1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава 7
|
Κεφάλαιο 7
|
|
1
|
1
|
| Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця? | ΠΟΤΕΡΟΝ οὐχὶ πειρατήριόν ἐστιν ὁ βίος ἀνθρώπου ἐπὶ τῆς γῆς καὶ ὥσπερ μισθίου αὐθημερινοῦ ἡ ζωὴ αὐτοῦ; |
|
2
|
2
|
| Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї, | ἢ ὥσπερ θεράπων δεδοικὼς τὸν Κύριον αὐτοῦ καὶ τετευχὼς σκιᾶς; ἢ ὥσπερ μισθωτὸς ἀναμένων τὸν μισθὸν αὐτοῦ; |
|
3
|
3
|
| так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені. | οὕτως κἀγὼ ὑπέμεινα μῆνας κενούς, νύκτες δὲ ὀδυνῶν δεδομέναι μοί εἰσιν. |
|
4
|
4
|
| Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку. | ἐὰν κοιμηθῶ, λέγω· πότε ἡμέρα; ὡς δ᾿ ἂν ἀναστῶ, πάλιν· πότε ἑσπέρα; πλήρης δὲ γίνομαι ὀδυνῶν ἀπὸ ἑσπέρας ἕως πρωΐ. |
|
5
|
5
|
| Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться. | φύρεται δέ μου τὸ σῶμα ἐν σαπρίᾳ σκωλήκων, τήκω δὲ βώλακας γῆς ἀπὸ ἰχῶρος ξύων. |
|
6
|
6
|
| Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії. | ὁ δὲ βίος μού ἐστιν ἐλαφρότερος λαλιᾶς, ἀπόλωλε δὲ ἐν κενῇ ἐλπίδι. |
|
7
|
7
|
| Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре. | μνήσθητι οὖν ὅτι πνεῦμά μου ἡ ζωὴ καὶ οὐκέτι ἐπανελεύσεται ὀφθαλμός μου ἰδεῖν ἀγαθόν. |
|
8
|
8
|
| Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене. | οὐ περιβλέψεταί με ὀφθαλμὸς ὁρῶντός με· οἱ ὀφθαλμοί σου ἐν ἐμοί, καὶ οὐκέτι εἰμὶ |
|
9
|
9
|
| Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде, | ὥσπερ νέφος ἀποκαθαρθὲν ἀπ᾿ οὐρανοῦ. ἐὰν γὰρ ἄνθρωπος καταβῇ εἰς ᾄδην, οὐκέτι μὴ ἀναβῇ, |
|
10
|
10
|
| не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його. | οὐδ᾿ οὐ μὴ ἐπιστρέψῃ ἔτι εἰς τὸν ἴδιον οἶκον, οὐδ’ οὐ μὴ ἐπιγνῷ αὐτὸν ἔτι ὁ τόπος αὐτοῦ. |
|
11
|
11
|
| Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї. | ἀτὰρ οὖν οὐδὲ ἐγὼ φείσομαι τῷ στόματί μου, λαλήσω ἐν ἀνάγκῃ ὤν, ἀνοίξω πικρίαν ψυχῆς μου συνεχόμενος. |
|
12
|
12
|
| Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу? | πότερον θάλασσά εἰμι ἢ δράκων, ὅτι κατέταξας ἐπ᾿ ἐμὲ φυλακήν; |
|
13
|
13
|
| Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє, | εἶπα ὅτι παρακαλέσει με ἡ κλίνη μου, ἀνοίσω δὲ πρὸς ἐμαυτὸν ἰδίᾳ λόγον τῇ κοίτῃ μου. |
|
14
|
14
|
| ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене; | ἐκφοβεῖς με ἐνυπνίοις καὶ ὁράμασί με καταπλήσσεις. |
|
15
|
15
|
| і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх. | ἀπαλλάξεις ἀπὸ πνεύματός μου τὴν ψυχήν μου, ἀπὸ δὲ θανάτου τὰ ὀστᾶ μου· |
|
16
|
16
|
| Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта. | οὐ γὰρ εἰς τὸν αἰῶνα ζήσομαι, ἵνα μακροθυμήσω· ἀπόστα ἀπ᾿ ἐμοῦ, κενὸς γάρ μου ὁ βίος. |
|
17
|
17
|
| Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою, | τί γάρ ἐστιν ἄνθρωπος ὅτι ἐμεγάλυνας αὐτὸν ἢ ὅτι προσέχεις τὸν νοῦν εἰς αὐτὸν |
|
18
|
18
|
| відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її? | ἢ ἐπισκοπὴν αὐτοῦ ποιήσῃ ἕως τὸ πρωΐ καὶ εἰς ἀνάπαυσιν αὐτὸν κρινεῖς; |
|
19
|
19
|
| Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою? | ἕως τίνος οὐκ ἐᾷς με οὐδὲ προΐῃ με, ἕως ἂν καταπίω τὸν πτύελόν μου ἐν ὀδύνῃ; |
|
20
|
20
|
| Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар? | εἰ ἐγὼ ἥμαρτον, τί δυνήσομαι πρᾶξαι, ὁ ἐπιστάμενος τὸν νοῦν τῶν ἀνθρώπων; διατί ἔθου με κατεντευκτήν σου, εἰμὶ δὲ ἐπὶ σοὶ φορτίον; |
|
21
|
21
|
| І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає. | καὶ διατί οὐκ ἐποιήσω τῆς ἀνομίας μου λήθην καὶ καθαρισμὸν τῆς ἁμαρτίας μου; νυνὶ δὲ εἰς γῆν ἀπελεύσομαι, ὀρθρίζων δὲ οὐκέτι εἰμί. |
