1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 6
|
Глава́ ѕ҃
|
|
1
|
1
|
| Біжіть, діти Веніамінові, із середовища Єрусалима, й у Фекої сурміть трубою і дайте знати вогнем у Бефкаремі, бо від півночі з’являється біда і велика загибель. | Оу҆крѣпи́тесѧ, сы́нове венїамі́нѡвы, посредѣ̀ і҆ерⷭ҇ли́ма, и҆ въ ѳекꙋ́и вострꙋби́те трꙋбо́ю, и҆ над̾ веѳаха́рмомъ воздви́гните хорꙋ́гвь: ꙗ҆́кѡ ѕла̑ѧ произнико́ша ѿ сѣ́вера, и҆ сотре́нїе вели́ко быва́етъ: |
|
2
|
2
|
| Розорю Я дочку Сиону, красиву і зніжену. | и҆ ѿи́метсѧ высота̀ твоѧ̀, дщѝ сїѡ́нѧ. |
|
3
|
3
|
| Пастухи зі своїми стадами прийдуть до неї, розкинуть намети навколо неї; кожен буде пасти свою ділянку. | Къ не́й прїи́дꙋтъ па́стырїе и҆ стада̀ и҆́хъ, и҆ поста́вѧтъ на не́й кꙋ́щы ѡ҆́крестъ, и҆ оу҆пасꙋ́тъ кі́йждо рꙋко́ю свое́ю. |
|
4
|
4
|
| Готуйте проти неї війну; вставайте і підемо опівдні. Горе нам! день уже схиляється, розпростираються вечірні тіні, | Оу҆гото́витесѧ на ню̀ на бра́нь, воста́ните и҆ взы́демъ на ню̀ ѡ҆ полꙋ́дни: го́ре на́мъ, ꙗ҆́кѡ оу҆клони́сѧ де́нь, ꙗ҆́кѡ и҆счеза́ютъ сѣ̑ни днєвны́ѧ. |
|
5
|
5
|
| Вставайте, підемо і вночі, і зруйнуємо чертоги її! | Воста́ните и҆ взы́демъ на ню̀ но́щїю и҆ расточи́мъ ѡ҆снѡва́нїѧ є҆ѧ̀. |
|
6
|
6
|
| Бо так говорить Господь Саваоф: рубайте дерева і робіть насип проти Єрусалима: це місто має бути покаране; у ньому всяке гноблення. | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: посѣцы̀ древа̀ є҆гѡ̀, и҆злі́й на і҆ерⷭ҇ли́мъ си́лꙋ: ѽ, гра́де лжи́вый, всѧ́кое наси́льство въ не́мъ! |
|
7
|
7
|
| Як джерело вивергає із себе воду, так воно виточує із себе зло: у ньому чутно насильство і грабіжництво, перед лицем Моїм завжди обра́зи і рани. | Ꙗ҆́коже стꙋденꙋ̀ твори́тъ кла́дѧзь во́дꙋ свою̀, та́кѡ стꙋденꙋ̀ твори́тъ ю҆̀ ѕло́ба є҆ѧ̀: нече́стїе и҆ па́кѡсти оу҆слы́шатсѧ въ не́мъ над̾ лице́мъ є҆гѡ̀ всегда̀. |
|
8
|
8
|
| Врозумися, Єрусалиме, щоб душа Моя не віддалилася від тебе, щоб Я не зробив тебе пустелею, землею ненаселеною. | Не́мощїю и҆ ꙗ҆́звою нака́жешисѧ, і҆ерⷭ҇ли́ме: да не ѿстꙋ́питъ дꙋша̀ моѧ̀ ѿ тебє̀, да не сотворю́ тѧ непрохо́днꙋ, зе́млю неѡбита́ннꙋ. |
|
9
|
9
|
| Так говорить Господь Саваоф: до кінця обберуть залишок Ізраїля, як виноград; працюй рукою твоєю, як збирач винограду, наповнюючи кошики. | Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: ѡ҆бира́йте, ѡ҆бира́йте, а҆́ки вїногра́дъ, ѡ҆ста́нки і҆и҃лєвы, ѡ҆брати́тесѧ а҆́ки ѡ҆бира́тель на ко́шницꙋ свою̀. |
|
10
|
10
|
| До кого мені говорити і кого напоумлювати, щоб слухали? Ось, вухо у них необрізане, і вони не можуть слухати; ось, слово Господнє в них у посміянні; воно неприємне їм. | Комꙋ̀ возглаго́лю и҆ (комꙋ̀) засвидѣ́телствꙋю, и҆ оу҆слы́шитъ; сѐ, неѡбрѣ̑зана оу҆шеса̀ и҆́хъ, и҆ слы́шати не возмогꙋ́тъ: сѐ, сло́во гдⷭ҇не бы́сть къ ни̑мъ въ поноше́нїе, и҆ не воспрїи́мꙋтъ тогѡ̀. |
