1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
|
Якщо хочеш навернутися, Ізраїлю, — говорить Господь, — до Мене навернися; і якщо видалиш мерзоти твої від лиця Мого, то не будеш блукати.
|
А҆́ще ѡ҆брати́шисѧ, і҆и҃лю, гл҃етъ гдⷭ҇ь, ко мнѣ̀ ѡ҆брати́сѧ: и҆ а҆́ще ѿи́меши ме́рзѡсти твоѧ̑ ѿ оу҆́стъ твои́хъ, и҆ ѿ лица̀ моегѡ̀ оу҆бои́шисѧ,
|
|
2
|
2
|
|
І будеш клястися: «живий Господь!» в істині, суді і правді; і народи будуть Ним благословлятися і Ним хвалитися.
|
и҆ клене́шисѧ, живе́тъ гдⷭ҇ь, во и҆́стинѣ и҆ въ сꙋдѣ̀ и҆ въ пра́вдѣ, и҆ благословѧ́тъ въ не́мъ ꙗ҆зы́цы и҆ въ не́мъ восхва́лѧтъ бг҃а во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.
|
|
3
|
3
|
|
Бо так говорить Господь до мужів Іуди та Єрусалима: розоріть собі нові ниви і не сійте між терням.
|
Сїѧ̑ бо гл҃етъ гдⷭ҇ь мꙋжє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ ѡ҆бита́телємъ і҆ерⷭ҇ли̑млимъ: понови́те себѣ̀ полѧ̀ и҆ не сѣ́йте на те́рнїи:
|
|
4
|
4
|
|
Обріжте себе для Господа, і зніміть крайню плоть із серця вашого, мужі Іуди і жителі Єрусалима, щоб гнів Мій не відкрився, як вогонь, і не запалав невгасимо через вашу схильність до зла.
|
ѡ҆брѣ́житесѧ бг҃ꙋ ва́шемꙋ и҆ ѡ҆брѣ́жите жестосе́рдїе ва́ше, мꙋ́жїе і҆ꙋ̑дины и҆ ѡ҆бита́ющїи во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, да не и҆зы́детъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь ꙗ҆́рость моѧ̀, и҆ возгори́тсѧ, и҆ не бꙋ́детъ оу҆гаша́ѧй, ра́ди лꙋка́вства начина́нїй ва́шихъ.
|
|
5
|
5
|
|
Оголосіть в Юдеї і розголосіть у Єрусалимі, і говоріть, і сурміть трубою по землі; волайте голосно і говоріть: «зберіться, і підемо в укріплені міста».
|
Возвѣсти́те во і҆ꙋде́и, и҆ да оу҆слы́шитсѧ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: глаго́лите, воспо́йте трꙋбо́ю на землѝ, возопі́йте ѕѣлѡ̀ и҆ рцы́те: собери́тесѧ, и҆ вни́демъ во гра́ды твє́рды.
|
|
6
|
6
|
|
Виставте знамено до Сиону, біжіть, не зупиняйтеся, бо Я приведу від півночі біду і велику загибель.
|
Воздви́гше (зна́менїе) бѣжи́те въ сїѡ́нъ, потщи́тесѧ, не сто́йте, ꙗ҆́кѡ ѕла̑ѧ а҆́зъ навождꙋ̀ ѿ сѣ́вера и҆ сотре́нїе вели́ко.
|
|
7
|
7
|
|
Виходить лев зі своїх хащів, і виступає винищувач народів: він виходить зі свого місця, щоб землю твою зробити пустелею; міста твої будуть розорені, залишаться без жителів.
|
Взы́де ле́въ ѿ ло́жа своегѡ̀, и҆ погꙋблѧ́ѧй ꙗ҆зы́ки воздви́жесѧ и҆ и҆зы́де ѿ мѣ́ста своегѡ̀, да положи́тъ зе́млю твою̀ въ пꙋсты́ню, и҆ гра́ди твоѝ разорѧ́тсѧ, ѡ҆ста́вшїи без̾ ѡ҆бита́телей.
|
|
8
|
8
|
|
Тому опояшіться веретищем, плачте і ридайте, бо лють гніву Господнього не відвернеться від нас.
|
Ѡ҆ си́хъ препоѧ́шитесѧ во врє́тища и҆ пла́чите и҆ рыда́йте, ꙗ҆́кѡ не ѿврати́сѧ гнѣ́въ ꙗ҆́рости гдⷭ҇ни ѿ ва́съ.
|
|
9
|
9
|
|
І буде у той день, — говорить Господь, — завмре серце в царя і серце в князів; і жахнуться священики, і здивуються пророки.
|
И҆ бꙋ́детъ въ де́нь то́й, гл҃етъ гдⷭ҇ь, поги́бнетъ се́рдце царе́во и҆ се́рдце нача́лникѡвъ, и҆ свѧще́нницы оу҆жа́снꙋтсѧ, и҆ проро́цы оу҆дивѧ́тсѧ.
|
|
10
|
10
|
|
І сказав я: о, Господи Боже! Невже Ти зваблював тільки народ цей і Єрусалим, говорячи: «мир буде у вас»; а тим часом меч доходить до душі?
