1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 16
|
Глава́ ѕ҃і
|
|
1
|
1
|
| Не бажай багато негідних дітей і не радій за синів нечестивих. Коли вони примножуються, не радій за них, якщо немає у них страху Господнього. | Не жела́й ча̑дъ мно́жества неключи́мыхъ, нижѐ весели́сѧ ѡ҆ сынѣ́хъ нечести́выхъ: є҆гда̀ оу҆мно́жатсѧ, не весели́сѧ ѡ҆ ни́хъ, а҆́ще нѣ́сть стра́ха гдⷭ҇нѧ съ ни́ми. |
|
2
|
2
|
| Не надійся на їх життя і не спирайся на їх кількість. | Не вѣ́рꙋй животꙋ̀ и҆́хъ и҆ не належѝ на мно́жество и҆́хъ: |
|
3
|
3
|
| Краще один праведник, ніж тисяча грішників, | лꙋ́чше бо є҆ди́нъ првⷣникъ, не́жели ты́сѧща (грѣ̑шникъ), |
|
4
|
4
|
| і краще померти бездітним, ніж мати дітей нечестивих, | и҆ оу҆мре́ти безча́дномꙋ, не́жели и҆мѣ́ти ча̑да нечести̑ва: |
|
5
|
5
|
| бо від одного розумного населиться місто, а плем’я беззаконних спустіє. | ѿ є҆ди́нагѡ бо разꙋ́мна насели́тсѧ гра́дъ, колѣ́но же беззако́нныхъ запꙋстѣ́етъ. |
|
6
|
6
|
| Багато такого бачило око моє, і ще більше того чуло вухо моє. | Мнѡ́га сицева̑ѧ ви́дѣ ѻ҆́ко моѐ, и҆ крѣ̑пльшаѧ си́хъ слы́ша оу҆́хо моѐ. |
|
7
|
7
|
| У збіговиську грішників запалає вогонь, як і у народі непокірливому запалювався гнів. | Въ собо́рищи грѣ́шныхъ возгори́тсѧ ѻ҆́гнь, и҆ во ꙗ҆зы́цѣ непокори́вѣ возгори́тсѧ гнѣ́въ. |
|
8
|
8
|
| Не умилостивився Він над древніми велетнями, які у надії на силу свою зробилися відступниками; | Не оу҆моле́нъ бы́сть (бг҃ъ) ѡ҆ дре́внихъ и҆споли́нѣхъ, и҆̀же ѿстꙋпи́ша крѣ́постїю свое́ю: |
|
9
|
9
|
| не пощадив тих, що жили в одному місці з Лотом, якими погребував за їхню гордість; | не пощадѣ̀ ѡ҆ жили́щи лѡ́товѣ, и҆́миже возгнꙋша́сѧ за горды́ню и҆́хъ: |
|
10
|
10
|
| не помилував народу погибельного, який пишався гріхами своїми, | не поми́лова ꙗ҆зы́ка поги́бельнагѡ, возне́сшагѡсѧ во грѣсѣ́хъ свои́хъ, |
|
11
|
11
|
| так само як і шістсот тисяч чоловік, які об’єдналися у жорстокосерді своєму. І хоч би й один був непокірливий, було б дивно, якби він залишився непокараним; | и҆ та́кѡ ше́сть сѡ́тъ ты́сѧщъ пѣшцє́въ, соше́дшихсѧ въ жестосе́рдїи свое́мъ. И҆ а҆́ще бꙋ́детъ є҆ди́нъ жестоковы́йный въ лю́дехъ, ди́вно є҆́сть сїѐ, а҆́ще непови́ненъ бꙋ́детъ. |
|
12
|
12
|
| бо і милість і гнів — у владі Його: сильний Він помилувати і вилити гнів. | Млⷭ҇ть бо и҆ гнѣ́въ оу҆ негѡ̀, си́ленъ оу҆моле́нъ бы́ти и҆ и҆злїѧ́ти гнѣ́въ. |
|
13
|
13
|
| Як велика милість Його, так велике і викриття Його. Він судить людину за ділами її. | По мно́зѣй млⷭ҇ти є҆гѡ̀, та́кѡ мно́го и҆ ѡ҆бличе́нїе є҆гѡ̀: мꙋ́жеви но дѣлѡ́мъ є҆гѡ̀ сꙋ́дитъ. |
|
14
|
14
|
| Не втече від Нього грішник з украденим, і терпіння благочестивого не залишиться марним. | Не оу҆бѣжи́тъ хище́нїемъ грѣ́шный, и҆ терпѣ́нїе благовѣ́рнагѡ не лише́но бꙋ́детъ. |
|
15
|
15
|
| Усякій милостині Він дасть місце, кожен одержить за ділами своїми. | Всѧ́цѣй ми́лостыни сотвори́тъ мѣ́сто: кі́йждо бо по дѣлѡ́мъ свои̑мъ ѡ҆брѧ́щетъ. |
