Завантаження...
Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр.

Порівняти:

Глава 26
Глава́ к҃ѕ
1
1
Як сніг улітку і дощ під час жнив, так честь непристойна нерозумному. Ꙗ҆́коже роса̀ въ жа́твꙋ и҆ ꙗ҆́коже до́ждь въ лѣ́тѣ [Є҆вр.: ꙗ҆́коже снѣ́гъ въ лѣ́тѣ и҆ до́ждь въ жа́твꙋ.], та́кѡ нѣ́сть безꙋ́мномꙋ че́сти.
2
2
Як горобець спурхне, як ластівка полетить, так незаслужене прокляття не збудеться. Ꙗ҆́коже пти̑цы ѿлета́ютъ и҆ вра́бїеве, та́кѡ клѧ́тва сꙋ́етнаѧ не на́йдетъ ни на кого́же.
3
3
Бич для коня, вузда для осла, а палка для дурних. Ꙗ҆́коже би́чь коню̀ и҆ ѡ҆сте́нъ ѻ҆слꙋ̀, та́кѡ же́злъ ꙗ҆зы́кꙋ законопрестꙋ́пнꙋ.
4
4
Не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб і тобі не зробитися подібним до нього; Не ѿвѣща́й безꙋ́мномꙋ по безꙋ́мїю є҆гѡ̀, да не подо́бенъ є҆мꙋ̀ бꙋ́деши:
5
5
не відповідай нерозумному за глупотою його, щоб він не став мудрецем в очах своїх. но ѿвѣща́й безꙋ́мномꙋ по безꙋ́мїю є҆гѡ̀, да не ꙗ҆ви́тсѧ мꙋ́дръ оу҆ себє̀.
6
6
Підрізує собі ноги, терпить неприємність той, хто дає словесне доручення дурневі. Ѿ пꙋті́й свои́хъ поноше́нїе твори́тъ, и҆́же посла̀ вѣ́стникомъ безꙋ́мнымъ сло́во.
7
7
Нерівно піднімаються ноги у кульгавого, — і притча у вустах дурнів. Ѿимѝ ше́ствїе ѿ гле́знъ и҆ законопрестꙋпле́нїе ѿ оу҆́стъ безꙋ́мныхъ.
8
8
Що той, хто вкладає коштовний камінь у пращу, те саме той, що віддає нерозумному шану. И҆́же привѧзꙋ́етъ ка́мень въ пра́щи, подо́бенъ є҆́сть даю́щемꙋ безꙋ́мномꙋ сла́вꙋ.
9
9
Що колючий терен у руці п’яного, те притча в устах дурнів. Тє́рнїѧ прозѧба́ютъ въ рꙋцѣ̀ пїѧ́ницы, и҆ порабоще́нїе въ рꙋцѣ̀ безꙋ́мныхъ.
10
10
Сильний робить усе довільно: і нерозумного нагороджує, і всякого перехожого нагороджує. Мно́гими волнꙋ́етсѧ всѧ́ка пло́ть безꙋ́мныхъ, сокрꙋша́етсѧ бо и҆зстꙋпле́нїе и҆́хъ.
11
11
Як пес повертається на блювотину свою, так нерозумний повторює дурість свою. Ꙗ҆́коже пе́съ, є҆гда̀ возврати́тсѧ на своѧ̑ блевѡ́тины, и҆ ме́рзокъ быва́етъ, та́кѡ безꙋ́мный свое́ю ѕло́бою возвра́щьсѧ на сво́й грѣ́хъ. Є҆́сть сты́дъ наводѧ́й грѣ́хъ, и҆ є҆́сть сты́дъ сла́ва и҆ благода́ть.
12
12
Чи бачив ти чоловіка, мудрого в очах своїх? На нерозумного більше надії, ніж на нього. Ви́дѣхъ мꙋ́жа непщева́вша себѐ мꙋ́дра бы́ти, оу҆пова́нїе же и҆́мать безꙋ́мный па́че є҆гѡ̀.
13
13
Лінивець говорить: «лев на дорозі! лев на площах!» Глаго́летъ лѣни́вый по́сланъ на пꙋ́ть: ле́въ на пꙋте́хъ, на сто́гнахъ же разбѡ́йницы.
14
14
Двері качаються на гаках своїх, а лінивець на постелі своїй. Ꙗ҆́коже две́рь ѡ҆браща́етсѧ на пѧтѣ̀, та́кѡ лѣни́вый на ло́жи свое́мъ.