|
И҆ реко́хъ: ѽ, влⷣко гдⷭ҇и, є҆да̀ ѡ҆больсти́лъ є҆сѝ лю́ди сїѧ̑ и҆ і҆ерⷭ҇ли́ма, рекі́й: ми́ръ бꙋ́детъ ва́мъ; и҆ сѐ, про́йде ме́чь да́же до дꙋшѝ и҆́хъ.
|
|
11
|
11
|
|
У той час сказано буде народу цьому і Єрусалиму: пекучий вітер несеться з висот пустельних на шлях дочки народу Мого, не для віяння і не для очищення;
|
Во вре́мѧ ѻ҆́но рече́тсѧ лю́демъ си̑мъ и҆ і҆ерⷭ҇ли́мꙋ: дꙋ́хъ заблꙋжде́нїѧ въ пꙋсты́ни, пꙋ́ть дще́ре люді́й мои́хъ, не ко ѡ҆чище́нїю, нижѐ во ст҃о́е:
|
|
12
|
12
|
|
і прийде до Мене звідти вітер сильніший за цей, і Я сотворю суд над ними.
|
дꙋ́хъ и҆сполне́нїѧ ѿ си́хъ прїи́детъ мнѣ̀, и҆ нн҃ѣ а҆́зъ возгл҃ю сꙋды̀ моѧ̑ къ ни̑мъ.
|
|
13
|
13
|
|
Ось, піднімається він подібно до хмар, і колісниці його — як вихор, коні його швидші за орлів; горе нам! бо ми будемо розорені.
|
Сѐ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆́блакъ взы́детъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ви́хрь колєсни́цы є҆гѡ̀, быстрѣ́е ѻ҆рлѡ́въ ко́ни є҆гѡ̀: го́ре на́мъ, ꙗ҆́кѡ бѣ́дствꙋемъ.
|
|
14
|
14
|
|
Змий зле із серця твого, Єрусалиме, щоб спастися тобі: доки будуть гніздитися у тобі злочесні думки?
|
Ѡ҆мы́й ѿ лꙋка́вства се́рдце твоѐ, і҆ерⷭ҇ли́ме, да спасе́шисѧ: доко́лѣ бꙋ́дꙋтъ въ тебѣ̀ помышлє́нїѧ бѣ́дъ твои́хъ;
|
|
15
|
15
|
|
Бо уже несеться голос від Дана і згубна звістка з гори Єфремової:
|
Гла́съ бо возвѣща́ющагѡ ѿ да́на прїи́детъ, и҆ слы̑шана бꙋ́детъ болѣ́знь ѿ горы̀ є҆фре́мли.
|
|
16
|
16
|
|
оголосіть народам, сповістіть Єрусалим, що йдуть з далекої країни ті, що беруть в облогу, і криками своїми наповнюють міста Юдеї.
|
Рцы́те ꙗ҆зы́кѡмъ: сѐ, прїидо́ша: возвѣсти́те во і҆ерⷭ҇ли́мѣ: полцы̀ и҆́дꙋтъ ѿ землѝ да́льнїѧ и҆ да́ша на гра́ды і҆ꙋ̑дины гла́съ сво́й,
|
|
17
|
17
|
|
Як вартові полів, вони обступають його навкруги, бо він збурився проти Мене, — говорить Господь.
|
а҆́ки стра́жы се́лнїи бы́ша над̾ ни́мъ ѡ҆́крестъ: ꙗ҆́кѡ пренебре́глъ мѧ̀ є҆сѝ, гл҃етъ гдⷭ҇ь.
|
|
18
|
18
|
|
Шляхи твої і діяння твої заподіяли тобі це; від твого нечестя тобі так гірко, що доходить до серця твого.
|
Пꙋти̑ твоѧ̑ и҆ начина̑нїѧ твоѧ̑ сотвори́ша тебѣ̀ сїѧ̑: сїѐ лꙋка́вство твоѐ, поне́же го́рько, ꙗ҆́кѡ прикоснꙋ́сѧ се́рдцꙋ твоемꙋ̀.
|
|
19
|
19
|
|
Утроба моя! утроба моя! тужу в глибині серця мого, хвилюється у мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук труби, тривогу битви.
|
Чре́во моѐ, чре́во моѐ боли́тъ мнѣ̀, и҆ чꙋ̑вства се́рдца моегѡ̀, смꙋща́етсѧ дꙋша̀ моѧ̀, терза́етсѧ се́рдце моѐ: не оу҆молчꙋ̀, ꙗ҆́кѡ гла́съ трꙋбы̀ оу҆слы́шала дꙋша̀ моѧ̀, во́пль ра́ти и҆ бѣды̀:
|
|
20
|
20
|
|
Біда за бідою: уся земля спустошується, раптово розорені шатри мої, миттєво — намети мої.
|
сотре́нїе (на сотре́нїе) призыва́етсѧ, поне́же ѡ҆пꙋстѣ́ла всѧ̀ землѧ̀, внеза́пꙋ ѡ҆пꙋстѣ̀ жили́ще моѐ, расторго́шасѧ ко́жы моѧ̑.
