1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Главa д7i
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
| Человёкъ бо рождeнъ t жены2 малолётенъ и3 и3сп0лнь гнёва: | Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями: |
|
2
|
2
|
| и3ли2 ћкоже цвётъ процвэтhй tпадE, tбэжe же ћкw сёнь, и3 не постои1тъ. | як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється. |
|
3
|
3
|
| Не и3 њ сeмъ ли сл0во сотвори1лъ є3си2, и3 семY сотвори1лъ є3си2 вни1ти на сyдъ пред8 тS; | І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою? |
|
4
|
4
|
| Кт0 бо чи1стъ бyдетъ t сквeрны; никт0же, | Хто народиться чистим від нечистого? Жоден. |
|
5
|
5
|
| ѓще и3 є3ди1нъ дeнь житіE є3гw2 на земли2: и3зочтeни же мцcы є3гw2 t тебє2, на врeмz положи1лъ є3си2, и3 не престyпитъ. | Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде, |
|
6
|
6
|
| Tступи2 t негw2, да ўм0лкнетъ и3 и3зберeтъ житіE ћкоже наeмникъ. | то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого. |
|
7
|
7
|
| Е$сть бо дрeву надeжда: ѓще бо посёчено бyдетъ, пaки процвэтeтъ, и3 лёторасль є3гw2 не њскудёетъ: | Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть: |
|
8
|
8
|
| ѓще бо состарёетсz въ земли2 к0рень є3гw2, на кaмени же скончaетсz стебло2 є3гw2, | якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі, |
|
9
|
9
|
| t вони2 воды2 процвэтeтъ, сотвори1тъ же жaтву, ћкоже новосаждeнное. | але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене. |
|
10
|
10
|
| Мyжъ же ўмeрый tи1де, пaдъ же человёкъ, ктомY нёсть. | А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона? |
|
11
|
11
|
| Врeменемъ бо њскудэвaетъ м0ре, рэкa же њпустёвши и4зсше: | Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає: |
|
12
|
12
|
| человёкъ же ўснyвъ не востaнетъ, д0ндеже не бyдетъ нeбо сошвeно, и3 не возбудsтсz t снA своегw2. | так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого. |
|
13
|
13
|
| Ќбw, q, дабы2 во ѓдэ мS сохрани1лъ є3си2, скрhлъ же мs бы є3си2, д0ндеже престaнетъ гнёвъ тв0й, и3 вчини1ши ми2 врeмz, въ нeже пaмzть сотвори1ши ми2. | О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене! |
|
14
|
14
|
| Ѓще бо ќмретъ человёкъ, жи1въ бyдетъ: скончaвъ дни6 житіS своегw2, потерплю2, д0ндеже пaки бyду. | Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна. |
|
15
|
15
|
| Посeмъ воззовeши, ѓзъ же послyшаю тS: дёлъ же рукY твоє1ю не tвращaйсz: | Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх; |
|
16
|
16
|
| и3зчи1слилъ же є3си2 начин†ніz мо‰, и3 ничт0же тS мимои1детъ t грBхъ мои1хъ: | бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого; |
|
17
|
17
|
| запечатлёлъ же ми2 є3си2 беззакHніz въ мэшцЁ, назнaменалъ же є3си2, ѓще что2 нев0лею преступи1хъ. | у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою. |
|
18
|
18
|
| Nбaче и3 горA пaдающи распадeтсz, и3 кaмень њбетшaетъ t мёста своегw2: | Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого; |
|
19
|
19
|
| кaменіе њглaдиша в0ды, и3 потопи1ша в0ды взнaкъ х0лмы земны6z, и3 њжидaніе человёческо погуби1лъ є3си2. | вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш. |
|
20
|
20
|
| Tри1нулъ є3си2 є3го2 до концA, и3 tи1де: и3змэни1лъ є3си2 є3мY лицE и3 и3спусти1лъ є3си2. | Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її. |
|
21
|
21
|
| МнHгимъ же бhвшымъ сынHмъ є3гw2, не вёсть: ѓще же и3 мaлw и4хъ бyдетъ, не знaетъ: | Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає; |
|
22
|
22
|
| но плHти є3гw2 болёша, душa же є3гw2 њ себЁ сётова. | але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає. |
