1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ д҃і
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
| Блаже́нъ мꙋ́жъ, и҆́же не поползнꙋ́сѧ оу҆стна́ма свои́ма и҆ не оу҆ѧзви́сѧ печа́лїю грѣха̀. | Блаженна людина, яка не згрішила вустами своїми і не вражена була сумом гріха. |
|
2
|
2
|
| Блаже́нъ, є҆мꙋ́же не зазрѣ̀ дꙋша̀ є҆гѡ̀, и҆ и҆́же не спадѐ ѿ наде́жды своеѧ̀. | Блаженний, кого не соромить душа його і хто не втратив надії своєї. |
|
3
|
3
|
| Мꙋ́жеви скꙋпо́мꙋ не лѣ́по є҆́сть бога́тство, и҆ человѣ́кꙋ зави́дливꙋ на что̀ и҆мѣ́нїе; | Багатство не є добром для людини скупої. І нащо маєток людині недоброзичливій? |
|
4
|
4
|
| Собира́ѧй ѿ дꙋшѝ своеѧ̀ и҆нѣ̑мъ собира́етъ, и҆ во благи́хъ є҆гѡ̀ и҆ні́и насладѧ́тсѧ. | Хто збирає, віднімаючи у душі своєї, той збирає для інших, і благами його будуть пересичуватися інші. |
|
5
|
5
|
| И҆́же себѣ̀ ѕо́лъ, комꙋ̀ до́бръ бꙋ́детъ; и҆ не возвесели́тсѧ во и҆мѣ́нїи свое́мъ. | Хто злий для себе, для кого буде добрим? І не буде він мати радости від маєтку свого. |
|
6
|
6
|
| Зави́дѧщагѡ себѣ̀ самомꙋ̀ нѣ́сть ѕлѣ́йша: и҆ сїѐ воздаѧ́нїе ѕло́бы є҆гѡ̀. | Немає гірше за людину, яка недоброзичлива до самої себе, і це — винагорода за злість її. |
|
7
|
7
|
| А҆́ще и҆ добро̀ твори́тъ, въ забы́тїи твори́тъ и҆ на послѣ́докъ и҆з̾ѧви́тъ ѕло́бꙋ свою̀. | Якщо вона і робить добро, то робить у безпам’ятстві, й опісля виявляє зло своє. |
|
8
|
8
|
| Лꙋка́въ (є҆́сть) зави́дѧй ѻ҆́комъ, ѿвраща́ѧй лицѐ и҆ презира́ѧй дꙋ́шы. | Злий, хто має заздрі очі, відвертає лице і нехтує душами. |
|
9
|
9
|
| Ѻ҆́ко лихои́мца не насыща́етсѧ ча́сти, и҆ ѡ҆би́да лꙋка́вагѡ и҆зсꙋша́етъ дꙋ́шꙋ. | Очі користолюбця не насичуються якою-небудь частиною, і неправда злого висушує душу. |
|
10
|
10
|
| Ѻ҆́ко лꙋка́во зави́дливо и҆ ѡ҆ хлѣ́бѣ, и҆ на трапе́зѣ свое́й скꙋ́дно. | Зле око заздре навіть на хліб і на столі своєму терпить убогість. |
|
11
|
11
|
| Ча́до, ꙗ҆́коже и҆́маши, добро̀ творѝ себѣ̀, и҆ приношє́нїѧ гдⷭ҇еви досто́йнѡ приносѝ: | Сину мій! за статком твоїм роби добро собі і приношення Господу достойно принось. |
|
12
|
12
|
| помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ сме́рть не заме́длитъ, и҆ завѣ́тъ а҆́довъ не пока́занъ тѝ бы́сть. | Пам’ятай, що смерть не бариться, і завіт пекла не відкритий тобі: |
|
13
|
13
|
| Пре́жде не́же оу҆́мреши ты̀, добро̀ творѝ дрꙋ́гꙋ и҆ по си́лѣ твое́й прострѝ и҆ да́ждь є҆мꙋ̀. | перше, ніж помреш, роби добро другові, і за силою твоєю простягай твою руку і давай йому. |
|
14
|
14
|
