1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ к҃в
|
Глава 22
|
|
1
|
1
|
| Ка́мени нечи́стомꙋ оу҆подо́бисѧ лѣни́вый, и҆ всѧ́къ позви́ждетъ ѡ҆ безче́стїи є҆гѡ̀: | До брудного каменя подібний лінивий: усякий освистить безславність його. |
|
2
|
2
|
| ка́лꙋ воло́вїю приложи́сѧ лѣни́вый, всѧ́къ взе́млѧй є҆го̀ ѡ҆трѧсе́тъ рꙋ́кꙋ. | До волового посліду подібний лінивий: усякий, хто підняв його, обтрусить руку. |
|
3
|
3
|
| Стꙋ́дъ ѻ҆тцꙋ̀ ненака́занъ сы́нъ, дщи́ же на оу҆мале́нїе бꙋ́детъ. | Сором батькові народження невихованого сина, дочка ж невихована народжується на приниження. |
|
4
|
4
|
| Дще́рь мꙋ́драѧ наслѣ́дитъ мꙋ́жа своего̀, а҆ несрамлѧ́ющаѧсѧ печа́ль ѻ҆тцꙋ̀. | Розумна дочка знаходить собі чоловіка, а безсоромна — печаль тому, хто її породив. |
|
5
|
5
|
| Ѻ҆тца̀ и҆ мꙋ́жа посрамлѧ́етъ проде́рзаѧ, и҆ ѿ ѻ҆бою̀ безче́стїе прїи́метъ. | Нахабна ганьбить батька і чоловіка, і в обох буде у презирстві. |
|
6
|
6
|
| Ꙗ҆́кѡ мꙋсїкі́а во пла́чи безвре́меннаѧ по́вѣсть: ра̑ны же и҆ наказа́нїе во всѧ́ко вре́мѧ премꙋ́дрости. | Невчасна розповідь — те саме, що музика під час суму; покарання ж і навчання мудрости годиться всякому часу. |
|
7
|
7
|
| Ꙗ҆́кѡ слѣплѧ́ѧй чре́пїе, та́кѡ оу҆ча́й бꙋ́ѧго и҆ возбꙋжда́ѧй спѧ́щаго ѿ глꙋбо́кагѡ сна̀: | Хто повчає нерозумного — те саме, що той, хто склеює черепки, або пробуджує сплячого від глибокого сну. |
|
8
|
8
|
| повѣ́даетъ дре́млющемꙋ повѣ́даѧй бꙋ́емꙋ, и҆ на концы̀ рече́тъ: что́ є҆сть; | Хто розповідає що-небудь нерозумному — те саме, що той, хто розповідає дрімотному, який після закінчення запитує: «що?» |
|
9
|
9
|
| Над̾ ме́ртвымъ пла́чисѧ, и҆зчезе́ бо свѣ́тъ: и҆ над̾ бꙋ́имъ пла́чисѧ, и҆зчезе́ бо ра́зꙋмъ. | Плач над померлим, тому що світло зникло для нього; плач і над нерозумним, бо розум зник для нього. |
|
10
|
10
|
| Сладча́е пла́чисѧ над̾ ме́ртвымъ, ꙗ҆́кѡ почи́лъ є҆́сть: бꙋ́ѧгѡ же лꙋ́чше сме́рть, не́же живо́тъ ѕо́лъ. | Менше плач над померлим, тому що він упокоївся, а зле життя нерозумного — гірше за смерть. |
|
11
|
11
|
| Сѣ́тованїе ѡ҆ мертвецѣ̀ се́дмь дні́й, ѡ҆ бꙋ́емъ же и҆ нечести́вѣмъ всѧ̑ дни̑ живота̀ є҆гѡ̀. | Плач за померлим — сім днів, а за нерозумним і нечестивим — усі дні життя його. |
|
12
|
12
|
| Со безꙋ́мнымъ не мно́жи слове́съ и҆ ко неразꙋ́мивꙋ не ходѝ: | З безрозсудним багато не говори, і до нерозумного не ходи; |
|
13
|
13
|
| храни́сѧ ѿ негѡ̀, да не прїи́меши трꙋда̀ и҆ не ѡ҆скверни́шисѧ во ѡ҆трѧсе́нїи є҆гѡ̀: | бережися від нього, щоб не мати неприємности і не забруднити себе зіткненням з ним; |
|
14
|
14
|
| оу҆клони́сѧ ѿ негѡ̀, и҆ ѡ҆брѧ́щеши поко́й, и҆ не оу҆ны́еши безꙋ́мїемъ є҆гѡ̀. | ухилися від нього і знайдеш спокій і не будеш засмучений безумством його. |
|
15
|
15
|
| Па́че ѻ҆́лова что̀ тѧжча́е быва́етъ; и҆ что̀ є҆мꙋ̀ и҆́мѧ, то́кмѡ бꙋ́й; | Що важче за свинець? і яке ім’я йому, як не дурний? |
|
16
|
16
|
| Песо́къ и҆ со́ль и҆ рꙋдꙋ̀ желѣ́за легча́е понестѝ, не́же человѣ́ка неразꙋ́мива. | Легше понести пісок і сіль, і брилу заліза, ніж людину безглузду. |
|
17
|
17
|
| Сключе́нїе древѧ́но свѧ́зано на созида́нїе хра́мины во трѧсе́нїи не расто́ргнетсѧ: та́кожде и҆ се́рдце оу҆твержде́но на размышле́нїи совѣ́та во вре́мѧ стра́ха не оу҆страши́тсѧ. | Як дерев’яна зв’язка у домі, міцно влаштована, не дає йому розпадатися при струсі, так серце, утверджене на обдуманій раді, не завагається у час страху. |
|
18
|
18
|
| Се́рдце ѡ҆сно́вано на размышле́нїи ра́зꙋма, ꙗ҆́кѡ оу҆краше́нїе песо́чное на те́санѣй стѣнѣ̀. | Серце, утверджене на розумному міркуванні, — як ліпна прикраса на витесаній стіні. |
|
19
|
19
|
| Ꙗ҆́кѡ ѻ҆стро́зи на высотѣ̀ лежа́щїи проти́вꙋ вѣ́трꙋ не стерпѧ́тъ: | Підпорка, поставлена на висоті, не встоїть проти вітру: |
|
20
|
20
|
| та́кѡ се́рдце страшли́во во размышле́нїи бꙋ́ѧгѡ проти́вꙋ всѧ́комꙋ стра́хꙋ не стерпи́тъ. | так боязке серце, при дурному міркуванні, не устоїть проти страху. |
|
21
|
21
|
| Оу҆бода́ѧй ѻ҆́ко и҆сточи́тъ сле́зы, и҆ оу҆бода́ѧй въ се́рдце и҆з̾ѧвлѧ́етъ чꙋ́вство. | Хто наносить удар оку, викликає сльози, а хто наносить удар серцю, збуджує почуття болісне. |
|
22
|
22
|
| Верга́ѧй ка́мень на пти̑цы ѿжене́тъ ѧ҆̀: и҆ и҆́же поно́ситъ дрꙋ́га, разори́тъ дрꙋ́жбꙋ. | Хто кидає камінь у птахів, віджене їх; а хто паплюжить друга, розірве дружбу. |
|
23
|
23
|
| На дрꙋ́га а҆́ще и҆звлече́ши ме́чь, не ѿчаѧва́йсѧ, є҆́сть бо возвра́тъ (любвѐ): | Якщо ти на друга витяг меч, не впадай у відчай, бо можливе повернення дружби. |
|
24
|
24
|
| на дрꙋ́га а҆́ще ѿве́рзеши оу҆ста̀, не оу҆бо́йсѧ, є҆́сть бо примире́нїе: | Якщо ти відкрив уста проти друга, не бійся, бо можливе примирення. |
|
25
|
25
|
| кромѣ̀ поноше́нїѧ и҆ горды́ни, и҆ ѿкрове́нїѧ та́йны и҆ ꙗ҆́звы ле́стныѧ, си́хъ бо ра́ди ѿбѣжи́тъ всѧ́къ дрꙋ́гъ. | Тільки ганьблення, гордість, відкриття таємниці і підступне лиходійство можуть відігнати усякого друга. |
|
26
|
26
|
| Вѣ́рꙋ стѧжѝ въ нищетѣ̀ со и҆́скреннимъ, да во благи́хъ є҆гѡ̀ вкꙋ́пѣ возвесели́шисѧ: | Здобувай довіру ближнього в убогості його, щоб радіти разом з ним у багатстві його; |
|
27
|
27
|
| во вре́мѧ ско́рби пребыва́й съ ни́мъ, да въ наслѣ́дїи є҆гѡ̀ сонаслѣ́диши. | залишайся з ним під час скорботи, щоб мати участь у його спадщині. |
|
28
|
28
|
| Пре́жде ѻ҆гнѧ̀ пе́щнаѧ па́ра и҆ ды́мъ: та́кѡ пре́жде крове́й оу҆кори́зна. | Раніше полум’я буває у печі пара і дим: так раніше кровопролиття — сварки. |
|
29
|
29
|
| Дрꙋ́га застꙋпа́ти не оу҆срамлю́сѧ и҆ ѿ лица̀ є҆гѡ̀ не скры́юсѧ: | Захищати друга я не посоромлюсь і не сховаюся від лиця його; |
|
30
|
30
|
| а҆́ще мѝ приключа́тсѧ и҆ ѕла̑ѧ є҆гѡ̀ ра́ди, всѧ́къ слы́шай сохрани́тсѧ ѿ негѡ̀. | а якщо скоїться зі мною через нього зло, то усякий, хто почує, буде остерігатися його. |
|
31
|
31
|
| Кто̀ да́стъ мѝ во оу҆ста̀ моѧ̑ храни́лище и҆ на оу҆стнѣ̀ моѝ печа́ть разꙋ́мнꙋ, да не падꙋ́сѧ ѿ ни́хъ, и҆ ѧ҆зы́къ мо́й да не погꙋби́тъ мѧ̀; | Хто дасть мені варту до вуст моїх і печатку розсудливости на вуста мої, щоб мені не впасти через них, і щоб язик мій не погубив мене! |
