1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 14
|
|
|
1
|
|
| Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями: | |
|
2
|
|
| як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється. | |
|
3
|
|
| І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою? | |
|
4
|
|
| Хто народиться чистим від нечистого? Жоден. | |
|
5
|
|
| Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде, | |
|
6
|
|
| то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого. | |
|
7
|
|
| Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть: | |
|
8
|
|
| якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі, | |
|
9
|
|
| але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене. | |
|
10
|
|
| А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона? | |
|
11
|
|
| Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає: | |
|
12
|
|
| так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого. | |
|
13
|
|
| О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене! | |
|
14
|
|
| Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна. | |
|
15
|
|
| Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх; | |
|
16
|
|
| бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого; | |
|
17
|
|
| у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою. | |
|
18
|
|
| Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого; | |
|
19
|
|
| вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш. | |
|
20
|
|
| Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її. | |
|
21
|
|
| Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає; | |
|
22
|
|
| але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає. |
