|
Глава 4
|
|
|
1
|
|
| Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму і саддукеї, | |
|
2
|
|
| гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Ісусі воскресіння з мертвих; | |
|
3
|
|
| і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір. | |
|
4
|
|
| Багато з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п’яти тисяч. | |
|
5
|
|
| Hа другий день зібралися в Єрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники, | |
|
6
|
|
| і первосвященик Анна, і Каяфа, і Іоан, і Олександр та інші з роду первосвященицького; | |
|
7
|
|
| поставивши їх посередині, питали: «Якою силою або яким іменем ви зробили це?» | |
|
8
|
|
| Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу і старійшини ізраїльські! | |
|
9
|
|
| Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився, | |
|
10
|
|
| то нехай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Ісуса Христа Hазорея, Якого ви розп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, Hим поставлений він перед вами здоровий. | |
|
11
|
|
| Він є камінь, занедбаний вами, будівничими, Який став наріжним каменем, і нема ні в кому іншому спасіння, | |
|
12
|
|
| бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам». | |
|
13
|
|
| Побачивши сміливість Петра та Іоана й примітивши, що вони люди некнижні й прості, [вони] дивувались, а разом з тим упізнавали їх, що вони були з Ісусом; | |
|
14
|
|
| а побачивши зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти. | |
|
15
|
|
| І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою, | |
|
16
|
|
| кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Єрусалимі, відомо, що через них сталося явне чудо, і ми не можемо відкинути цього; | |
|
17
|
|
| але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонімо їм, щоб не говорили про це ім’я нікому з людей». | |
|
18
|
|
| І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім’я Ісуса. | |
|
19
|
|
| Але Петро та Іоан сказали їм у відповідь: «Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога? | |
|
20
|
|
| Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули». | |
|
21
|
|
| Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося. | |
|
22
|
|
| Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення. | |
|
23
|
|
| Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященики й старійшини. | |
|
24
|
|
| Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, і море та все, що є в них! | |
|
25
|
|
| Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи і люди задумують марне? | |
|
26
|
|
| Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його». | |
|
27
|
|
| Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Ісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пилат з язичниками та народом ізраїльським, | |
|
28
|
|
| щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя. | |
|
29
|
|
| І нині, Господи, споглянь на погрози їхні і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє, | |
|
30
|
|
| коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Ісуса». | |
|
31
|
|
| І після молитви їхньої захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновенням. | |
|
32
|
|
| У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне. | |
|
33
|
|
| Апостоли ж із великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них. | |
|
34
|
|
| Hе було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане | |
|
35
|
|
| і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував. | |
|
36
|
|
| Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кіпрянин, | |
|
37
|
|
| у якого була своя земля, приніс гроші й поклав до ніг апостолів. |
