1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 23
|
Глава́ к҃г
|
|
1
|
1
|
| Господи, Отче і Владико життя мого! Не залиш мене на волю їх і не допусти мене впасти через них. | Гдⷭ҇и ѻ҆́ч҃е и҆ влⷣко живота̀ моегѡ̀, не ѡ҆ста́ви менѐ въ совѣ́тѣ и҆́хъ и҆ не да́ждь мѝ впа́сти въ нѧ̀. |
|
2
|
2
|
| Хто приставить бич до помислів моїх і до серця мого наставника у мудрості, щоб вони не щадили провин моїх і не потурали оманам їх; | Кто̀ возложи́тъ на помышле́нїе моѐ ра̑ны и҆ на се́рдце моѐ наказа́нїе премꙋ́дрости, да ѡ҆ неразꙋ́мїихъ мои́хъ не пощадѧ́тъ, и҆ да не пре́йдꙋтъ грѣсѝ и҆́хъ; |
|
3
|
3
|
| щоб не примножувалися провини мої і не збільшувалися хиби мої; щоб не впасти мені перед супротивниками, і щоб не порадів наді мною ворог мій? | Ꙗ҆́кѡ да не оу҆мно́жатсѧ невѣ̑дѣнїѧ моѧ̑ и҆ грѣсѝ моѝ премно́зи да не бꙋ́дꙋтъ, и҆ падꙋ́сѧ пред̾ сꙋпоста̑ты, и҆ пора́дꙋетмисѧ вра́гъ мо́й. |
|
4
|
4
|
| Господи, Отче і Боже життя мого! Не дай мені возношення очей, і хтивість відверни від мене. | Гдⷭ҇и ѻ҆́ч҃е и҆ бж҃е живота̀ моегѡ̀, не да́ждь возноше́нїѧ ѻ҆чи́ма мои́ма и҆ вожделѣ́нїе ѿвратѝ ѿ менє̀. |
|
5
|
5
|
| Побажання утроби і похіть нехай не оволодіють мною, і не віддай мене безсоромній душі. | Чре́ва по́хоть и҆ блꙋдодѣѧ̑нїѧ да не ѡ҆б̾и́мꙋтъ мѧ̀, и҆ безстꙋ́днѣй дꙋшѝ не преда́ждь менѐ. |
|
6
|
6
|
| Вислухайте, діти, наставлення для вуст: той, хто дотримується його, не буде уловлений своїми вустами. | Послꙋ́шайте, ча̑да, наказа́нїѧ оу҆́стъ: хранѧ́й бо не ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ оу҆стна́ма свои́ма. |
|
7
|
7
|
| Уловлений буде ними грішник, і зломовний і гордовитий спіткнуться через них. | Оу҆стна́ма свои́ма ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ грѣ́шникъ, и҆ клеветни́къ и҆ го́рдый попо́лзнетсѧ въ ни́хъ. |
|
8
|
8
|
| Не привчай вуст твоїх до клятви | Заклина́нїю не ѡ҆бꙋча́й оу҆́стъ свои́хъ |
|
9
|
9
|
| і не перетворюй на звичку вживати в клятві ім’я Святого. | и҆ клѧ́тисѧ и҆́менемъ ст҃ы́мъ не навыка́й. |
|
10
|
10
|
| Бо, як раб, який постійно піддається покаранню, не урятовується від ран, так і той, хто клянеться безперестанно ім’ям Святого, не очиститься від гріха. | Ꙗ҆́коже бо ра́бъ и҆стѧзꙋ́емь ча́стѡ ѿ ра̑нъ не оу҆ма́литсѧ, та́кожде и҆ клены́йсѧ и҆́менемъ ст҃ы́мъ всегда̀ ѿ грѣха̀ не ѡ҆чи́ститсѧ. |
|
11
|
11
|
| Людина, яка часто клянеться, сповниться беззаконням, і не відступить від дому її бич. | Мꙋ́жъ клены́йсѧ мно́гѡ и҆спо́лнитсѧ беззако́нїѧ, и҆ не ѿстꙋ́питъ ѿ до́мꙋ є҆гѡ̀ ꙗ҆́зва: |
