1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Κεφάλαιο 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
|
ΠΟΤΕΡΟΝ οὐχὶ πειρατήριόν ἐστιν ὁ βίος ἀνθρώπου ἐπὶ τῆς γῆς καὶ ὥσπερ μισθίου αὐθημερινοῦ ἡ ζωὴ αὐτοῦ;
|
Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця?
|
|
2
|
2
|
|
ἢ ὥσπερ θεράπων δεδοικὼς τὸν Κύριον αὐτοῦ καὶ τετευχὼς σκιᾶς; ἢ ὥσπερ μισθωτὸς ἀναμένων τὸν μισθὸν αὐτοῦ;
|
Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї,
|
|
3
|
3
|
|
οὕτως κἀγὼ ὑπέμεινα μῆνας κενούς, νύκτες δὲ ὀδυνῶν δεδομέναι μοί εἰσιν.
|
так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені.
|
|
4
|
4
|
|
ἐὰν κοιμηθῶ, λέγω· πότε ἡμέρα; ὡς δ᾿ ἂν ἀναστῶ, πάλιν· πότε ἑσπέρα; πλήρης δὲ γίνομαι ὀδυνῶν ἀπὸ ἑσπέρας ἕως πρωΐ.
|
Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку.
|
|
5
|
5
|
|
φύρεται δέ μου τὸ σῶμα ἐν σαπρίᾳ σκωλήκων, τήκω δὲ βώλακας γῆς ἀπὸ ἰχῶρος ξύων.
|
Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться.
|
|
6
|
6
|
|
ὁ δὲ βίος μού ἐστιν ἐλαφρότερος λαλιᾶς, ἀπόλωλε δὲ ἐν κενῇ ἐλπίδι.
|
Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії.
|
|
7
|
7
|
|
μνήσθητι οὖν ὅτι πνεῦμά μου ἡ ζωὴ καὶ οὐκέτι ἐπανελεύσεται ὀφθαλμός μου ἰδεῖν ἀγαθόν.
|
Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре.
|
|
8
|
8
|
|
οὐ περιβλέψεταί με ὀφθαλμὸς ὁρῶντός με· οἱ ὀφθαλμοί σου ἐν ἐμοί, καὶ οὐκέτι εἰμὶ
|
Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене.
|
|
9
|
9
|
|
ὥσπερ νέφος ἀποκαθαρθὲν ἀπ᾿ οὐρανοῦ. ἐὰν γὰρ ἄνθρωπος καταβῇ εἰς ᾄδην, οὐκέτι μὴ ἀναβῇ,
|
Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде,
|
|
10
|
10
|
|
οὐδ᾿ οὐ μὴ ἐπιστρέψῃ ἔτι εἰς τὸν ἴδιον οἶκον, οὐδ’ οὐ μὴ ἐπιγνῷ αὐτὸν ἔτι ὁ τόπος αὐτοῦ.
|
не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його.
|
|
11
|
11
|
|
ἀτὰρ οὖν οὐδὲ ἐγὼ φείσομαι τῷ στόματί μου, λαλήσω ἐν ἀνάγκῃ ὤν, ἀνοίξω πικρίαν ψυχῆς μου συνεχόμενος.
|
Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї.
|
|
12
|
12
|
|
πότερον θάλασσά εἰμι ἢ δράκων, ὅτι κατέταξας ἐπ᾿ ἐμὲ φυλακήν;
|
Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу?
|
|
13
|
13
|
|
εἶπα ὅτι παρακαλέσει με ἡ κλίνη μου, ἀνοίσω δὲ πρὸς ἐμαυτὸν ἰδίᾳ λόγον τῇ κοίτῃ μου.
|
Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє,
|
|
14
|
14
|
|
ἐκφοβεῖς με ἐνυπνίοις καὶ ὁράμασί με καταπλήσσεις.
|
ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене;
|
|
15
|
15
|
|
ἀπαλλάξεις ἀπὸ πνεύματός μου τὴν ψυχήν μου, ἀπὸ δὲ θανάτου τὰ ὀστᾶ μου·
|
і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх.
|
|
16
|
16
|
|
οὐ γὰρ εἰς τὸν αἰῶνα ζήσομαι, ἵνα μακροθυμήσω· ἀπόστα ἀπ᾿ ἐμοῦ, κενὸς γάρ μου ὁ βίος.
|
Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта.
|
|
17
|
17
|
|
τί γάρ ἐστιν ἄνθρωπος ὅτι ἐμεγάλυνας αὐτὸν ἢ ὅτι προσέχεις τὸν νοῦν εἰς αὐτὸν
|
Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою,
|
|
18
|
18
|
|
ἢ ἐπισκοπὴν αὐτοῦ ποιήσῃ ἕως τὸ πρωΐ καὶ εἰς ἀνάπαυσιν αὐτὸν κρινεῖς;
|
відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її?
|
|
19
|
19
|
|
ἕως τίνος οὐκ ἐᾷς με οὐδὲ προΐῃ με, ἕως ἂν καταπίω τὸν πτύελόν μου ἐν ὀδύνῃ;
|
Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою?
|
|
20
|
20
|
|
εἰ ἐγὼ ἥμαρτον, τί δυνήσομαι πρᾶξαι, ὁ ἐπιστάμενος τὸν νοῦν τῶν ἀνθρώπων; διατί ἔθου με κατεντευκτήν σου, εἰμὶ δὲ ἐπὶ σοὶ φορτίον;
|
Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар?
|
|
21
|
21
|
|
καὶ διατί οὐκ ἐποιήσω τῆς ἀνομίας μου λήθην καὶ καθαρισμὸν τῆς ἁμαρτίας μου; νυνὶ δὲ εἰς γῆν ἀπελεύσομαι, ὀρθρίζων δὲ οὐκέτι εἰμί.
|
І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає.
|
