ́ютъ и҆̀хъ, дѣла̀ оу҆модѣ́лникѡвъ всѧ̑ сїѧ̑. |
|
10
|
10
|
| А Господь Бог є істина; Він є Бог живий і Цар вічний. Від гніву Його тремтить земля, і народи не можуть витримати обурення Його. | Гдⷭ҇ь же бг҃ъ и҆́стиненъ є҆́сть, то́й бг҃ъ живы́й и҆ цр҃ь вѣ́чный, ѿ гнѣ́ва є҆гѡ̀ подви́гнетсѧ землѧ̀, и҆ не стерпѧ́тъ ꙗ҆зы́цы преще́нїѧ є҆гѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Так говоріть їм: боги, які не створили неба і землі, зникнуть з землі і з-під небес. | Та́кѡ рцы́те и҆̀мъ: бо́зи, и҆̀же небесѐ и҆ землѝ не сотвори́ша, да поги́бнꙋтъ ѿ землѝ и҆ ѿ си́хъ, и҆̀же под̾ небесе́мъ сꙋ́ть. |
|
12
|
12
|
| Він створив землю силою Своєю, утвердив вселенну мудрістю Своєю і розумом Своїм розпростер небеса. | Гдⷭ҇ь сотвори́вый зе́млю во крѣ́пости свое́й, оу҆стро́ивый вселе́ннꙋю въ премꙋ́дрости свое́й, и҆ ра́зꙋмомъ свои́мъ прострѐ не́бо. |
|
13
|
13
|
| За гласом Його шумлять води на небесах, і Він піднімає хмари від країв землі, творить блискавки серед дощу і виводить вітер зі сховищ Своїх. | Ко гла́сꙋ своемꙋ̀ дае́тъ мно́жество во́дъ на небесѝ: и҆ возведѐ ѡ҆́блаки ѿ послѣ́днихъ землѝ, блиста̑нїѧ въ до́ждь сотворѝ и҆ и҆зведѐ вѣ́тръ ѿ сокро́вищъ свои́хъ. |
|
14
|
14
|
| Безумствує усяка людина у своєму знанні, осоромлює себе всякий плавильник ідолом своїм, тому що виплавлене ним є неправда, і немає у ньому духу. | Бꙋ́й сотвори́сѧ всѧ́къ человѣ́къ ѿ оу҆ма̀ (своегѡ̀), постыдѣ́сѧ всѧ́къ златодѣ́лникъ во и҆зваѧ́нїихъ свои́хъ, ꙗ҆́кѡ лѡ́жнаѧ слїѧ̀, нѣ́сть дꙋ́ха въ ни́хъ: |
|
15
|
15
|
| Це повна порожнеча, справа омани; під час відвідування їх вони зникнуть. | сꙋ́єтна сꙋ́ть дѣла̀, смѣ́хꙋ достѡ́йна, во вре́мѧ посѣще́нїѧ своегѡ̀ поги́бнꙋтъ. |
|
16
|
16
|
| Не така, як їх, доля Якова; бо Бог його є Творець усього, й Ізраїль є жезл насліддя Його; ім’я Його — Господь Саваоф. | Нѣ́сть сицева́ѧ ча́сть і҆а́кѡвꙋ, ꙗ҆́кѡ созда́вый всѧ̑ то́й є҆́сть, и҆ і҆и҃ль же́злъ достоѧ́нїѧ є҆гѡ̀, гдⷭ҇ь си́лъ и҆́мѧ є҆мꙋ̀. |
|
17
|
17
|
| Забирай із землі майно твоє, ти, що маєш сидіти в облозі; | Собра̀ ѿвнѣ̀ и҆мѣ́нїе, ѡ҆бита́ющее во и҆збра́нныхъ, |
|
18
|
18
|