|
12
|
12
|
| Якщо вона згрішить, гріх її на ній; і якщо вона недбайлива, то подвійно згрішить; | а҆́ще согрѣши́тъ, грѣ́хъ є҆гѡ̀ на не́мъ, и҆ а҆́ще пре́зритъ, сꙋгꙋ́бѡ согрѣши́тъ: |
|
13
|
13
|
| і якщо вона клялася марно, то не виправдається, і дім її наповниться нещастями. | и҆ а҆́ще вотщѐ клѧ́сѧ, не ѡ҆правди́тсѧ, и҆спо́лнитсѧ бо до́мъ є҆гѡ̀ нападе́нїѧ. |
|
14
|
14
|
| Є слова, наділені смертю: нехай не знайдуться вони у спадщині Якова! | Є҆́сть бесѣ́да ѡ҆блече́на сме́ртїю: да не ѡ҆брѧ́щетсѧ во наслѣ́дїи і҆а́кѡвли: |
|
15
|
15
|
| Бо від благочестивих усе це буде віддалене, і вони не заплутаються у гріхах. | ѿ благочести́выхъ бо всѧ̑ сїѧ̑ ѿстꙋ́пѧтъ, и҆ во грѣхѝ не впадꙋ́тсѧ. |
|
16
|
16
|
| Не привчай твоїх уст до грубої нечемности, бо при ній бувають гріховні слова. | Въ ненаказа́нїи неключи́мѣмъ не ѡ҆бꙋча́й оу҆́стъ свои́хъ: є҆́сть бо въ не́мъ сло́во грѣха̀. |
|
17
|
17
|
| Пам’ятай про батька і про матір твою, коли сидиш серед вельмож, | Помѧнѝ ѻ҆тца̀ твоего̀ и҆ ма́терь твою̀, посредѣ̀ бо вельмо́жъ сѣди́ши: |
|
18
|
18
|
| щоб тобі не забутися перед ними і за звичкою не зробити дурниці, і не побажати, що краще б ти не народився, і не проклясти дня народження твого. | да не ка́кѡ забве́нъ бꙋ́деши пред̾ ни́ми, и҆ ѡ҆бы́чаемъ свои́мъ ѡ҆бꙋѧ́еши и҆ похо́щеши, дабы̀ ты̀ не роди́лсѧ, и҆ де́нь рожде́нїѧ твоегѡ̀ проклене́ши. |
|
19
|
19
|
| Людина, яка звикає до лихослів’я, в усі дні свої не навчиться. | Человѣ́къ ѡ҆бꙋча́ѧсѧ словесє́мъ поноше́нїѧ во всѣ́хъ дне́хъ свои́хъ не наꙋчи́тсѧ. |
|
20
|
20
|
| Дві якості примножують гріхи, а третя накликає гнів: | Два̀ ви̑да оу҆множа́ютъ грѣхѝ и҆ тре́тїй наво́дитъ гнѣ́въ: |
|
21
|
21
|
| душа гаряча, як палаючий вогонь, не згасне, поки не виснажиться; | дꙋша̀ тепла̀, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь горѧ́щь, не оу҆га́снетъ, до́ндеже поглощена̀ бꙋ́детъ: |
|
22
|
22
|
| людина, що розпусничає у тілі плоті своєї, не припинить, поки не прогорить вогонь. | человѣ́къ блꙋдни́къ въ тѣ́лѣ пло́ти своеѧ̀ не преста́нетъ, до́ндеже возжже́тъ ѻ҆́гнь. |
|
23
|
23
|
| Блудникові солодкий усякий хліб: він не перестане, доки не помре. | Человѣ́кꙋ блꙋ́днꙋ всѧ́къ хлѣ́бъ сла́докъ, не преста́нетъ, до́ндеже оу҆́мретъ. |
|
24
|
24
|
| Чоловік, який грішить проти свого ложа, говорить у душі своїй: «хто бачить мене? | Человѣ́къ престꙋпа́ѧй ло́же своѐ, глаго́лѧ въ дꙋшѝ свое́й: кто̀ мѧ̀ ви́дитъ; |
|
25
|
25
|
| Навколо мене пітьма, і стіни закривають мене, і ніхто не бачить мене: чого мені боятися? Всевишній не пом’яне гріхів моїх». | тма̀ ѡ҆́крестъ менє̀, и҆ стѣ́ны закрыва́ютъ мѧ̀, и҆ никто́же мѧ̀ ви́дитъ, когѡ̀ оу҆бою́сѧ; грѣхѡ́въ мои́хъ не воспомѧ́нетъ вы́шнїй. |
|
26
|
26
|
| Страх його — тільки очі людські, | И҆ ѻ҆́чи человѣ́честїи стра́хъ є҆гѡ̀: |
|
27
|
27
|
| і не знає він того, що очі Господа у десять тисяч крат світліші за сонце | и҆ не разꙋмѣ̀, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́чи гдⷭ҇ни тма́ми те́мъ кра́тъ свѣтлѣ́йшїи со́лнца сꙋ́ть, |
|
28
|
28
|
| і дивляться на всі путі людські, і проходять у місця таємні. | прозира́ющїи всѧ̑ пꙋти̑ человѣ́чєскїѧ и҆ разсматрѧ́ющїи въ та́йныхъ мѣ́стѣхъ: |
|
29
|
29
|
| Йому відомо було все до того, ніж коли створене було, так само як і після звершення. | пре́жде не́же создана̑ бы́ша, всѧ̑ оу҆вѣ̑дѣна є҆мꙋ̀, та́кожде и҆ по сконча́нїи. |
|
30
|
30
|
| Така людина буде покарана на вулицях міста і буде застигнута там, де не думала. | Се́й на пꙋте́хъ гра́да ѿмще́нъ бꙋ́детъ, и҆ и҆дѣ́же не надѣ́ѧшесѧ, ꙗ҆́тъ бꙋ́детъ. |
|
31
|
31
|
| Так і дружина, яка залишила чоловіка і народила спадкоємця від чужого: | Та́кожде и҆ жена̀ ѡ҆ста́вльшаѧ мꙋ́жа своего̀ и҆ прїе́млющаѧ наслѣ́дника ѿ и҆но́гѡ: |
|
32
|
32
|
| бо, по-перше, вона не скорилася закону Всевишнього, по-друге, згрішила проти свого чоловіка і, по-третє, у блуді перелюбствувала і народила дітей від чужого чоловіка. | пе́рвое бо ѿ зако́на вы́шнѧгѡ ѿстꙋпѝ, и҆ второ́е мꙋ́жꙋ своемꙋ̀ согрѣшѝ, и҆ тре́тїе блꙋдо́мъ прелюбодѣ́йствова, ѿ чꙋжда́гѡ мꙋ́жа ча̑да сотворѝ: |
|
33
|
33
|
| Вона буде виведена перед зібранням, і щодо дітей її буде дослідження. | сїѧ̀ пред̾ собо́ръ и҆зведе́на бꙋ́детъ, и҆ на ча́дѣхъ є҆ѧ̀ посѣще́нїе бꙋ́детъ: |
|
34
|
34
|
| Діти її не вкоріняться, і гілки її не дадуть плоду. | не оу҆коренѧ́тсѧ ча̑да є҆ѧ̀ въ ко́рень, и҆ вѣ̑тви є҆ѧ̀ не сотворѧ́тъ плода̀: |
|
35
|
35
|
| Вона залишить пам’ять про себе на прокляття, і ганьба її не згладиться. | и҆ ѡ҆ста́витъ на клѧ́твꙋ па́мѧть свою̀, и҆ поноше́нїе є҆ѧ̀ не потреби́тсѧ. |
|
36
|
36
|
| Ті, хто залишився, пізнають, що немає нічого кращого за страх Господній, і немає нічого солодшого, як виконувати заповіді Господні. | И҆ оу҆разꙋмѣ́ютъ ѡ҆ста́вльшїисѧ, ꙗ҆́кѡ ничто́же лꙋ́чше стра́ха гдⷭ҇нѧ, и҆ ничто́же сладча́е, то́кмѡ внима́ти за́повѣдемъ гдⷭ҇нимъ. |
|
37
|
37
|
| Велика слава — йти за Господом, а бути тобі прийнятим Ним — довголіття. | Сла́ва ве́лїѧ є҆́же послѣ́довати бг҃ꙋ, долгота́ же дні́й є҆́же прїѧ́тꙋ тебѣ̀ бы́ти ѿ негѡ̀. |