| Не лиши́сѧ ѿ днѐ добра̀, и҆ ча́сть жела́нїѧ бла́га да не пре́йдетъ тебѐ. | Не позбавляй себе доброго дня, і частина доброго бажання нехай не пройде повз тебе. |
|
15
|
15
|
| Не и҆нѣ̑мъ ли ѡ҆ста́виши притѧжа̑нїѧ твоѧ̑ и҆ трꙋды̀ твоѧ̑, въ раздѣле́нїе жре́бїѧ; | Чи не іншим залишиш ти надбання твої і плоди зусиль твоїх для розподілу за жеребом? |
|
16
|
16
|
| Да́ждь и҆ возмѝ, и҆ ѡ҆свѧтѝ дꙋ́шꙋ твою̀: | Давай і приймай, і утішай душу твою, |
|
17
|
17
|
| ꙗ҆́кѡ нѣ́сть во а҆́дѣ взыска́ти сла́дости. | бо у пеклі не можна знайти утіх. |
|
18
|
18
|
| Всѧ́ка пло́ть ꙗ҆́кѡ ри́за ѡ҆бетша́етъ, завѣ́тъ бо ѿ вѣ́ка: сме́ртїю оу҆́мреши. | Усяка плоть, як одяг, старіє; бо від віку — визначення: «смертю помреш». |
|
19
|
19
|
| Ꙗ҆́кѡ ли́стъ расплоща́ѧсѧ на дре́вѣ ча́стѣ, ѻ҆́въ оу҆́бѡ спа́даетъ, дрꙋгі́й же прозѧба́етъ: та́кожде и҆ ро́дъ пло́ти и҆ кро́ви, ѻ҆́въ оу҆́бѡ оу҆мира́етъ, ѻ҆́въ же роди́тсѧ. | Як зелені листки на густому дереві — одні спадають, а інші виростають: так і рід від плоті і крови — один помирає, а інший народжується. |
|
20
|
20
|
| Всѧ́кое дѣ́ло гнїю́щее и҆зчеза́етъ, и҆ дѣ́лаѧй є҆̀ съ ни́мъ ѿи́детъ. | Усяка річ, піддана тлінню, зникає, і той, хто зробив її, помирає з нею. |
|
21
|
21
|
| Блаже́нъ мꙋ́жъ, и҆́же во премꙋ́дрости оу҆́мретъ и҆ и҆́же въ ра́зꙋмѣ свое́мъ поꙋча́етсѧ ст҃ы́ни: | Блаженна людина, яка вправляється у мудрості й у розумі своєму повчається святому. |
|
22
|
22
|
| размышлѧ́ѧй пꙋти̑ є҆ѧ̀ въ се́рдцы свое́мъ, и҆ въ сокрове́нныхъ є҆ѧ̀ оу҆разꙋми́тсѧ. | Хто розмірковує у серці своєму про путі її, той отримає розуміння і у таємницях її. |
|
23
|
23
|
| И҆зы́ди в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀ ꙗ҆́кѡ и҆зслѣ́дникъ и҆ на пꙋте́хъ є҆ѧ̀ присѣдѝ. | Виходь за нею, як ловець, і роби засідку на путях її. |
|
24
|
24
|
| Приница́ѧй сквозѣ̀ ѻ҆кѡ́нца є҆ѧ̀ и҆ при две́рехъ є҆ѧ̀ послꙋ́шаетъ. | Хто прихиляється до вікон її, той послухає і біля дверей її. |
|
25
|
25
|
| Ѡ҆бита́ѧй бли́з̾ до́мꙋ є҆ѧ̀ и҆ вбїе́тъ ко́лъ въ стѣ́ны є҆ѧ̀, поста́витъ ски́нїю свою̀ вскра́й є҆ѧ̀ и҆ ѡ҆бита́ти бꙋ́детъ во ѡ҆би́тели благи́хъ, | Хто знаходиться поблизу дому її, той увіб’є цвях і в стінах її, поставить намет свій поряд з нею й оселиться в оселі благ. |
|
26
|
26
|
| положи́тъ ча̑да своѧ̑ въ покро́вѣ є҆ѧ̀ и҆ под̾ вѣ́твьми є҆ѧ̀ водвори́тсѧ, | Він покладе дітей своїх під покрівлею і буде мати нічліг під сінню її. |
|
27
|
27
|
| покры́етсѧ є҆́ю ѿ зно́ѧ и҆ во сла́вѣ є҆ѧ̀ ѡ҆бита́ти бꙋ́детъ. | Він прикриється нею від спеки і буде жити у славі її. |