| бо так говорить Господь: ось, Я викину жителів цієї землі цього разу і зажену їх у тісне місце, щоб схопили їх. | поне́же та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ ѿве́ргꙋ ѡ҆бита́тєли землѝ сеѧ̀ въ ско́рби и҆ смꙋщꙋ̀ и҆̀хъ, ꙗ҆́кѡ да ѡ҆брѧ́щетсѧ ꙗ҆́зва твоѧ̀. |
|
19
|
19
|
| Горе мені у моєму скрушенні; болісна рана моя, але я говорю сам у собі: «справді, це моя скорбота, і я буду нести її; | Го́ре во сокрꙋше́нїи твое́мъ, болѣ́зненна ꙗ҆́зва твоѧ̀: а҆́зъ же рѣ́хъ: вои́стиннꙋ сїѧ̀ болѣ́знь моѧ̀ (є҆́сть) и҆ ѡ҆б̾ѧ́тъ мѧ̀, жили́ще моѐ ѡ҆пꙋстѣ̀, поги́бе: |
|
20
|
20
|
| намет мій спустошений, і всі мотузки мої порвані; діти мої пішли від мене, і немає їх: нема кому вже розкинути шатро моє і розвісити килими мої, | ски́нїѧ моѧ̀ ѡ҆пꙋстѣ̀, поги́бе, и҆ всѧ̑ кѡ́жи моѧ̑ растерза́шасѧ: сынѡ́въ мои́хъ и҆ ѻ҆ве́цъ мои́хъ нѣ́сть, нѣ́сть ктомꙋ̀ мѣ́ста ски́нїи мое́й, мѣ́ста ко́жамъ мои̑мъ: |
|
21
|
21
|
| бо пастирі зробилися безглуздими і не шукали Господа, а тому вони і чинили нерозумно, і все стадо їх розсіяне». | поне́же ѡ҆бꙋѧ́ша па́стырїе и҆ гдⷭ҇а не взыска́ша, сегѡ̀ ра́ди не оу҆разꙋмѣ̀ всѐ ста́до и҆ расточе́но бы́сть. |
|
22
|
22
|
| Несеться чутка: ось вона йде, і великий шум від країни північної, щоб міста Юдеї зробити пустелею, житлом шакалів. | Гла́съ слы́шанїѧ, сѐ, грѧде́тъ и҆ трꙋ́съ ве́лїй ѿ землѝ сѣ́верныѧ, да положи́тъ гра́ды і҆ꙋ̑дины въ запꙋстѣ́нїе и҆ во ѡ҆бита́нїе ѕмїє́мъ [стрꙋ́ѳѡмъ]. |
|
23
|
23
|
| Знаю, Господи, що не у волі людини путь її, що не у владі того, хто йде, давати напрямок стопам своїм. | Вѣ́мъ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть человѣ́кꙋ пꙋ́ть є҆гѡ̀, нижѐ мꙋ́жъ по́йдетъ и҆ и҆спра́витъ ше́ствїе своѐ. |
|
24
|
24
|
| Карай мене, Господи, але за правдою, не у гніві Твоєму, щоб не принизити мене. | Накажѝ на́съ, гдⷭ҇и, ѻ҆ба́че въ сꙋдѣ̀, а҆ не въ ꙗ҆́рости, да не оу҆ма́леныхъ на́съ сотвори́ши. |
|
25
|
25
|
| Вилий лють Твою на народи, які не знають Тебе, і на племена, які не прикликають імені Твого; бо вони з’їли Якова, пожерли його і знищили його, і житло його спустошили. | И҆злі́й гнѣ́въ тво́й на ꙗ҆зы́ки не зна́ющыѧ тѧ̀ и҆ на племена̀, ꙗ҆̀же и҆́мене твоегѡ̀ не призва́ша, ꙗ҆́кѡ поѧдо́ша і҆а́кѡва и҆ потреби́ша є҆го̀ и҆ па́жить є҆гѡ̀ ѡ҆пꙋстоши́ша. |
