1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Κεφάλαιο 7
|
Глава 7
|
|
1
|
1
|
| ΠΟΤΕΡΟΝ οὐχὶ πειρατήριόν ἐστιν ὁ βίος ἀνθρώπου ἐπὶ τῆς γῆς καὶ ὥσπερ μισθίου αὐθημερινοῦ ἡ ζωὴ αὐτοῦ; | Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця? |
|
2
|
2
|
| ἢ ὥσπερ θεράπων δεδοικὼς τὸν Κύριον αὐτοῦ καὶ τετευχὼς σκιᾶς; ἢ ὥσπερ μισθωτὸς ἀναμένων τὸν μισθὸν αὐτοῦ; | Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї, |
|
3
|
3
|
| οὕτως κἀγὼ ὑπέμεινα μῆνας κενούς, νύκτες δὲ ὀδυνῶν δεδομέναι μοί εἰσιν. | так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені. |
|
4
|
4
|
| ἐὰν κοιμηθῶ, λέγω· πότε ἡμέρα; ὡς δ᾿ ἂν ἀναστῶ, πάλιν· πότε ἑσπέρα; πλήρης δὲ γίνομαι ὀδυνῶν ἀπὸ ἑσπέρας ἕως πρωΐ. | Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку. |
|
5
|
5
|
| φύρεται δέ μου τὸ σῶμα ἐν σαπρίᾳ σκωλήκων, τήκω δὲ βώλακας γῆς ἀπὸ ἰχῶρος ξύων. | Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться. |
|
6
|
6
|
| ὁ δὲ βίος μού ἐστιν ἐλαφρότερος λαλιᾶς, ἀπόλωλε δὲ ἐν κενῇ ἐλπίδι. | Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії. |
|
7
|
7
|
| μνήσθητι οὖν ὅτι πνεῦμά μου ἡ ζωὴ καὶ οὐκέτι ἐπανελεύσεται ὀφθαλμός μου ἰδεῖν ἀγαθόν. | Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре. |
|
8
|
8
|
| οὐ περιβλέψεταί με ὀφθαλμὸς ὁρῶντός με· οἱ ὀφθαλμοί σου ἐν ἐμοί, καὶ οὐκέτι εἰμὶ | Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене. |
|
9
|
9
|
| ὥσπερ νέφος ἀποκαθαρθὲν ἀπ᾿ οὐρανοῦ. ἐὰν γὰρ ἄνθρωπος καταβῇ εἰς ᾄδην, οὐκέτι μὴ ἀναβῇ, | Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде, |
|
10
|
10
|
| οὐδ᾿ οὐ μὴ ἐπιστρέψῃ ἔτι εἰς τὸν ἴδιον οἶκον, οὐδ’ οὐ μὴ ἐπιγνῷ αὐτὸν ἔτι ὁ τόπος αὐτοῦ. | не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його. |
|
11
|
11
|
| ἀτὰρ οὖν οὐδὲ ἐγὼ φείσομαι τῷ στόματί μου, λαλήσω ἐν ἀνάγκῃ ὤν, ἀνοίξω πικρίαν ψυχῆς μου συνεχόμενος. | Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї. |
|
12
|
12
|
| πότερον θάλασσά εἰμι ἢ δράκων, ὅτι κατέταξας ἐπ᾿ ἐμὲ φυλακήν; | Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу? |
|
13
|
13
|
| εἶπα ὅτι παρακαλέσει με ἡ κλίνη μου, ἀνοίσω δὲ πρὸς ἐμαυτὸν ἰδίᾳ λόγον τῇ κοίτῃ μου. | Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє, |
|
14
|
14
|
| ἐκφοβεῖς με ἐνυπνίοις καὶ ὁράμασί με καταπλήσσεις. | ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене; |
|
15
|
15
|
| ἀπαλλάξεις ἀπὸ πνεύματός μου τὴν ψυχήν μου, ἀπὸ δὲ θανάτου τὰ ὀστᾶ μου· | і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх. |
|
16
|
16
|
| οὐ γὰρ εἰς τὸν αἰῶνα ζήσομαι, ἵνα μακροθυμήσω· ἀπόστα ἀπ᾿ ἐμοῦ, κενὸς γάρ μου ὁ βίος. | Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта. |
|
17
|
17
|
| τί γάρ ἐστιν ἄνθρωπος ὅτι ἐμεγάλυνας αὐτὸν ἢ ὅτι προσέχεις τὸν νοῦν εἰς αὐτὸν | Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою, |
|
18
|
18
|
| ἢ ἐπισκοπὴν αὐτοῦ ποιήσῃ ἕως τὸ πρωΐ καὶ εἰς ἀνάπαυσιν αὐτὸν κρινεῖς; | відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її? |
|
19
|
19
|
| ἕως τίνος οὐκ ἐᾷς με οὐδὲ προΐῃ με, ἕως ἂν καταπίω τὸν πτύελόν μου ἐν ὀδύνῃ; | Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою? |
|
20
|
20
|
| εἰ ἐγὼ ἥμαρτον, τί δυνήσομαι πρᾶξαι, ὁ ἐπιστάμενος τὸν νοῦν τῶν ἀνθρώπων; διατί ἔθου με κατεντευκτήν σου, εἰμὶ δὲ ἐπὶ σοὶ φορτίον; | Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар? |
|
21
|
21
|
| καὶ διατί οὐκ ἐποιήσω τῆς ἀνομίας μου λήθην καὶ καθαρισμὸν τῆς ἁμαρτίας μου; νυνὶ δὲ εἰς γῆν ἀπελεύσομαι, ὀρθρίζων δὲ οὐκέτι εἰμί. | І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає. |
