1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ н҃
|
Глава 50
|
|
1
|
1
|
| Сі́мѡнъ сы́нъ ѻ҆ні́инъ і҆ере́й вели́кїй, и҆́же въ животѣ̀ свое́мъ состро́и до́мъ и҆ во дни̑ своѧ̑ оу҆твердѝ це́рковь. | Симон, син Онії, великий священик, за життя свого виправив дім і у дні свої укріпив храм: |
|
2
|
2
|
| И҆ тѣ́мъ ѡ҆снована̀ бы́сть высота̀ сꙋгꙋ́ба, воздвиже́нїе высо́ко ѡ҆гражде́нїѧ церко́внагѡ. | ним покладена основа подвійного узвишшя — зведення високої огорожі храму; |
|
3
|
3
|
| Во дни̑ є҆гѡ̀ оу҆ма́лишасѧ сосꙋ́ди водні́и, ро́въ ꙗ҆́кѡ мо́рѧ ѡ҆крꙋже́нїе. | у дні його зменшене водоймище, окружність мідного моря; |
|
4
|
4
|
| Блюды́й лю́ди своѧ̑ ѿ паде́нїѧ и҆ оу҆крѣпи́вый гра́дъ во ѡ҆бсѣде́нїи. | щоб охоронити народ свій від біди, він укріпив місто проти облоги. |
|
5
|
5
|
| Ко́ль просла́вленъ бы́сть въ сожи́телствѣ люді́й, во и҆схо́дѣ до́мꙋ катапета́смы; | Яким величним був він серед народу, при виході із завіси храму! |
|
6
|
6
|
| ꙗ҆́кѡ ѕвѣзда̀ оу҆́треннѧѧ посредѣ̀ ѡ҆блакѡ́въ, а҆́ки лꙋна̀ полна̀ во дне́хъ свои́хъ, | Як ранкова зірка серед хмар, як місяць, повний днями, |
|
7
|
7
|
| ꙗ҆́кѡ со́лнце сїѧ́ющее на це́рковь вы́шнѧгѡ, и҆ а҆́ки дꙋга̀ свѣтѧ́щаѧсѧ на ѡ҆́блацѣхъ сла́вы: | як сонце, що сяє над храмом Всевишнього, і як веселка, що сяє у величних хмарах, |
|
8
|
8
|
| ꙗ҆́кѡ цвѣ́тъ ши́пкѡвъ во дне́хъ весе́нныхъ, ꙗ҆́кѡ крі́нъ при и҆схо́дищихъ воды̀, ꙗ҆́кѡ стебло̀ лїва́ново во дне́хъ жа́твы: | як цвітіння троянд у весняні дні, як лілеї біля джерел вод, як гілка ливану в літні дні, |
|
9
|
9
|
| ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь и҆ лїва́нъ на ѻ҆гни́щи, | як вогонь з ладаном у кадильниці, |
|
10
|
10
|
| ꙗ҆́коже сосꙋ́дъ зла́тъ и҆ско́ванъ, оу҆кра́шенъ всѧ́кимъ ка́менїемъ многоцѣ́ннымъ, | як кований із золота сосуд, прикрашений усякими коштовними каменями, |
|
11
|
11
|
| ꙗ҆́кѡ ма́слина и҆зносѧ́щаѧ плоды̀ и҆ ꙗ҆́кѡ кѷпарі́съ возраста́ѧй до ѡ҆́блакъ. | як олива з плодами, і як кипарис, що піднімається до хмар. |
|
12
|
12
|
| Внегда̀ взима́ти є҆мꙋ̀ ѻ҆де́ждꙋ сла́вы и҆ ѡ҆блача́тисѧ є҆мꙋ̀ въ соверше́нїе хвале́нїѧ, въ восхожде́нїи ѻ҆лтарѧ̀ ст҃а́гѡ просла́ви ѻ҆де́ждꙋ ст҃ы́ни. | Коли він приймав чудовий одяг і вдягався в усі величні прикраси, то, при сходженні до святого жертовника, освітлював блиском окружність святилища. |
|
13
|
13
|
| Внегда́ же прїима́ти ча̑сти ѿ рꙋ́къ і҆ере́йскихъ, и҆ то́й стоѧ́ше при ѻ҆гни́щи ѻ҆лтарѧ̀: | Також, коли він приймав жертовні частини з рук священиків, стоячи біля вогню жертовника, — |
|
14
|
14
|
| ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ вѣне́цъ бра́тїи, ꙗ҆́кѡ прозѧбе́нїе ке́дрско въ лїва́нѣ, и҆ ѡ҆крꙋжи́ша є҆го̀ ꙗ҆́кѡ сте́блїе фі́нїково: | довкола нього був вінець братів, як паростки кедру на Ливані, і вони оточували його як фінікові гілки, |
|
15
|
15
|
| и҆ всѝ сы́нове а҆арѡ̑ни во сла́вѣ свое́й, и҆ приноше́нїе гдⷭ҇не въ рꙋка́хъ и҆́хъ пред̾ всѣ́мъ собо́ромъ і҆и҃левымъ. | і всі сини Аарона у славі своїй, і приношення Господу у руках їх перед усім зібранням Ізраїля. |
|
16
|
16
|
| И҆ соверше́нїе слꙋжи́телей на ѻ҆лтаре́хъ, є҆́же оу҆краси́ти приноше́нїе вы́шнѧгѡ вседержи́телѧ, | У довершення служб на вівтарі, щоб увінчати приношення Всевишньому Вседержителю, |
|
17
|
17
|
| прострѐ на ча́шꙋ возлїѧ́нїѧ рꙋ́кꙋ свою̀, и҆згнетѐ ѿ кро́ве гро́здныѧ, возлїѧ̀ на ѡ҆снова́нїе ѻ҆лтарѧ̀ въ воню̀ благоꙋха́нїѧ вы́шнемꙋ всѣ́хъ цр҃е́ви. | він простягав свою руку до жертовної чаші, вливав у неї з винограду кров і виливав її до підніжжя жертовника для пахощів Вишньому Всецарю. |
|
18
|
18
|
| Тогда̀ возопи́ша сы́нове а҆арѡ̑ни, трꙋба́ми ко́ваными вострꙋби́ша, оу҆слы́шанъ сотвори́ша гла́съ вели́къ на па́мѧть пред̾ вы́шнимъ. | Тоді сини Ааронові викликували, сурмили кованими трубами і видавали гучний голос у нагадування перед Всевишнім. |
|
19
|
19
|
| Тогда̀ всѝ лю́дїе ѻ҆́бще приспѣ́ша и҆ падо́ша ни́цы на землѝ поклони́тисѧ гдⷭ҇еви своемꙋ̀ вседержи́телю бг҃ꙋ вы́шнемꙋ: | Тоді весь народ разом поспішав падати лицем на землю, щоб поклонитися Господу своєму, Вседержителю, Богу Вишньому; |
|
20
|
20
|
| и҆ восхвали́ша пѣвцы̀ гла̑сы свои́ми, въ вели́цѣмъ гла́сѣ оу҆слади́сѧ пѣ́нїе: | а піснеспівці вихваляли Його своїми голосами; у великому храмі лунав солодкий спів, |
|
21
|
21
|
| и҆ помоли́шасѧ лю́дїе гдⷭ҇ꙋ вы́шнемꙋ моли́твою пред̾ млⷭ҇тивымъ, до́ндеже соверши́сѧ красота̀ гдⷭ҇нѧ, и҆ слꙋ́жбꙋ свою̀ сконча́ша. | і народ молився Господу Всевишньому молитвою перед Милосердним, доки звершувалося славослів’я Господа, — і так закінчували вони службу Йому. |
|
22
|
22
|
| Тогда̀ соше́дъ воздви́же рꙋ́ки своѧ̑ на ве́сь собо́ръ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, да́ти бл҃гослове́нїе гдⷭ҇еви ѿ оу҆сте́нъ свои́хъ и҆ и҆́менемъ є҆гѡ̀ похвали́тисѧ. | Тоді він, зійшовши, підіймав руки свої на все зібрання синів Ізраїлевих, щоб устами своїми подати благословення Господа і похвалитися ім’ям Його; |
|
23
|
23
|
| И҆ повторѝ поклоне́нїе прїѧ́ти блгⷭ҇ве́нїе ѿ вы́шнѧгѡ. | народ повторював поклоніння, щоб прийняти благословення від Всевишнього. |
|
24
|
24
|
| И҆ нн҃ѣ благослове́нїе бг҃а всѣ́хъ, вє́лїѧ творѧ́щагѡ є҆ди́нагѡ всю́дꙋ, возносѧ́щагѡ дни̑ на́шѧ ѿ ложе́снъ и҆ творѧ́щагѡ съ на́ми по млⷭ҇ти свое́й: | І нині усі благословляйте Бога, Який скрізь робить великі діла, Який продовжив дні наші від утроби і чинить з нами за милістю Своєю: |
|
25
|
25
|
| да да́стъ на́мъ весе́лїе се́рдца, и҆ да бꙋ́детъ ми́ръ во дни̑ на́шѧ во і҆и҃ли ꙗ҆́коже дни̑ вѣ́ка: | нехай дасть Він нам веселість серця, і нехай буде у дні наші мир у Ізраїлі до днів віку; |
|
26
|
26
|
| да оу҆вѣ́ритъ съ на́ми млⷭ҇ть свою̀ и҆ во дни̑ своѧ̑ и҆зба́витъ ны̀. | нехай збереже милість Свою до нас й у свій час нехай визволить нас! |
|
27
|
27
|
| Два̀ ꙗ҆зы̑ка ѡ҆мерзѣ́ста дꙋшѝ мое́й, а҆ тре́тїй нѣ́сть ꙗ҆зы́къ: | Двома народами гребує душа моя, а третій не є народ: |
|
28
|
28
|
| сѣдѧ́щїи на горѣ̀ самарі́йстѣй и҆ фѷлїсті́млѧне, и҆ лю́дїе бꙋ́и живꙋ́щїи въ сїкі́мѣхъ. | це ті, що сидять на горі Сеїр, филистимляни, і нерозумний народ, який живе у Сикимах. |
|
29
|
29
|
| Наказа́нїе ра́зꙋма и҆ вѣ́дѣнїѧ начерта̀ въ кни́зѣ се́й і҆исꙋ́съ сы́нъ сїра́ховъ, і҆ерⷭ҇ли́млѧнинъ, и҆́же ѡ҆дождѝ премꙋ́дрость ѿ се́рдца своегѡ̀. | Вчення мудрости і розсудливости окреслив у книзі цій я, Ісус, син Сирахів, єрусалимлянин, який вилив мудрість від серця свого. |
|
30
|
30
|
| Блаже́нъ, и҆́же въ си́хъ поживе́тъ, и҆ и҆́же ѧ҆̀ положи́тъ въ се́рдцы свое́мъ, оу҆премꙋ́дритсѧ. | Блаженний, хто буде вправлятися у цих наставляннях, — і хто покладе їх на серце, той стане мудрим; |
|
31
|
31
|
| А҆́ще бо сотвори́тъ сїѧ̑, ко всѣ̑мъ оу҆крѣпи́тсѧ, ꙗ҆́кѡ свѣ́тъ гдⷭ҇ень слѣ́дъ є҆гѡ̀. | а якщо буде виконувати, то усе зможе; бо світло Господнє — путь його. |