|
11
|
11
|
| Тому я переповнений люттю Господньою, не можу тримати її у собі; виллю її на дітей на вулиці і на зібрання юнаків; узяті будуть чоловік з дружиною, літній з тим, хто віджив літа́. | И҆ ꙗ҆́рость мою̀ и҆спо́лнихъ, и҆ терпѣ́хъ, и҆ не сконча́хъ и҆́хъ: и҆злїю̀ на младе́нцы ѿвнѣ̀ и҆ на собра́нїе ю҆́ношъ вкꙋ́пѣ: мꙋ́жъ бо и҆ жена̀ ꙗ҆́ти бꙋ́дꙋтъ, ста́рецъ со и҆спо́лненнымъ дні́й. |
|
12
|
12
|
| І доми їхні перейдуть до інших, також поля і дружини; тому що Я простягну руку Мою на жителів цієї землі, — говорить Господь. | И҆ пре́йдꙋтъ до́мы и҆́хъ ко и҆ны̑мъ, полѧ̀ и҆ жєны̀ и҆́хъ та́кожде, ꙗ҆́кѡ прострꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на ѡ҆бита́ющихъ на землѝ се́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь. |
|
13
|
13
|
| Бо від малого до великого, кожен з них відданий користолюбству, і від пророка до священика — усі діють облудно; | Поне́же ѿ ме́ншагѡ и҆ да́же до бо́лшагѡ всѝ соверши́ша беззакѡ́ннаѧ, ѿ свѧще́нника и҆ да́же до лжепроро́ка всѝ сотвори́ша лѡ́жнаѧ |
|
14
|
14
|
| лікують рани народу Мого легковажно, говорячи: «мир! мир!», а миру немає. | и҆ цѣлѧ́хꙋ сотре́нїе люді́й мои́хъ, оу҆ничижа́юще и҆ глаго́люще: ми́ръ, ми́ръ: и҆ гдѣ̀ є҆́сть ми́ръ; |
|
15
|
15
|
| Чи соромляться вони, роблячи мерзоти? ні, ніскільки не соромляться і не червоніють. За те впадуть між убитими, і під час відвідування Мого будуть повалені, — говорить Господь. | Постыдѣ́шасѧ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скꙋдѣ́ша: и҆ нижѐ а҆́ки посрамлѧ́еми постыдѣ́шасѧ и҆ безче́стїѧ своегѡ̀ не позна́ша: сегѡ̀ ра́ди падꙋ́тъ паде́нїемъ свои́мъ и҆ во вре́мѧ посѣще́нїѧ своегѡ̀ поги́бнꙋтъ, речѐ гдⷭ҇ь. |
|
16
|
16
|
| Так говорить Господь: зупиніться на шляхах ваших і розгляньте, і розпитайте про путі древніх, де путь добра, і йдіть нею, і знайдете спокій душам вашим. Але вони сказали: «не підемо». | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: ста́ните на пꙋте́хъ и҆ ви́дите, и҆ вопроси́те ѡ҆ стезѧ́хъ гдⷭ҇нихъ вѣ́чныхъ и҆ ви́дите, кі́й є҆́сть пꙋ́ть бла́гъ, и҆ ходи́те по немꙋ̀ и҆ ѡ҆брѧ́щете ѡ҆чище́нїе дꙋша́мъ ва́шымъ. И҆ реко́ша: не по́йдемъ. |
|
17
|
17
|
| І поставив Я вартових над вами, сказавши: «слухайте звук труби». Але вони сказали: «не будемо слухати». | И҆ поста́вихъ над̾ ва́ми стра́жы: слы́шите гла́съ трꙋбы̀. И҆ реко́ша: не послꙋ́шаемъ. |
|
18
|
18
|
| Отже, слухайте, народи, і знай, зібрання, що з ними буде. | Сегѡ̀ ра́ди оу҆слы́шаша ꙗ҆зы́цы и҆ пасꙋ́щїи стада̀ своѧ̑. |
|
19
|
19
|
| Слухай, земле: ось, Я приведу на народ цей згубу, плід помислів їх; бо вони слів Моїх не слухали і закон Мій відкинули. | Слы́ши, землѐ: сѐ, а҆́зъ навождꙋ̀ на лю́ди сїѧ̑ ѕла̑ѧ, пло́дъ ѿвраще́нїѧ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ слове́съ мои́хъ не послꙋ́шаша и҆ зако́нъ мо́й ѿверго́ша. |