|
16
|
16
|
| Не говори: «я сховаюся від Господа; невже з висоти хтось згадає про мене? | Не рцы̀, ꙗ҆́кѡ ѿ гдⷭ҇а скры́юсѧ, є҆да̀ свы́ше кто́ мѧ помѧне́тъ; |
|
17
|
17
|
| У великій кількості народу мене не помітять; бо що душа моя у безмежному створінні? | въ лю́дехъ мно́жайшихъ не воспомѧне́нъ бꙋ́дꙋ, что́ бо є҆́сть дꙋша̀ моѧ̀ въ безчи́сленнѣй тва́ри; |
|
18
|
18
|
| Ось, небо і небо небес — Боже, безодня і земля коливаються від відвідання Його. | сѐ, нб҃о и҆ нб҃о нб҃сѐ бж҃їѧ, бе́здна и҆ землѧ̀ посѣще́нїемъ є҆гѡ̀ подви́гнꙋтсѧ: |
|
19
|
19
|
| Однаково ж трясуться від страху гори й основи землі, коли Він споглядає. | вкꙋ́пѣ го́ры и҆ ѡ҆снова̑нїѧ землѝ, є҆гда̀ воззри́тъ на нѧ̀, тре́петомъ стрѧсꙋ́тсѧ, |
|
20
|
20
|
| І цього не може зрозуміти серце; | и҆ ѡ҆ си́хъ не размы́слитъ се́рдце: |
|
21
|
21
|
| а путі Його хто осягне? Як вітер, якого людина не може бачити, так і більша частина діл Його прихована. | и҆ пꙋти̑ є҆гѡ̀ кто̀ пости́гнетъ; и҆ бꙋ́рю ю҆́же не оу҆́зритъ человѣ́къ, мнѡ́жайшаѧ же дѣ́лъ є҆гѡ̀ въ сокрове́нныхъ: |
|
22
|
22
|
| Хто звістить про діла правосуддя Його? або хто буде очікувати їх? бо далеко це визначення». | дѣла̀ пра́вды є҆гѡ̀ кто̀ возвѣсти́тъ; и҆лѝ кто̀ стерпи́тъ; дале́че бо завѣ́тъ. |
|
23
|
23
|
| Убогий розумом думає так, і людина нерозумна і той, хто в омані, розмірковує так нерозумно. | Оу҆малѧ́ѧйсѧ се́рдцемъ размышлѧ́етъ сїѧ̑, а҆ мꙋ́жъ безꙋ́менъ и҆ заблꙋжда́ѧй размышлѧ́етъ бꙋ̑ѧѧ. |
|
24
|
24
|
| Слухай мене, сину мій, і вчися знання, і слухай серцем твоїм слова мої. | Послꙋ́шай менѐ, ча́до, и҆ наꙋчи́сѧ вѣ́дѣнїѧ, и҆ на словеса̀ моѧ̑ внима́й се́рдцемъ твои́мъ: |
|
25
|
25
|
| Я показую тобі вчення обмірковане і передаю знання точне. | и҆з̾ѧвлѧ́ю въ мѣ́рилѣ наказа́нїе и҆ со и҆спыта́нїемъ возвѣщꙋ̀ вѣ́дѣнїе. |
|
26
|
26
|
| За визначенням Господа діла Його від початку, і від створення їх Він розділив частини їх. | Сꙋдо́мъ гдⷭ҇нимъ дѣла̀ є҆гѡ̀ и҆з̾ нача́ла, и҆ ѿ сотворе́нїѧ є҆гѡ̀ раздѣлѝ ча̑сти и҆́хъ: |
|
27
|
27
|
| Навіки влаштував Він діла Свої, і початки їх — у роди їх. Вони не голодніють, не стомлюються і не припиняють своїх дій. | оу҆красѝ во вѣ́къ дѣла̀ своѧ̑, и҆ нача̑ла и҆́хъ въ ро́ды и҆́хъ: нижѐ взалка́ша, нижѐ оу҆трꙋди́шасѧ, и҆ не преста́ша ѿ дѣ́лъ свои́хъ. |
|
28
|
28
|
| Жодне не гнітить близького йому, | Кі́йждо и҆́скреннѧго своего̀ не ѡ҆скорбѝ, |
|
29
|
29
|
| і повіки не стануть вони проти слова Його. | и҆ да́же до вѣ́ка не воспроти́вѧтсѧ гл҃го́лꙋ є҆гѡ̀. |
|
30
|
30
|
| І потім споглянув Господь на землю і наповнив її Своїми благами. | И҆ по си́хъ гдⷭ҇ь на зе́млю призрѣ̀ и҆ и҆спо́лни ю҆̀ ѿ бл҃гъ свои́хъ: |
|
31
|
31
|
| Душа усього, що живе, покрила лице її, і у неї все повернеться. | дꙋша̀ всѧ́кагѡ живо́тна покры̀ лицѐ є҆ѧ̀, и҆ въ ню̀ возвраще́нїе и҆́хъ. |