|
|
21
|
21
|
|
Чи довго бачити мені знамено, слухати звук труби?
|
Доко́лѣ зрѣ́ти и҆́мамъ бѣжа́щихъ, слы́шащь гла́сы трꙋ̑бныѧ;
|
|
22
|
22
|
|
Це від того, що народ Мій нерозумний, не знає Мене: нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на зло, але добра робити не вміють.
|
Поне́же вожде́ве люді́й мои́хъ менѐ не позна́ша: сы́нове бꙋ́їи сꙋ́ть и҆ безꙋ́мни, мꙋ́дри сꙋ́ть, є҆́же твори́ти ѕла̑ѧ, бла́го же твори́ти не позна́ша.
|
|
23
|
23
|
|
Дивлюся на землю, і ось, вона розорена і порожня, — на небеса, і немає від них світла.
|
Воззрѣ́хъ на зе́млю, и҆ сѐ, ничто́же, и҆ на не́бо, и҆ не бѣ̀ свѣ́та є҆гѡ̀.
|
|
24
|
24
|
|
Дивлюся на гори, і ось, вони тремтять, і всі пагорби коливаються.
|
Ви́дѣхъ го́ры, и҆ трепета́хꙋ, и҆ всѝ хо́лми возмꙋти́шасѧ.
|
|
25
|
25
|
|
Дивлюсь, і ось, немає людини, і всі птахи небесні розлетілися.
|
Воззрѣ́хъ, и҆ сѐ, не бѣ̀ человѣ́ка, и҆ всѧ̑ пти̑цы небє́сныѧ оу҆жаса́хꙋсѧ.
|
|
26
|
26
|
|
Дивлюсь, і ось, Кармил — пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його.
|
Ви́дѣхъ, и҆ сѐ, карми́лъ пꙋ́стъ, и҆ всѝ гра́ди сожже́ни ѻ҆гне́мъ ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ ѿ лица̀ гнѣ́ва ꙗ҆́рости є҆гѡ̀ погибо́ша.
|
|
27
|
27
|
|
Бо так сказав Господь: уся земля буде спустошена, але остаточного знищення не зроблю.
|
Сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: пꙋста̀ бꙋ́детъ всѧ̀ землѧ̀, сконча́нїѧ же не сотворю̀.
|
|
28
|
28
|
|
Заплаче про це земля, і небеса затьмаряться угорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не розкаюся у тім, і не відступлю від того.
|
Ѡ҆ си́хъ да пла́четъ землѧ̀, и҆ да помрачи́тсѧ не́бо свы́ше: поне́же гл҃ахъ, и҆ не раска́юсѧ: оу҆стреми́хсѧ, и҆ не ѿвращꙋ́сѧ ѿ негѡ̀.
|
|
29
|
29
|
|
Від шуму вершників і стрільців розбіжаться всі міста: вони підуть у густі ліси і вилізуть на скелі; всі міста будуть залишені, і не буде у них жодного жителя.
|
Ѿ гла́са ꙗ҆здѧ́щихъ и҆ напрѧже́нна лꙋ́ка побѣжѐ всѧ́ка страна̀: внидо́ша въ разсѣ̑лины и҆ въ дꙋбра̑вы сокры́шасѧ и҆ на ка́менїе взыдо́ша: всѝ гра́ди ѡ҆ста́влени сꙋ́ть, не ѡ҆бита́етъ въ ни́хъ человѣ́къ.
|
|
30
|
30
|
|
А ти, спустошена, що будеш робити? Хоч ти вдягаєшся в пурпур, хоч прикрашаєш себе золотим убранням, обмальовуєш очі твої фарбами, але марно прикрашаєш себе: знехтували тебе коханці, вони шукають душі твоєї.
|
Ты́ же, запꙋстѣ́лаѧ, что̀ сотвори́ши; а҆́ще ѡ҆блече́шисѧ во багрѧни́цꙋ и҆ оу҆краси́шисѧ мони́сты златы́ми, а҆́ще нама́жеши сті́вїемъ ѻ҆́чи твоѝ, всꙋ́е оу҆краше́нїе твоѐ: ѿри́нꙋша тѧ̀ любѡ́вницы твоѝ, дꙋшѝ твоеѧ̀ и҆́щꙋтъ.
|
|
31
|
31
|
|
Бо Я чую голос ніби жінки у пологах, стогін ніби тієї, що народжує вперше, голос дочки Сиону; вона стогне, простягаючи руки свої: «о, горе мені! душа моя знемагає перед убивцями».
|
Гла́съ бо ꙗ҆́кѡ родѧ́щїѧ слы́шахъ стена́нїѧ твоегѡ̀: а҆́ки первородѧ́щїѧ гла́съ дще́ре сїѡ́ни и҆ста́етъ, и҆ ѡ҆пꙋ́ститъ рꙋ́цѣ своѝ: го́ре мнѣ̀, ꙗ҆́кѡ и҆счеза́етъ дꙋша̀ моѧ̀ над̾ оу҆бїе́нными.
|