|
20
|
20
|
| Для чого Мені ладан, який іде із Сави, і запашна тростина з далекої країни? Всепалення ваші неугодні, і жертви ваші неприємні Мені. | Вскꙋ́ю мнѣ̀ кади́ло ѿ савы̀ прино́сите и҆ кїнамѡ́нъ ѿ землѝ да́льнїѧ; всесожжє́нїѧ ва̑ша не сꙋ́ть прїѧ̑тна, и҆ же́ртвы ва́шѧ не оу҆слади́ша мѧ̀. |
|
21
|
21
|
| Тому так говорить Господь: ось, Я покладу перед народом цим спотикання, і спотикнуться об них батьки і діти разом, сусід і друг його, і загинуть. | Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ да́мъ на лю́ди сїѧ̑ болѣ́знь, и҆ и҆знемо́гꙋтъ ѻ҆тцы̀ и҆ сы́нове вкꙋ́пѣ, сосѣ́дъ и҆ и҆́скреннїй є҆гѡ̀ поги́бнꙋтъ. |
|
22
|
22
|
| Так говорить Господь: ось, іде народ від країни північної, і народ великий піднімається від країв землі; | Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, лю́дїе грѧдꙋ́тъ ѿ сѣ́вера, и҆ ꙗ҆зы́къ вели́къ воста́нетъ ѿ конє́цъ землѝ, |
|
23
|
23
|
| тримають у руках лук і спис; вони жорстокі і немилосердні, голос їх шумить, як море, і несуться на конях, вишикувані, як одна людина, щоб воювати з тобою, дочко Сиону. | лꙋ́къ и҆ щи́тъ во́змꙋтъ: мꙋчи́теленъ є҆́сть и҆ не оу҆милосе́рдитсѧ: гла́съ є҆гѡ̀, ꙗ҆́кѡ мо́ре шꙋмѧ́щее: на ко́нехъ и҆ колесни́цахъ ѡ҆полчи́тсѧ а҆́ки ѻ҆́гнь на бра́нь на тѧ̀, дщѝ сїѡ́нѧ. |
|
24
|
24
|
| Ми почули звістку про них, і руки у нас опустилися, скорбота охопила нас, муки, як жінку при пологах. | Слы́шахомъ слꙋ́хъ є҆гѡ̀, ѡ҆слабѣ́ша рꙋ́цѣ на́ши, ско́рбь ѡ҆б̾ѧ́тъ на́съ, бѡлѣ́зни ꙗ҆́кѡ родѧ́щїѧ. |
|
25
|
25
|
| Не виходьте в поле і не ходіть дорогою, бо меч ворогів, жах з усіх боків. | Не и҆сходи́те на ни̑вы и҆ на пꙋти̑ не ходи́те, поне́же ме́чь вра́жїй ѡ҆бита́етъ ѡ҆́крестъ. |
|
26
|
26
|
| Дочко народу мого! опояши себе веретищем і посипай себе попелом; тужи, ніби про смерть єдиного сина, гірко плач; бо раптово прийде на нас згубник. | Дщѝ люді́й мои́хъ, препоѧ́шисѧ вре́тищемъ и҆ посы́плисѧ пе́пеломъ, пла́чь возлю́бленнагѡ сотворѝ тебѣ̀ рыда́нїе го́рько, поне́же внеза́пꙋ прїи́детъ запꙋстѣ́нїе на ва́съ. |
|
27
|
27
|
| Вежею поставив Я тебе серед народу Мого, стовпом, щоб ти знав і стежив за шляхом їх. | И҆скꙋси́телѧ да́хъ тѧ̀ въ лю́дехъ и҆скꙋ́сныхъ, и҆ оу҆вѣ́си мѧ̀, внегда̀ и҆скꙋси́ти мѝ пꙋ́ть и҆́хъ: |
|
28
|
28
|
| Усі вони — вперті відступники, живуть наклепами; це мідь і залізо, — усі вони розбещувачі. | всѝ непослꙋ́шни ходѧ́щїи стропти́вѡ: мѣ́дь и҆ желѣ́зо, всѝ растлѣ́ни сꙋ́ть. |
|
29
|
29
|
| Роздувальний міх обгорів, свинець зотлів від вогню: плавильник плавив даремно, бо злі не відокремилися; | Ѡ҆скꙋдѣ̀ мѣ́хъ ѿ ѻ҆гнѧ̀, и҆стлѣ̀ ѻ҆́лово: всꙋ́е кова́чь сребро̀ кꙋе́тъ, лꙋка̑вства бо и҆́хъ не и҆ста́ѧша. |
|
30
|
30
|
| відкинутим сріблом назвуть їх, тому що Господь відкинув їх. | Сребро̀ ѿринове́но нарцы́те и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь ѿве́рже и҆̀хъ. |