15
15
Лінивець опускає руку свою в чашу, і йому важко донести її до рота свого. Скры́въ лѣни́вый рꙋ́кꙋ въ нѣ́дро своѐ не возмо́жетъ принестѝ ко оу҆стѡ́мъ.
16
16
Лінивець в очах своїх мудріший за сімох, які відповідають обдумано. Мꙋдрѣ́йшїй себѣ̀ лѣни́вый ꙗ҆влѧ́етсѧ, па́че во и҆з̾ѻби́лїи и҆зносѧ́щагѡ вѣ́сть.
17
17
Хапає пса за вуха, хто, проходячи мимо, втручається в чужу сварку. Ꙗ҆́коже держа́й за ѡ҆́шибъ пса̀, та́кѡ предсѣда́телствꙋѧй чꙋжде́мꙋ сꙋдꙋ̀.
18
18
Як той, хто прикидається несповна розуму, кидає вогонь, стріли і смерть, Ꙗ҆́коже врачꙋ́емїи ме́щꙋтъ словеса̀ на человѣ́ки, срѣта́ѧй же сло́вомъ пе́рвый за́пнетсѧ:
19
19
так — чоловік, який підступно шкодить другові своєму і потім говорить: «я тільки пожартував». та́кѡ всѝ кова́рствꙋющїи над̾ свои́ми дрꙋ̑ги: є҆гда́ же оу҆ви́дѣни бꙋ́дꙋтъ, глаго́лютъ, ꙗ҆́кѡ и҆гра́ѧ содѣ́ѧхъ.
20
20
Де немає більше дров, вогонь погасає, і де немає навушника, розбрат вщухає. Во мно́зѣхъ дре́вѣхъ расте́тъ ѻ҆́гнь: а҆ и҆дѣ́же нѣ́сть разгнѣвлѧ́юща, оу҆молка́етъ сва́ръ.
21
21
Вугілля — для жару і дрова — для вогню, а людина сварлива — для розпалення сварки. Ѻ҆гни́ще оу҆́глїю, и҆ дрова̀ ѻ҆гне́ви: мꙋ́жъ же клеветли́въ въ мѧте́жъ сва́ра.
22
22
Слова навушника — як ласощі, і вони входять у нутрощі утроби. Словеса̀ ласка́телей мѧ̑гка: сїѧ̑ же оу҆дарѧ́ютъ въ сокрѡ́вища оу҆тро́бъ.
23
23
Що нечистим сріблом обкладена глиняна посудина, те полум’яні вуста і серце злісне. Сребро̀ дае́мо съ ле́стїю, ꙗ҆́коже скꙋде́ль вмѣнѧ́емо: оу҆стнѣ̀ гла̑дки се́рдце покрыва́ютъ приско́рбно.
24
24
Вустами своїми прикидається ворог, а у серці своєму замишляє підступи. Оу҆стна́ма всѧ̑ ѡ҆бѣщава́етъ пла́чай вра́гъ, въ се́рдцы же содѣва́етъ ле́сть.
25
25
Якщо він говорить і ніжним голосом, не вір йому, тому що сім мерзот у серці його. А҆́ще тѧ̀ мо́литъ вра́гъ ве́лїимъ гла́сомъ, не вѣ́рꙋй є҆мꙋ̀, се́дмь бо є҆́сть лꙋка́вствїй въ дꙋшѝ є҆гѡ̀.
26
26
Якщо ненависть прикривається наодинці, то відкриється злоба його в народному зібранні. Таѧ́й враждꙋ̀ составлѧ́етъ ле́сть: ѿкрыва́етъ же своѧ̑ грѣхѝ благоразꙋ́мный на со́нмищихъ.
27
27
Хто риє яму, той упаде в неї, і хто покотить нагору камінь, до того він повернеться. И҆зрыва́ѧй ꙗ҆́мꙋ и҆́скреннемꙋ впаде́тсѧ въ ню̀: валѧ́ѧй же ка́мень на себѐ вали́тъ.
28
28
Неправдивий язик ненавидить уражених ним, і улесливі вуста готують падіння. Ѧ҆зы́къ лжи́въ ненави́дитъ и҆́стины, оу҆ста́ же непокровє́нна творѧ́тъ нестрое́нїе.

Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр.