1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Κεφάλαιο 14
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
| ΒΡΟΤΟΣ γὰρ γεννητὸς γυναικὸς ὀλιγόβιος καὶ πλήρης ὀργῆς | Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями: |
|
2
|
2
|
| ἢ ὥσπερ ἄνθος ἀνθῆσαν ἐξέπεσεν, ἀπέδρα δὲ ὥσπερ σκιὰ καὶ οὐ μὴ στῇ. | як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється. |
|
3
|
3
|
| οὐχὶ καὶ τούτου λόγον ἐποιήσω καὶ τοῦτον ἐποίησας εἰσελθεῖν ἐν κρίματι ἐνώπιόν σου; | І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою? |
|
4
|
4
|
| τίς γὰρ καθαρὸς ἔσται ἀπὸ ρύπου; ἀλλ᾿ οὐθείς, | Хто народиться чистим від нечистого? Жоден. |
|
5
|
5
|
| ἐὰν καὶ μία ἡμέρα ὁ βίος αὐτοῦ ἐπὶ τῆς γῆς, ἀριθμητοὶ δὲ μῆνες αὐτοῦ παρ᾿ αὐτοῦ· εἰς χρόνον ἔθου, καὶ οὐ μὴ ὑπερβῇ. | Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде, |
|
6
|
6
|
| ἀπόστα ἀπ᾿ αὐτοῦ, ἵνα ἡσυχάσῃ καὶ εὐδοκήσῃ τὸν βίον ὥσπερ ὁ μισθωτός. | то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого. |
|
7
|
7
|
| ἔστι γὰρ δένδρῳ ἐλπίς· ἐὰν γὰρ ἐκκοπῇ, ἔτι ἐπανθήσει, καὶ ὁ ράδαμνος αὐτοῦ οὐ μὴ ἐκλίπῃ· | Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть: |
|
8
|
8
|
| ἐὰν γὰρ γηράσῃ ἐν γῇ ἡ ρίζα αὐτοῦ, ἐν δὲ πέτρᾳ τελευτήσῃ τὸ στέλεχος αὐτοῦ, | якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі, |
|
9
|
9
|
| ἀπὸ ὀσμῆς ὕδατος ἀνθήσει, ποιήσει δὲ θερισμὸν ὥσπερ νεόφυτον. | але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене. |
|
10
|
10
|
| ἀνὴρ δὲ τελευτήσας ᾤχετο, πεσὼν δὲ βροτὸς οὐκέτι ἐστί· | А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона? |
|
11
|
11
|
| χρόνῳ γὰρ σπανίζεται θάλασσα, ποταμὸς δὲ ἐρημωθεὶς ἐξηράνθη· | Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає: |
|
12
|
12
|
| ἄνθρωπος δὲ κοιμηθεὶς οὐ μὴ ἀναστῇ, ἕως ἂν ὁ οὐρανὸς οὐ μὴ συρραφῇ· καὶ οὐκ ἐξυπνισθήσονται ἐξ ὕπνου αὐτῶν. | так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого. |
|
13
|
13
|
| εἰ γὰρ ὄφελον ἐν ᾅδῃ με ἐφύλαξας, ἔκρυψας δέ με ἕως ἂν παύσηταί σου ἡ ὀργὴ καὶ τάξῃ μοι χρόνον, ἐν ᾧ μνείαν μου ποιήσῃ· | О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене! |
|
14
|
14
|
| ἐὰν γὰρ ἀποθάνῃ ἄνθρωπος, ζήσεται συντελέσας ἡμέρας τοῦ βίου αὐτοῦ· ὑπομενῶ ἕως ἂν πάλιν γένωμαι. | Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна. |
|
15
|
15
|
| εἶτα καλέσεις, ἐγὼ δέ σοι ὑπακούσομαι, τὰ δὲ ἔργα τῶν χειρῶν σου μὴ ἀποποιοῦ. | Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх; |
|
16
|
16
|
| ἠρίθμησας δέ μου τὰ ἐπιτηδεύματα, καὶ οὐ μὴ παρέλθῃ σε οὐδὲν τῶν ἁμαρτιῶν μου· | бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого; |
|
17
|
17
|
| ἐσφράγισας δέ μου τὰς ἀνομίας ἐν βαλλαντίῳ, ἐπεσημήνω δέ, εἴ τι ἄκρων παρέβην. | у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою. |
|
18
|
18
|
| καὶ πλὴν ὄρος πῖπτον διαπεσεῖται, καὶ πέτρα παλαιωθήσεται ἐκ τοῦ τόπου αὐτῆς. | Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого; |
|
19
|
19
|
| λίθους ἐλέαναν ὕδατα, καὶ κατέκλυσεν ὕδατα ὕπτια τοῦ χώματος τῆς γῆς· καὶ ὑπομονὴν ἀνθρώπου ἀπώλεσας. | вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш. |
|
20
|
20
|
| ὦσας αὐτὸν εἰς τέλος, καὶ ᾤχετο· ἐπέστησας αὐτῷ τὸ πρόσωπον, καὶ ἐξαπέστειλας· | Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її. |
|
21
|
21
|
| πολλῶν δὲ γενομένων τῶν υἱῶν αὐτοῦ, οὐκ οἶδεν, ἐὰν δὲ ὀλίγοι γένωνται, οὐκ ἐπίσταται· | Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає; |
|
22
|
22
|
| ἀλλ᾿ ἢ αἱ σάρκες αὐτοῦ ἤλγησαν, ἡ δὲ ψυχὴ αὐτοῦ ἐπένθησεν. | але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає. |
